ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 490/102/19

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила скасувати запис від 23 квітня 2018 року № 25921712 про державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що 06 березня 2008 року між нею та ЗАТ «ПУМБ» (правонаступником якого являється ПАТ «ПУМБ») було укладено кредитний договір № 6147074, в забезпечення даного договору було укладено договір іпотеки від 06 березня 2008 року, за умовами якого було надано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

02 лютого 2011 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим Є. В. було вчинено виконавчий напис № 588, яким звернуто стягнення на предмет вищезазначеної іпотеки.

В подальшому, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2014 року у справі № 487/6174/13-ц було передано предмет іпотеки ПАТ «ПУМБ» з наданням права на безперешкодний доступ до об`єкта іпотеки з метою організації його продажу, виселено ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми. В задоволенні позову в частині зняття з реєстрації відповідачів з реєстраційного обліку було відмовлено.

Після ухвалення цього рішення набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Спірна квартира підпадає під дію даного закону, і як наслідок, не може бути примусово відчужена без згоди власника. В противагу вищенаведеному, 23 квітня 2018 року державним реєстратором Кузнецовим О. І. було здійснено спірний запис, за яким право власності на спірну квартиру перейшло до ПАТ «ПУМБ».

Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 28 липня 2020 року під головуванням судді Щербини С. В. позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправним і скасував запис про право власності від 23 квітня 2018 року № 25921712 про державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПУМБ» на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог ОСОБА_1 .

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 17 вересня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ «ПУМБ» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2020 року відмовив.

Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного проводження апеляційний суд виходив з того, що представник відповідача звернувся із апеляційною скаргою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Вказав, що в день судового засідання - 28 липня 2020 року представник відповідача ПАТ «ПУМБ» Шумілова Н. І., скориставшись своїм правом учасника процесу, не з`явилась в судове засідання, а надала до суду відзив на позовну заяву (а. с. 194-201), а тому правових підстав вважати, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи немає, отже виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду відсутні.

Суд апеляційної інстанції також додатково зазначав, що посилання представника заявника в апеляційній скарзі та заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження на те, що представник банку взагалі не викликався до суду в судове засідання, призначене на 28 липня 2020 року, спростовуються матеріалами справи щодо повідомлення про таке судове засідання.

У жовтні 2021 року представник ПАТ «ПУМБ» - адвокат Шумілова Н. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року в якій просила оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника посилається на те, що представник відповідача не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, яке відбулось 28 липня 2020 року, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, а тому апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 358 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Заводського районного суду м. Миколаєва цивільну справу № 490/102/19.

26 листопада 2021 року цивільна справа № 490/102/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Миколаївської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кузнецова О. І., ПАТ «ПУМБ» про скасування запису про реєстрацію права власності задоволено.

Апеляційну скаргу на рішення районного суду від 28 липня 2020 року представник відповідача ПАТ «ПУМБ» направила до суду поштою 25 серпня 2021 року, тобто більше ніж через рік після складання його повного тексту, одночасно з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження (а. с. 212-227).

При цьому в указаній заяві зазначалося про те, що оскаржуване рішення ухвалене 28 липня 2020 року не лише без участі представника скаржника, а й без його виклику взагалі. Повний текст оскаржуваного рішення скаржник отримала лише 25 серпня 2021 року особисто в архіві суду, що підтверджується доданою копією сторінки журналу видачі судових рішень.

Апеляційний суд встановив, що ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 січня 2019 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Миколаївської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» в особі Волевич І. В., третя особа - ПАТ «ПУМБ» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 квітня 2018 року № 40851147 та справу призначено до розгляду на 25 березня 2019 року на 14:10 год. Копію зазначеної ухвали місцевого суду разом з копією позовної заяви та додатками засобами поштового зв`язку було направлено ПАТ «ПУМБ» 04 січня 2019 року та, як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, вручено останньому 04 лютого 2019 року (а. с. 27).

25 березня 2019 року представник ПАТ «ПУМБ» Шумілова Н. І. приймала участь у судовому засіданні та була присутня при оголошенні ухвали суду про передачу цієї справи за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва (а. с. 42). В подальшому, Шумілова Н. І. брала участь як представник третьої особи у судовому засіданні Заводського районного суду м. Миколаєва 11 березня 2020 року (а. с. 128).

В день судового засідання - 28 липня 2020 року представник відповідача ПАТ «ПУМБ» Шумілова Н. І., скориставшись своїм правом учасника процесу, не з`явилась в судове засідання, а надала до суду відзив на позовну заяву (а. с. 194-201).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Стаття 2 ЦПК України визначає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених статті 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Таким чином, сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини також у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року.

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечило рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи те, що апеляційний суд встановив, що апеляційну скаргу на рішення місцевого суду від 28 липня 2020 року представник відповідача ПАТ «ПУМБ» направила поштою 25 серпня 2021 року, тобто більше ніж через рік після складання його повного тексту, і представнику ПАТ «ПУМБ» було достеменно відомо про розгляд даної справи та про залучення його спочатку в якості третьої особи, а потім співвідповідачем у цій справі, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Аргументи касаційної скарги про те, що представник відповідача не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, яке відбулось 28 липня 2020 року колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Апеляційний суд встановив, що 25 березня 2019 року представник банку Шумілова Н. І. приймала участь у судовому засіданні та була присутня при оголошенні ухвали суду про передачу цієї справи за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва (а. с. 42), в подальшому, Шумілова Н. І. брала участь як представник третьої особи у судовому засіданні Заводського районного суду м. Миколаєва 11 березня 2020 року, крім того надала до суду відзив на позовну заяву (а. с. 194-201).

Таким чином висновок апеляційного суду про те, що представник відповідача ПАТ «ПУМБ» Шумілова Н. І. була повідомлена про розгляд справи правильний.

Крім того, за результатами дослідження та перевірки інформації, отриманої з ЄДРСР, вебпорталу «Судова влада України» вбачається, що рішення місцевого суду від 28 липня 2020 року оприлюднено 20 серпня 2020 року, натомість із апеляційною скаргою ПАТ «ПУМБ» звернулось 25 серпня 2021 року, тобто більш ніж через рік з моменту його оприлюднення в ЄДРСР.

Колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У наведеній представником заявника справі йшлося про те, що повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, тому відсутні визначені процесуальним законом докази належного повідомлення ОСОБА_1 про призначений розгляд справи апеляційним судом на 09 листопада 2020 року.

Разом із тим у справі, яка є предметом касаційного перегляду встановлено, що представник відповідача ПАТ «ПУМБ» - адвокат Шумілова Н. І. була повідомлена про розгляд справи, а тому означений довід не заслуговує на увагу також.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 січня 2022 року у справі № 2-496/1/2011 (провадження № 61-10874св21).

Інші доводи касаційної скарги спростовуються змістом правильно застосованих апеляційним судом до спірних правовідносин нормами процесуального закону.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду