ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
особи, кримінальне провадження
щодо якої закрито ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2019 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2018 року кримінальне провадження щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК, внесене до ЄРДР за № 12017090160000225 від 22 квітня 2017 року, закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 02 травня 2019 року ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінив у частині вирішення питання про долю речових доказів, скасував арешт автомобіля УАЗ - 3303, 1989 року випуска, державний номерний знак НОМЕР_1 , накладений ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року. Постановив повернути зазначений автомобіль ОСОБА_7 .
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у самовільному, всупереч установленому законом порядку привласненні чужого майна, що заподіяло значної шкоди інтересам власника. Так, у травні 2015 року ОСОБА_7 , будучи впевненим, що йому не виплачено коштів за цивільно-правовими угодами, укладеними між ним та ДП «Вигодське ЛГ», відповідно до яких ОСОБА_7 протягом 2006 – 2011 років виконував роботи із заготівлі сіна та рубки чагарників у Людвиківському лісництві ДП «Вигодське ЛГ», у рахунок відшкодування заборгованості із виплати коштів за вказаними цивільно-правовими угодами забрав автомобіль УАЗ - 3303, державний номерний знак НОМЕР_1 , який ОСОБА_9 придбав у ОСОБА_8 , та відкрито зберігав його у себе на подвір`ї, не приховуючи факту заволодіння транспортним засобом.
13 вересня 2018 року потерпілий ОСОБА_8 , який є законним власником вказаного автомобіля УАЗ - 3303 звернувся до суду з письмовою заявою про відмову від обвинувачення ОСОБА_7 за ст. 356 КК, в якій просив закрити кримінальне провадження щодо останнього.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своєї позиції вказує, що апеляційний суд безпідставно вказав про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на реабілітуючих підставах, внаслідок чого прийняв помилкове рішення про повернення належного йому автомобіля ОСОБА_7 .
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_7 просить ухвалити законне та справедливе рішення.
Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції представник потерпілого ОСОБА_6 підтримав доводи викладені у касаційній скарзі потерпілого, прокурор ОСОБА_5 не заперечувала проти їх задоволення, а ОСОБА_7 заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Так, згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ст. 356 КК на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення у касаційній скарзі не оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження ухвалою про арешт майна від 04 травня 2017 року задоволено клопотання слідчого СВ Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області та з метою збереження речових доказів накладено арешт на автомобіль марки УАЗ - 3303, 1989 року випуску, серійний номер НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_8 та перебуває у фактичному володінні в ОСОБА_9 , і передано цей автомобіль на відповідальне зберігання фактичному володільцю – ОСОБА_9 без права розпорядження, передачі та відчуження (т. 2 а.п. 190-192).
При цьому згідно з постановою про визнання речовими доказами та долучення речових доказів до матеріалів кримінального провадження від 28 квітня 2017 року зазначений автомобіль був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017090160000225.
Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції потерпілий ОСОБА_10 подав до місцевого суду письмову заяву про відмову від обвинувачення у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК, в якій просив зазначене кримінальне провадження закрити, своє прохання він також підтвердив у судовому засіданні від 20 грудня 2018 року (т. 2, а.с. 42, 94 зв.).
На підставі зазначених заяв місцевий суд прийняв рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
Разом з тим, суд, приймаючи таке рішення, залишив поза увагою, що відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому, ч. 12 цієї статті передбачено, що спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу місцевого суду про закриття кримінального провадження, у якій скаржник зазначав, що не вчиняв злочину, передбаченого ст. 356 КК та просив повернути йому автомобіль, за наявності спору про належність речового доказу усупереч вимогам КПК вирішив питання, що регулюється Цивільним кодексом України, зокрема про встановлення фактичного володіння майном, що могло бути вирішено лише в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне вирішення апеляційним судом долі речового доказу – автомобіля, є слушними.
З огляду на викладене оскаржену ухвалу не можна залишити в силі, вона підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Тому касаційну скаргу потерпілого слід задовольнити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд