Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Повноваження учасників товариства на звернення з позовом в інтересах товариства Укладення директором товариства договорів без попереднього погодження загальними зборами цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права учасників. Звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства допускається за виняткових обставин, наприклад відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Законом не передбачено повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дає змогу без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами першою, другою статті 54 ГПК України). Такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9748»

«Нікчемність умов договору, якими скасовується чи обмежується відповідальність постачальника за умисне порушення зобов`язання Умови договору, якими скасовується чи обмежується відповідальність постачальника за умисне порушення зобов`язання, є нікчемними на підставі частини третьої статті 614 ЦК України. Передбачений частиною третьою статті 216 ГК України принцип неприпустимості застереження у господарському договорі щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції поширює дію на ширше коло відносин, і стосується як виробників продукції, так і її продавців. Закон України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції» не поширюється на відносини з відшкодування збитків, завданих постачальником внаслідок порушення умов договору поставки (стаття 623 ЦК України) щодо параметрів якості та продуктивності товару. У господарських відносинах позовна давність за вимогами щодо виявлення прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, становить один рік (стаття 681 ЦК України), а за позовами щодо виявлення явних недоліків таких товарів – шість місяців (частина восьма статті 269 ГК України) Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9764»

«Умови належності земель до категорії «землі оборони» та правовий режим їх використання Приписи ЗК України та законодавства, яке визначає правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони як за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, так і ознакою територіальної наближеності (прилеглості) до державного кордону України (безпосередньо вздовж державного кордону України та мети використання (облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків тощо). Такі землі можуть перебувати винятково в державній власності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12467 Правовий режим земель прикордонної смуги. Належність їх до земель оборони Законодавець визначив як правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги, так і спеціальний правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій тощо. Помістивши відповідні правила про земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону у статтю 77 «Землі оборони» ЗК України, встановивши мету виокремлення такої категорії земель - для забезпечення національної безпеки та оборони, дотримання режиму державного кордону, законодавець відніс ці земельні ділянки у межах прикордонної смуги до категорії земель оборони, для яких передбачений особливий режим використання.Такі землі можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності. Інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягають обов`язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, можуть перебувати у комунальній та приватній власності. ВП ВС конкретизувала правові висновки КГС ВС, зокрема, викладені у постановах від 02 жовтня 2024 року у справі № 444/1011/20, від 15 січня 2025 року у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23, а також КЦС ВС у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 163/2369/16-ц у постанові щодо правового режиму земель прикордонних смуг. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12468 Належний спосіб захисту прав держави у разі, якщо на земельні ділянки в межах прикордонної смуги, що належать до земель оборони, накладаються земельні ділянки, що перебувають у комунальній/приватній власності Земельні ділянки у межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України, які використовуються для забезпечення діяльності Державної прикордонної служби України, зокрема для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності. У разі, якщо на такі земельні ділянки в межах прикордонної смуги, накладаються земельні ділянки, що перебувають у комунальній/приватній власності, належним способом захисту прав держави є витребування тільки тієї частини земельної ділянки, яка накладається на прикордонну смугу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12474»

«Щодо визначення належного складу відповідачів у спорах про скасування наказів Міністерства юстиції України У спорах про скасування наказів Міністерства юстиції України, якими скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, Мін`юст не може бути єдиним відповідачем незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки. ВП ВС відступила від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 18.06.2024 у справі № 910/6143/23, від 25.06.2024 у справі № 910/3017/23, від 04.06.2024 у справі № 910/12439/22, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21, від 10.04.2024 у справі № 910/8568/23, від 17.04.2024 у справі № 910/2438/23, від 31.10.2023 у справі № 910/3134/22, від 17.05.2023 у справі № 910/12859/20, про те, що в подібних спорах єдиним відповідачем може бути Мін`юст. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12973 Належний спосіб захисту у спорах щодо скасування наказів Міністерства юстиції України про скасування реєстрації речових прав Позовна вимога про скасування наказу Мін'юсту, прийнятого згідно з п. 1 ч. 7 ст. 37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,є належним способом захисту, оскільки посадова особа Мін`юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права. Судове рішення про задоволення вказаних вище позовних вимог є підставою для державної реєстрації відповідного речового права за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. ВП ВС відступила від висновків КГС ВС, викладених у постановах від 09.08.2023 у справі № 910/18929/21 та від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19, про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін`юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12976»

«Щодо механізму переведення суддів Верховного Суду України до штату Верховного Суду та визначення дати, з якої у них виникає право на отримання суддівської винагороди, встановленої для суддів Верховного Суду З 27 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України" від 21 листопада 2023 року № 3481-IX) законодавчо врегульовано механізм переведення суддів Верховного Суду України до штату Верховного Суду, а разом із цим і питання встановлення дати, з якої в судді, обраного до ВСУ безстроково, виникає право на отримання суддівської винагороди, визначеної положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для судді ВС, – дати зарахування його до штату ВС відповідно до наказу Голови ВС. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12952»