ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 120/1985/20-а

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся у Вінницький окружний адміністративний суд із позовом до Військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України, Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Могилів-Подільський прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Військова частина НОМЕР_1 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:

відмову Державної прикордонної служби України у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визнати протиправною;

зобов`язати Державну прикордонну службу України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі – Порядок № 975);

дії Військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України, пов`язані із розглядом запитів ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації, визнати протиправними;

зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Державної прикордонної служби України розглянути запити ОСОБА_1 у спосіб, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням фактів, що будуть встановлені рішенням суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2021 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Державної прикордонної служби України № 153 від 14 серпня 2019 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII; зобов`язано Державну прикордонну службу України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену Законом № 2011-XII та Порядком № 975, у зв`язку з встановленням ОСОБА_1 з 15 квітня 2019 року III групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного з захистом Батьківщини; визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України щодо неналежного розгляду запитів ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 17 грудня 2019 року та 6 березня 2020 року. В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням позивачу групи інвалідності, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності, тому, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абзаці другому пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункті 8 Порядку №975, є помилковим. Також суди дійшли висновку, що є протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України щодо неналежного розгляду запитів позивача про доступ до публічної інформації від 17 грудня 2019 року та від 6 березня 2020 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Державна прикордонна служба України звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі відповідач вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 16, пункту 4 статті 16-3, статті 41 Закону № 2011-XII, пункту 8 Порядку № 975, у зв`язку з чим дійшли невірних висновків, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи відповідно до Порядку №975 та Закону № 2011-XII, оскільки обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності, оскільки вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися (інакше кажучи, вони поширюються лише на випадки або зміни групи інвалідності, або зміни відсотка ступеня втрати працездатності).

Скаржник стверджує, що судами обох інстанцій не було враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957, який полягає у тому, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності) внаслідок травми або захворювання.

Також скаржник наголошує на неврахуванні висновку Верховного Суду, висловленого у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 725/4136/17, про те, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки визначальним для встановлення права на виплату ОГД є не ступінь тяжкості ушкодження здоров`я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).

Крім того, ДПС України посилається також на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 5 липня 2020 року у справі № 240/10153/19, де Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вирішила відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року (справа №295/3091/17), від 21 червня 2018 року (справа № 760/11440/17), 30 вересня 2019 року (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII: (1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; (2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 1 січня 2014 року; (3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 1 січня 2014 року чи після), та аналогічних висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 806/2187/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 806/714/18, від 4 березня 2020 року у справах № 240/5688/18 та № 240/5765/18 та від 12 березня 2020 року у справі № 280/148/19.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 5 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №120/1985/20-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 червня 2021 року.

З касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про розгляд справи за участі представника та клопотання про зупинення виконання рішень судів попередніх інстанцій, в задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому суд зазначає, що позивачем ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі отримано 30 квітня 2021 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах її проведення на території Донецької та Луганської областей.

30 січня 2015 року під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини, будучи інспектором прикордонної служби 3-ої категорії 1 групи прикордонного контролю обпк Могилів Подільський 24 прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України, під час несення служби по охороні та обороні державного кордону в зоні АТО на блокпосту №12801 «Балу» неподалік населеного пункту Фащівка Антрацитівського району Луганської області, під час артилерійсько-мінометного обстрілу з боку незаконних збройних формувань позивач отримав поранення - вибухову травму: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій правового плечового суглобу, що підтверджується актом від 25 березня 2015 року форми Нвс 5 спеціального розслідування нещасного випадку, згідно з висновками якого поранення отримане ОСОБА_1 вважається таким, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби, а також актом форми Нвс 1 №406 про нещасний випадок, пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби солдатом ОСОБА_1 від 25 березня 2015 року.

Відповідно до довідки від 7 травня 2015 року гарнізонної військово-лікарської комісії №249 травма (акт Нвс 1 №406 від 25 березня 2015 року та акт Нвс-5 від 25 березня 2015 року), ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

9 червня 2015 року відповідно до довідки серії 10 ААА №122241 Вінницької обласної медико-соціальної експертної комісії №2 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №09439 від 15 квітня 2019 року позивачу при первинному огляді встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення (травми), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

ОСОБА_1 через Могилів - Подільський прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Військова частина 2193 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до Державної прикордонної служби України щодо виплати ОГД відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII як інваліду ІІІ групи.

Рішенням від 14 серпня 2019 року №153, затвердженим головою Державної прикордонної служби України, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII, при цьому рішення мотивовано тим, що позивачу 9 червня 2015 року було первинно встановлено 10% втрати працездатності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, в зв`язку з чим позивачу згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 22 липня 2015 року було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 8526 грн. 15 квітня 2019 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Оскільки між встановленням первинної часткової втрати працездатності та встановленням позивачу III групи інвалідності минуло понад 2 роки, відсутні правові підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Позивачем подано до відповідача заяву від 16 вересня 2019 року, в якій він просив переглянути рішення від 14 серпня 2019 року №153 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, проте листом відповідача від 7 листопада 2019 року № 4505 та листом Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Військова частина 2193 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13 листопада 2019 року №11/к-129 позивача повідомлено, що оскаржуване рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника стосуються протиправного, на його думку, задоволення позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування рішення Державної прикордонної служби України № 153 від 14 серпня 2019 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII; зобов`язання Державної прикордонної службу України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену Законом № 2011-XII та Порядком № 975, у зв`язку з встановленням ОСОБА_1 з 15 квітня 2019 року III групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного з захистом Батьківщини.

Водночас в касаційній скарзі не зазначено жодних доводів щодо задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог у частині визнання протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України щодо неналежного розгляду запитів ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 17 грудня 2019 року та від 6 березня 2020 року.

Враховуючи зазначене та виходячи із положень статті 341 КАС України, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2021 року будуть переглядатися судом касаційної інстанції в межах доводів касаційної скарги.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2021 року в оскаржуваних частинах не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За змістом пункту 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 3 Порядку №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок про те, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки визначальним для встановлення права на виплату ОГД є не ступінь тяжкості ушкодження здоров`я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).

Зазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 725/4136/17.

Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відтак пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

З огляду на вищезазначене, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 9 червня 2015 року відповідно до довідки серії 10 ААА №122241 Вінницької обласної медико-соціальної експертної комісії №2 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим позивачу згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 22 липня 2015 року було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 8526 грн.

В подальшому, 15 квітня 2019 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Оскільки з дня встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивачу (9 червня 2015 року) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (15 квітня 2019 року) минуло понад два роки, то позивач не має права на отримання ОГД в більшому розмірі.

При цьому колегія суддів зазначає, що рішенням відповідача від 22 липня 2015 року позивачу була призначена та виплачена ОГД, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, а тому збільшення ступеня втрати здоров`я останнім могло би бути підставою для виплати різниці між розміром допомоги за ІІІ групу інвалідності та вже виплаченою сумою допомоги, за умови, що зміни здоров`я позивача відбулися у межах дворічного строку.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19 та узгоджується з підходами, які застосовані Конституційним Судом України у рішенні від 22 квітня 2020 року № 3-р(І)/2020, а також Європейським судом з прав людини у рішенні Popoviж and others v. Serbia (заява № 26944/13 та ін.).

Таким чином, відповідач, приймаючи рішення від 14 серпня 2019 року №153, яким позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме, статті 16, пункту 4 статті 16-3, статті 41 Закону № 2011-XII, пункту 8 № 975, а також неврахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19, від 2 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957 та від 21 грудня 2020 року у справі № 725/4136/17, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваних частинах.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають частковому скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд