ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 274/4134/15-ц

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що 30 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 286/25-480, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 100 000 дол. США зі сплатою 13,5 %річних та кінцевим терміном повернення до 29 серпня 2012 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором сторони 30 серпня 2007 року уклали іпотечний договір № 1 та іпотечний договір № 2, за умовами яких ОСОБА_1 передав у іпотеку банку житлові приміщення загальною площею 145,9 м?, що знаходяться на ІІ поверсі по АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю - магазин промислових і продовольчих товарів загальною площею 144,6 м?, що знаходиться на І поверсі по АДРЕСА_1 .

Оскільки позичальник неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, банк звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Банк просив:

в рахунок задоволення вимог за кредитним договором у розмірі 2 070 000 грн звернути стягнення на предмет іпотеки (житлові приміщення загальною площею 145,9 м?, що знаходяться на ІІ поверсі по АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю - магазин промислових і продовольчих товарів загальною площею 144,6 м?, що знаходиться на І поверсі по АДРЕСА_1 ) шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності в ході виконавчих дій.

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області в складі судді: Зайцева А. В., від 05 квітня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 286/25-480 від 30 серпня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житлові приміщення загальною площею 145,9 м?, що знаходяться на 2-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю - магазин промислових і продовольчих товарів загальною площею 144,6 м?, що знаходиться на 1-му поверсі за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмету іпотеки для його подальшої реалізації, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; за рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна, переданого в іпотеку, задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 2 070 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконував умови кредитного договору та рішення третейського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 33 Закону України «Про іпотеку» обґрунтовані.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 30 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявникові.

У січні 2019 року ОСОБА_2 , яка не брала участі в справі, але вважала, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, обов`язків, свобод та інтересів, подала апеляційну скаргу на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 квітня 2016 року. Вказувала, що майно, на яке судом звернуто стягнення, придбано відповідачем у шлюбі з нею та є спільною сумісною власністю подружжя; згоди на передачу майна в іпотеку вона як співвласник не давала.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк».

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, звернувши стягнення на нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власністю подружжя, без залучення до участі в справі ОСОБА_2 , вирішив питання щодо її прав та інтересів. Зазначені порушення норм процесуального права апеляційний суд уважав самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу АТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, ухвали Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Постанова касаційного суду мотивована тим, що рішення по суті позовних вимог ухвалено Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області в судовому засіданні 05 квітня 2016 року. 18 січня 2019 року, тобто з пропуском установленого законом строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі в справі, подала апеляційну скаргу на вказане судове рішення та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що про укладення ОСОБА_1 договорів кредиту та іпотеки їй нічого не відомо, а про існування оскарженого судового рішення вона дізналася з Єдиного державного реєстру судових рішень в січні 2019 року. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2019 року клопотання ОСОБА_2 задоволено та поновлено їй строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 квітня 2016 року. При цьому апеляційний суд не досліджував причини пропуску ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження, зазначені в клопотанні про поновлення пропущеного процесуального строку, а лише послався на їх поважність. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі. Тобто, при відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 апеляційний суд не навів в ухвалі мотивів про наявність або відсутність підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. За таких обставин апеляційний суд передчасно відкрив апеляційне провадження.

Ухвала Житомирського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року поновлено строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 квітня 2016 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залучено до участі у цивільній правонаступника ПАТ «УкрСоцбанк» - АТ «Альфа-Банк».

Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 квітня 2016 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 з 1973 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , якому на праві приватної власності належать житлові приміщення загальною площею 145,9 кв. м та нежитлова будівля, магазин промислових та продовольчих товарів загальною площею 144,6 кв. м за адресою АДРЕСА_1 . Під час укладення договорів іпотеки від 30 серпня 2007 року ОСОБА_2 , як дружина, відповідно до частини другої статті 65 СК України надавала нотаріально посвідчену згоду на заставу спільного майна, а саме житлового приміщення загальною площею 145,9 кв. м та нежитлової будівлі, магазин промислових та продовольчих товарів загальною площею 144,6 кв. м за адресою АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд вказав, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 вказувала, що спірна нерухомість, на яку звернуто стягнення судовим рішенням у цій справі, належить їй та її чоловікові ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, тому суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки. Звернувшись з даним позовом до суду, Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки - належні боржнику за кредитним договором від 30 серпня 2007 року ОСОБА_1 житлове приміщення та нежитлову будівлю-магазин промислових та продовольчих товарів за адресою АДРЕСА_1 . Однак, як встановлено вище, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 , відносно прав та обов`язків якої було ухвалено рішення судом першої інстанції, та яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення такого належного співвідповідача позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Установивши, що ОСОБА_2 до участі в справі як співвідповідач не залучена, предмети іпотеки, на які суд звернув стягнення, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів зробила висновок про відсутність правових підстав для задоволення даного позову. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. За таких обставин рішення належить скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

11 січня 2022 року АТ «Альфа-Банк» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Михніцьким Г. Ю., на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, в які просило: скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року; залишити в силі заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 квітня 2016 року; стягнути з ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 недобросовісно користувалася своїми процесуальними правами, не довела свої обґрунтування апеляційної скарги. Натомість апеляційний суд не врахував цього, віддав перевагу припущенням та неправдивій інформації апелянтки та постановив незаконне рішення.

