ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 654/4548/19

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача

ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із нерухомого та рухомого майна.

Як син померлого позивач є спадкоємцем першої черги. Він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус повідомив про існування заповіту не на його користь.

Позивач вважав, що заповіт має бути визнаний недійсним, оскільки не відповідає внутрішньому волевиявленню особи.

Зазначав, що його батько на час смерті не був людиною похилого віку, хворів всього три тижні. Він не знав про небезпеку своєї хвороби, оскільки лікарі та родина не хотіли його травмувати сумним діагнозом. Зрозуміло, що за таких обставин ніхто б не вдався до жорстокості спонукати його до складання заповіту.

Крім того, лікування батька відбувалося препаратами, які могли вплинути на його стан, а саме на вільне волевиявлення.

З огляду на вказане він мав обґрунтовані підозри в тому, що батько не міг підписувати ніякого заповіту, або не усвідомлював його значення.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, що є у спадковій справі

№ 85/2018, заведеній 27 липня 2018 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 січня

2020 року відкрито провадження у справі та розпочате підготовче провадження у справі.

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 лютого 2020 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено сина ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законним представником якого є

ОСОБА_2 .

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 березня 2020 року у приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негри Л. А. витребувано належним чином завірену копію заповіту ОСОБА_4 , оригінал якого міститься в матеріалах спадкової справи № 85/2018.

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 травня 2020 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Садівську сільську раду Голопристанського району Херсонської області, яку ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року замінено на Чулаківську сільську об`єднану територіальну громаду.

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 09 вересня 2020 року у справі призначено посмертну судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі було зупинено.

16 грудня 2020 року до суду надійшло повідомлення про неможливість дачі висновку судового експерта у зв`язку з ненаданням додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової почеркознавчої експертизи, та несплатою рахунку.

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 17 грудня 2020 року провадження у справі поновлено, призначено підготовче засідання.

18 лютого 2021 року позивачем до суду подано доповнення до позовної заяви

(а. с. 119-120).

У вказаному доповнення позивач зазначив, що відсутність належної кількості зразків підпису заповідача унеможливило здійснення експертного дослідження оскаржуваного заповіту на предмет його вільного волевиявлення. Однак, із наданих до суду документів вбачається, що, крім зазначеної у позовній заяві підстави, є додаткова підстава для визнання заповіту недійсним. Так, вбачається, на його думку, що посвідчення оспорюваного заповіту здійснювалося не уповноваженою особою. Оскільки заповідач не був жителем с. Садове Голопристанського району та не входив до територіальної громади цього села, то секретар виконкому Садівської сільської ради Смольянінова Н. О. за цією обставиною та за відсутності рішення виконавчого комітету цієї сільської ради про покладення на неї повноважень вчиняти нотаріальні дії є не уповноваженою особою на посвідчення оскаржуваного заповіту, а отже було порушено вимоги закону щодо посвідчення заповіту, що викликає його недійсність. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 19 червня 2019 року у справі № 136/576/16-ц, від 25 січня 2021 року у справі

№ 607/7223/18.

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 лютого 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, було відмовлено у прийнятті даних доповнень, оскільки, як вважав суд, фактично позивачем складено новий позов.

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 лютого 2021 року підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 07 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не заявлялося клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи для визначення наявності стану, в якому

ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. У зв`язку з відсутністю висновку відповідної експертизи відсутні підстави вважати, що мала місце абсолютна неспроможність спадкодавця у момент складання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише є твердження позивача про те, що існуючі в той час обставини істотно впливали на здатність спадкодавця усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного заповіту недійсним з підстав, передбачених частини першої статті 225 ЦК України. Також суд виходив з того, що судом було призначено посмертну судову почеркознавчу експертизу, однак згідно з повідомленням експерта № 20-744 від 14 грудня 2020 року надати висновок судової почеркознавчої експертизи не є можливим у зв`язку з відсутністю додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, та несплатою рахунку. Також суд виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування будь-яких обставин, які б свідчили про те, що волевиявлення на складання заповіту було відсутнє, в момент складання заповіту ОСОБА_4 перебував під психічним чи фізичним тиском, та/або ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 07 липня

2021 року залишено без змін

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

При цьому апеляційний суд вказав, що з огляду на положення частини шостої статті 367 ЦПК України підстава позову (здійснення посвідчення оспорюваного заповіту неуповноваженою особою), не підлягає розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

19 листопада 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 07 липня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована необґрунтованим відхиленням доповнення до позовної заяви, що призвело до неповного зя?сування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Заявник вказує, що судом не враховано те, що позивачем не було змінено позовних вимог, а було лише доповнено позов новою підставою - новими обставинами, зберігаючи в ньому первісні.

Заявник також вказує, що посвідчення оспорюваного заповіту здійснювалося не уповноваженою особою. Оскільки заповідач не був жителем с. Садове Голопристанського району та не входив до територіальної громади цього села, то секретар виконкому Садівської сільської ради Смольянінова Н. О. за цією обставиною та за відсутності рішення виконавчого комітету цієї сільської ради про покладення на неї повноважень вчиняти нотаріальні дії є не уповноваженою особою на посвідчення оскаржуваного заповіту, а отже було порушено вимоги закону щодо посвідчення заповіту, що викликає його недійсність.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 136/576/16-ц, постанові Верховного Суду від 25 січня 2021 року в справі № 607/7223/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голопристанського районного суду Херсонської області.

30 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_6

11 травня 2018 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склав заповіт, згідно з яким все належне йому майно заповів ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено 11 травня 2018 року секретарем виконкому Садівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області Смольяніновою Н. О.

Згідно копії свідоцтва про смерть батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новофедорівці Голопристанського району Херсонської області.

27 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька.

Приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негра Л. А. листом № 205/02-14 від 26 вересня 2019 року повідомила, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 85/2018, спадкодавцем залишено заповіт не на користь ОСОБА_1 . Зазначила, що у випадку, якщо позивач відноситься до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, то просить його надати підтверджуючі документи протягом 10 днів з часу отримання цього листа.

Згідно повідомлення від 14 грудня 2020 року № 20-744 про неможливість дачі висновку судового експерта за матеріалами цивільної справи № 654/4548/19, експертом зазначено про те, що надати висновок судової почеркознавчої експертизи не є можливим у зв?язку з ненаданням додаткових матеріалів необхідних для виконання судової почеркознавчої експертизи та несплатою рахунку.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 , як на підставу своїх заявлених позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_4 не міг підписувати ніякого заповіту, або не усвідомлював його значення.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня

2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від

02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Матеріали справи не містять висновку експертизи про те, що станом на

11 травня 2018 року (момент вчинення оспорюваного заповіту) ОСОБА_4 був абсолютно неспроможним розуміти значення своїх дій та керувати ними. Також позивач не навів інших доказів про тимчасову недієздатність його батька в момент вчинення правочину.

За клопотанням представника позивача, ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 09 вересня 2020 року про справі була призначена посмертна судова почеркознавча експертиза, яка проведена не була у зв?язку із ненаданням позивачем додаткових матеріалів необхідних для виконання судової почеркознавчої експертизи та несплатою позивачем рахунку.

Суди попередніх інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що

ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено, що при посвідченні оспорюваного заповіту його батько - ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили доповнення до позовної заяви, що призвело до неповного з?ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи є безпідставними, оскільки заявником питання щодо скасування ухвали Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 лютого 2021 року, якою відмовлено у прийнятті доповнень до позовної заяви не ставиться. Вказана ухвала в апеляційному порядку не переглядалася.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 07 липня

2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,