ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 725/3052/21

Описова частина

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») у травні 2021 року звернулося до суду із скаргою, в якій просило визнати незаконними дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Горюка В. І. (далі - Другий відділ ДВС у місті Чернівці) щодо закінчення виконавчого провадження та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 16 квітня 2021 року щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1274/12, виданого 18 грудня 2013 року Першотравневим районним судом міста Чернівці про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , та зобов`язати головного державного виконавця Горюка В. І. відновити вказане виконавче провадження.

Скаргу АТ «Ощадбанк» обґрунтовувало тим, що рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь AT «Ощадбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 1032 від 17 липня 2008 року у розмірі 275 752,58 грн в тому числі: прострочені відсотки в розмірі 173 458,74 грн, комісія за обслуговування кредиту - 2 115,62 грн, пеня - 100 178,05 грн та 2 757,52 грн судового збору, а також витрати за розміщення оголошення у пресі про виклик відповідачів у розмірі 780 грн.

З метою примусового виконання вказаного судового рішення, судом видані виконавчі листи, які були звернені до виконання, державним виконавцем Другого відділу ДВС у місті Чернівці відкрито виконавче провадження та вчинялись виконавчі дії.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 30 січня 2019 року вказане рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року в частині стягнення процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування скасував, а в частині стягнення з боржника пені в розмірі 100 178,05 грн залишив без змін, а також за результатами апеляційного перегляду з боржника на користь стягувача стягнув судовий збір у розмірі 334,99 грн та 283,37 грн витрат за розміщення оголошення в ЗМІ про виклик до суду.

Не зважаючи на те, що боржником ОСОБА_1 рішення суду не виконане головний державний виконавець Другого відділу ДВС у місті Чернівці Горюк В. І. 16 квітня 2021 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження та повернення до суду виконавчого листа на підставі пункту 5 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вважає, що судове рішення на підставі якого видано виконавчий документ скасоване.

Вважає вказані дії головного державного виконавця Горюка В. І. незаконними.

Першотравневий районний суд міста Чернівці ухвалою від 16 червня 2021 року в задоволені скарги відмовив.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що державний виконавець діяв правомірно, оскільки у зв`язку із частковим скасуванням судового рішення на підставі якого видано виконавчий лист відповідний виконавчий документ не містить способу та порядку виконання судового рішення, а Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено повноважень державного виконавця самостійно визначати частину судового рішення, яка підлягає виконанню поза межами змісту виконавчого документу, який підлягає виконанню.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задовольнив.

Ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 червня 2021 року скасував. Визнав незаконними дії головного державного виконавця Другого відділу ДВС у місті Чернівці Горюка В. І. щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1274/12 виданого 18 грудня 2013 року Першотравневим районним судом міста Чернівці про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Скасував постанову про закінчення виконавчого провадження від 16 квітня 2021 року щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1274/12 виданого 18 грудня 2013 року Першотравневим районним судом міста Чернівці про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Зобов`язав головного державного виконавця Другого відділу ДВС у місті Чернівці Горюка В. І. відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1274/12 виданого 18 грудня 2013 року Першотравневим районним судом міста Чернівці про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Апеляційний суд судове рішення мотивував тим, що постанова про закінчення виконавчого провадження № 58004343 від 16 квітня 2021 року, що постановлена на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є незаконною, так як норма зазначеної статті передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Натомість у справі, яка розглядалася в суді першої інстанції рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року у справі № 2-1274/12, на підставі якого видано виконавчий документ, повністю скасоване не було, лише в частині стягнення процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування за кредитом. Судове рішення в частині стягнення пені в сумі 100 178,05 грн з ОСОБА_1 залишено без змін.

Також суд апеляційної інстанції зазначив про те, що вимоги закону допускають закінчення виконавчого провадження за пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» лише в разі повного скасування рішення суду на підставі якого виданий виконавчий документ, а в разі часткового скасування та залишення без змін рішення суду в стягненні певної частини боргу, повноважень на закінчення виконавчого провадження у державного виконавця немає.

Головний державний виконавець Горюк В. І.у вересні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що закінчення виконавчого провадження передбачає повернення виконавчого листа до суду та відповідно приєднання його до матеріалів цивільної справи, що не позбавляє стягувача можливості звернутися до суду із заявою про видачу виконавчого листа на виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року в частині вирішення питання про судові витрати, а також тієї частини рішення суду першої інстанції, яка залишена без змін вказаною постановою, в такому випадку строк пред`явлення виконавчого листа до виконання буде обраховуватися з моменту набрання постановою Чернівецького апеляційного суду законної сили, а саме з 30 січня 2019 року.

