Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Порядок повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд ВП ВС відступила від правового висновку КГС ВС від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц щодо порядку повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд, визначивши, що суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі адміністративний суд визнав протиправною та скасував, можна стягнути на користь платника згідно зі статею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини не поширюються приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9729 Юрисдикція спору про повернення з Державного бюджету України коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф Позовні вимоги суб’єкта господарювання щодо повернення з Державного бюджету України коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9814»

«Перевищення органом управління юридичної особи своїх повноважень при укладанні правочину як підстава для визнання його недійсним У разі, якщо третя особа-контрагент знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень органу управління юридичної особи, правочин, вчинений відповідним органом управління від імені юридичної особи з перевищенням таких повноважень, може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13886 Обставини, які підлягають встановленню під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, укладених органом управління юридичної особи з перевищенням повноважень Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності / недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов’язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13887 Щодо можливості застосування положень глави 17 ЦК України «Представництво» до регулювання діяльності органів управління юридичної особи Норми про представництво як дії однієї особи від імені та в інтересах іншої особи (глава 17 ЦК України) та норми статті 92 ЦК України призначені для регулювання різних за правовою природою відносин. Ці дві правові категорії мають різну правову природу та різне правове регулювання. З огляду на це норми законодавства, які регламентують правовідносини представництва (положення глави 17 ЦК України, зокрема статті 241 цього Кодексу, яка регулює відносини при вчиненні представником особи правочинів з перевищенням повноважень), не поширюються на регулювання діяльності органів управління юридичної особи. ВП ВС уточнила власний висновок, сформульований у постанові від 13 березня 2024 року у справі №757/23249/17 щодо визнання недійсним правочину, вчиненого представником з перевищенням своїх повноважень та не схваленого надалі довірителем. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13888 Щодо належної перевірки контрагентом юридичної особи обсягу повноважень її керівника при укладенні договору Посилання в договорі на те, що особа діє на підставі статуту, не можна беззастережно ототожнювати з тим, що третя особа – контрагент – ознайомилася зі статутом. Добросовісний контрагент відповідної юридичної особи має право розраховувати та покладатися на правдивість відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, зокрема й щодо обсягу повноважень керівника юридичної особи. Ознайомлення контрагента юридичної особи з інформацією з Єдиного державного реєстру про цю юридичну особу, зокрема й стосовно обсягу повноважень директора, можна вважати проявом розумної обачності в контексті з’ясування повноважень керівника юридичної особи на представництво її інтересів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13889»

«Правова природа рішення органу управління товариства Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами в розумінні статтей 202 ЦК України, і до них не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 цього Кодексу, які визначають підстави недійсності правочину. Рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти). ВП ВС відступила від свого висновку, викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, згідно з яким рішення загальних зборів товариства є одностороннім правочином товариства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11505 Юрисдикція спору щодо оскарження колишнім учасником товариства передачі майна товариства до статутного капіталу іншого товариства Спір за позовом колишнього учасника товариства щодо оскарження внесення нерухомого майна до статутного капіталу іншого товариства в контексті розгляду вимоги про стягнення вартості його частки як учасника товариства, має корпоративний характер та підлягає розгляду в гпорядку господарського судочинства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11507 Фраудаторність правочину з відчуження майна товариства на шкоду колишньому учаснику Правочин з відчуження майна товариства (акт прийманн-передачі майна) є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним, якщо він вчинений після виникнення у товариства обов'язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки, призвів до втрати товариством платоспроможності та вчинений на користь пов'язаної особи за значно заниженою вартістю. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12338 Застосування концепції «проникнення за корпоративну завісу» при оскарженні колишнім учасником товариства правочинів з відчуження майна товариства Якщо позов пред`явлено колишнім учасником товариства на захист своїх прав як учасника товариства, зокрема права на отримання належної частки у разі виходу з товариства, то відсутні підстави для застосування концепції «проникнення за корпоративну завісу». Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12339 Належний спосіб захисту колишнього учасника товариства у разі відчуження майна товариства на користь іншого товариства У разі відчуження майна товариства за рішенням загальних зборів його учасників оскарженим та визнаним недійсним може бути кінцевий результат дій з передачі майна – правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна, а не рішення загальних зборів такого товариства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12340»

«Застосування статті 1212 ЦК України у випадку збереження особою без достатніх правових підстав виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком Якщо тлумачити приписи статті 1212 Цивільного кодексу України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6517 Cтягнення МТСБУ з страховика винуватця ДТП суми відшкодування, яку МТСБУ виплатило потерпілому у ДТП, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність МТСБУ, яке виплатило потерпілому у ДТП відшкодування, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, але згодом дізналося про протилежне, має право на стягнення з страховика винуватця ДТП суми відповідного відшкодування відповідно до статті 1212 ЦК України. МТСБУ не позбавлене можливості звернутися з такою вимогою у судовому порядку безвідносно наявності відповідного (досудового) звернення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6518 Стягнення МТСБУ з винуватця ДТП визначеної у договорі суми франшизи МТСБУ, яке виплатило потерпілому у ДТП відшкодування, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, але згодом дізналося про протилежне, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України МТБСУ може стягнути визначену у договорі суму франшизи з винуватця ДТП, який безпідставно зберіг ці кошти у себе. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6806»