Зазначає, що апеляційним судом не врахував висновки суду касаційної інстанції викладені у постанові ВС КЦС від 07 квітня 2021 року у справі № 401/5714/13-ц та від 02 грудня 2020 року у справі № 308/9514/13-ц з приводу того, що якщо інший з подружжя не є стороною договору та не залученим до участі в справі як співвідповідач, то це не є підставою для відмови у позові. Суд апеляційної інстанції застосовуючи статті 60, 65 СК України помилився у твердженні, що не може бути звернуте стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, якщо відповідачем є лише сторона договору іпотеки, якій інший із подружжя надав згоду на укладання договору іпотеки, але не був залучений як співввідповідач. Така позиція суперечать позиції Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Михніцьким Г. Ю., на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2022 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 квітня 2021 року у справі № 401/5714/13-ц; від 02 грудня 2020 року у справі № 308/9514/13-ц; від 09 грудня 2019 року та від 11 листопада 2021 року у справі № 285/3950/17-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 з 1973 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , якому на праві приватної власності належать житлові приміщення загальною площею 145,9 кв. м та нежитлова будівля, магазин промислових та продовольчих товарів загальною площею 144,6 кв. м за адресою АДРЕСА_1 . Підставою набуття права власності є рішення виконкому Житомирської міської ради № 689 від 22 листопада 2007 року та №221 від 06 квітня 2007 року.

30 серпня 2007 року АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №286/25-480, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 100 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 29 серпня 2012 року, а ОСОБА_1 . зобов`язавcя повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором сторони 30 серпня 2007 року уклали договір іпотеки № 1 та договір іпотеки № 2, за умовами яких ОСОБА_1 передав банку в іпотеку житлові приміщення загальною площею 145,9 кв. м, що знаходиться на 2-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю - магазин промислових і продовольчих товарів загальною площею 144,6 м?, що знаходиться на 1-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час укладення договорів іпотеки від 30 серпня 2007 року ОСОБА_2 , як дружина, відповідно до частини другої статті 65 СК України надавала нотаріально посвідчену згоду на заставу спільного майна, а саме житлового приміщення загальною площею 145,9 кв. м та нежитлової будівлі, магазин промислових та продовольчих товарів загальною площею 144,6 кв. м за адресою АДРЕСА_1 .

Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в обумовленому сторонами розмірі.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 27 жовтня 2015 року стягнуто з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 326 202,90 грн і третейський збір у сумі 25 500 грн.

На момент розгляду справи судами рішення третейського суду не виконане, заборгованість не погашена.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року в справі № 308/9514/13-ц (провадження № 61-2406св20) вказано, що:

«відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 вказувала, що земельна ділянка площею 0,0799 га, розташована на АДРЕСА_1 , на яку звернуто стягнення судовим рішенням у цій справі, належить їй та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, тому суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки. Відповідно до пункту 2. 1. 7 іпотечного договору предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності, не є часткою або внеском у спільну господарську діяльність (а. с. 17, т. 1).

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2019 року, яка набрала законної сили, у справі № 308/6350/19 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя повернуто позивачу.

Вирішуючи спір та зазначаючи, що після отримання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки на ній споруджено незавершений будівництвом будинок (що і було передано в іпотеку), таке будівництво здійснювалося у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків, які ґрунтуються на припущеннях, що у період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 побудували на земельній ділянці, яка передана в іпотеку, житловий будинок з огляду на таке.

Натомість у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, того, що спірне майно, яке є предметом іпотеки, є спільним сумісним майном подружжя. Отже, суд апеляційної інстанції у порушення положень статті 367 ЦПК України не дослідив докази, що стосуються фактів, на які посилалася ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, а висновок, що рішенням місцевого суду у цій справі порушені права та інтереси дружини іпотекодавця - ОСОБА_2 , є передчасним».

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України).

Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження чи на вчинення договору іпотеки спільного майна, але не був стороною договору, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі в справі;

при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 є співвласником предметів іпотеки, ОСОБА_2 надавала нотаріальну посвідчену згоду своєму чоловікові (відповідачеві) на вчинення двох договорів іпотеки, а тому рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, оскільки вона мала бути співвідповідачем;

апеляційний суд не врахував, що: права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на вчинення договору іпотеки спільного майна, але не був стороною договору, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі; рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка звернулася із апеляційною скаргою.

За таких обставин, апеляційний судзробив неправильний висновок про скасування рішення суду першої інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,