Судом апеляційної інстанції справу розглянуто без участі головного державного виконавця Горюка В. І. та не взято до уваги клопотання про перенесення розгляду справи з поважних причин.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від АТ «Ощадбанк» у грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що положення пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» регулює питання закінчення виконавчого провадження у разі скасування або визнання нечинним рішення у повному обсязі, а не частково.

Вказане також узгоджується із правовою позицією, зокрема викладеною у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 910/15888/17.

Державному виконавцю було достоменно відомо про наявний залишок заборгованості, що підлягає стягненню. Проте, жодних дій щодо виконання в цій частині рішення суду не вживав, а передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження та повернув виконавчий документ до суду.

Неявка учасника процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору, тому апеляційним судом не порушено права державного виконавця.

Верховний Суд ухвалою від 03 листопада 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Першотравневого районного суду міста Чернівці.

Справа № 725/3052/21 надійшла до Верховного Суду 17 листопада 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З метою примусового виконання судового рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 25 листопада 2013 року, судом 18 грудня 2013 року видано виконавчий лист № 2-1274/12, боржник ОСОБА_1 .

У подальшому постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року в частині стягнення процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування по кредиту скасовано та відмовлено у задоволенні позову в цій частині. У решті рішення суду залишено без змін. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року в частині вирішення судових витрат скасовано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 334,99 грн та 283,37 грн витрат за розміщення оголошення в ЗМІ про виклик до суду; стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1 142,86 грн.

У зв`язку з тим, що вказаною постановою суду апеляційної інстанції рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року в частині стягнення відсотків за користування кредитом, комісії за обслуговування по кредиту та в частині вирішення судових витрат скасовано, головний державний виконавець Другого відділу ДВС у міста Чернівці Горюк В. І., посилаючись на вимоги пункту 5 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 58004343 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1274/12, виданого Першотравневим районним судом міста Чернівці 18 грудня 2013 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Отже, наведена норма регулює питання закінчення виконавчого провадження у разі скасування або визнання нечинним рішення у повному обсязі, а не частково.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі постанови Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року, якою рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року скасовано в частині стягнення процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування по кредиту, в іншій частині, а саме стягненні пені в сумі 100 178,05 грн з ОСОБА_1 рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року залишено без змін.

Отже, вимоги закону допускають закінчення виконавчого провадження за пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» лише в разі повного скасування рішення суду на підставі якого виданий виконавчий документ, а в разі часткового скасування та залишення без змін рішення суду в стягненні певної частини боргу, повноважень на закінчення виконавчого документа в державного виконавця не має.

Відповідно до статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчі документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони виконавчого провадження не зверталися до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 - є чинним.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Вказана постанова про закінчення виконавчого провадження від 16 квітня 2021 року унеможливлює повторне звернення АТ «Ощадбанк» до органів ДВС з виконавчим листом на примусове виконання рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2013 року, хоча вказане рішення залишено без змін в частині стягнення з ОСОБА_1 боргу у вигляді пені у розмірі 100 178,05 грн.

Апеляційний суд зазначив, що в мотивувальній частині постанови Чернівецького апеляційного суду чітко вказано суми, які підлягають стягненню, однак суд першої інстанції до уваги це не взяв.

Відповідно до статті 18 Закону «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Отже, з метою дотримання вимог статті 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець наділений відповідними повноваження для здійснення повного обсягу виконавчих дій, так як рішення суду - є обов`язковим до виконання. Невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Враховуючи викладене, головний державний виконавець Другого відділу ДВС у місті Чернівці Горюк В. І. вищевказаного не врахував, та дійшов передчасного висновку про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 16 квітня 2021 року щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1274/12 виданого 18 грудня 2013 року Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції справу розглянуто без участі відповідача та не взято до уваги клопотання про перенесення розгляду справи з поважних причин не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З матеріалів справи встановлено, що начальник відділу Другого ВДВС у місті Чернівці подав до Чернівецького апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи.

За правилами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Неявка державного виконавця в судове засідання 28 липня 2021 року не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення апеляційного суду, оскільки розгляд цієї справи був тривалим, у державного виконавця було достатньо часу для надання всіх пояснень і доказів, які він вважав за доцільне надати суду.

Крім того, відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,