«Повноваження учасників товариства на звернення з позовом в інтересах товариства Укладення директором товариства договорів без попереднього погодження загальними зборами цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права учасників. Звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства допускається за виняткових обставин, наприклад відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Законом не передбачено повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дає змогу без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами першою, другою статті 54 ГПК України). Такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9748»

«Ефективний спосіб захисту порушеного права держави на земельну ділянку, на якій розташовані пам'ятки археології Оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу з державної власності у комунальну власність земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, за іншим цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства) є ефективним способом захисту порушеного права та інтересів держави, якщо подальше відчуження земельної ділянки не відбулося, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9997 Правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології Частина перша статті 54 ЗК України, як і частина шоста статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі і об`єкти археологічної спадщини. Тож стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9998»

«Визнання торговельної марки добре відомою у рамках позовного провадження, як самостійний вид судового захисту Вимога про визнання торговельної марки добре відомою не може бути задоволена в позовному провадженні як окрема, оскільки така вимога не спрямована на захист права інтелектуальної власності від конкретного порушення, а є умовою надання цього захисту, зокрема шляхом визнання недійсною реєстрації (свідоцтва) торговельної марки іншою особою. За відсутності недобросовісності в реєстрації торговельної марки іншою особою позов власника добре відомої марки про скасування (визнання недійсним) свідоцтва (реєстрації) торговельної марки цієї особи може бути задоволений у межах загальної позовної давності, що не може бути меншою від п’яти років із дати реєстрації марки. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10318»

«Належний спосіб захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Належними вимогами, які може заявити особа – власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС, викладеного в постанові від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19, щодо належного способу захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9746»

«Щодо неможливості розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно у випадку, коли стосовно цього нерухомого майна наявний судовий спір З урахуванням системного аналізу змісту частин 2, 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та пункту 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 No 1128, у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір, можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав стосовно цього нерухомого майна виключається. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10321 Повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір ВП ВС відступила від правового висновку КАС ВС, викладеного в постановах від 06 червня 2018 року у справі № 804/2296/17, від 22 лютого 2023 року у справі № 640/28931/20, від 27 червня 2023 року у справі № 640/26706/20, щодо наявності в Міністерства юстиції України повноважень розглядати скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір, визначивши, що у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна. Міністерство юстиції України та його територіальні органи відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону відмовляє в задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. За наявності підстав для застосування пункту 1 частини другої статті 37 Закону відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10322 Розмежування наслідків розгляду скарг Міністерством юстиції України на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав відповідно до ст. 37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» В пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження на розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна. Натомість відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. Тобто треба розмежовувати наслідки, передбачені частинами першою та восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже частиною першою статті 37 цього Закону визначено межі повноважень Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, тому наявність судового спору щодо нерухомого майна унеможливлює розгляд скарги Міністерством юстиції України. Водночас частиною восьмою статті 37 цього Закону передбачені підстави для відмови у задоволенні скарг у сфері державної реєстрації (у разі наявності повноважень для її розгляду). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10346»

«Визначення належного способу захисту у разі здійснення тимчасовим користувачем будівництва без погодження з постійним лісокористувачем Вимога про розірвання договору тимчасового довгострокового користування лісами в разі порушення умов договору тимчасовим користувачем, зокрема, при здійсненні будівництва без погодження з постійним лісокористувачем, є належним та ефективним способом захисту і не потребує пред’явлення вимоги про знесення самочинного будівництва, та/або визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо договором врегульовано повернення земельної ділянки та приведення її в придатний для використання стан. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12158 Право обласної (військової) адміністрації оскаржувати договори тимчасового довгострокового користування лісами, стороною яких вона не є Обласні державні (військові) адміністрації, діючи від імені держави як власника лісової ділянки, мають право вимагати розірвання договору тимчасового довгострокового користування лісами в судовому порядку в разі порушення умов договору тимчасовим користувачем, зокрема, при здійсненні будівництва без погодження з постійним лісокористувачем. Постійний лісокористувач обсягом таких повноважень не наділений, і його повноваження у процесі виділення земельної ділянки у тимчасове користування зводяться до надання згоди на таке виділення, підписання договору довгострокового тимчасового користування на умовах, визначених розпорядником лісової ділянки, та її передачі тимчасовому лісокористувачу за актом приймання-передачі. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12159»