ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/19233/16-ц

1. Описова частина

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення № 1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв. м; скасувати запис № 16816627 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та запис № 16816582 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 по 1/2 частині приміщення АДРЕСА_2 за кожним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 21 вересня 2016 року вона стала переможцем електронних торгів з реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , яке раніше належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, за яким на час проведення торгів було зареєстровано право власності на вищезазначене нежитлове приміщення. 26 вересня 2016 року вона внесла на депозитний рахунок Ленінського (змінено назву на Новокодацький) відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області повну вартість лота у розмірі 1 050 000,00 грн. 30 вересня 2016 року вона отримала акт про проведення прилюдних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна. На підставі зазначеного акта 06 жовтня 2016 року вона отримала свідоцтво про придбання з прилюдних торгів нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . Після реєстрації за нею права власності на зазначене майно приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В. повідомила їй, що за двадцять хвилин до цього державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Тернівського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Надтока З. В. відкрила розділ для реєстрації права власності за іншими особами - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10 жовтня 2016 року нотаріус ОСОБА_5 здійснила державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині за кожним із них. Посилаючись на те, що вона придбала спірне майно на прилюдних торгах і є його власником, просила позов задовольнити.

У травні 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили визнати недійсними електронні торги від 21 вересня 2016 року з реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; скасувати акт про проведення прилюдних торгів від 30 вересня 2016 року, затверджений начальником Новокодацького (Ленінського) відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області; скасувати свідоцтво від 06 жовтня 2016 року, посвідчене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посилалися на те, що 03 квітня 2012 року вони уклали зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого кожен з них прийняв у спільну часткову власність по 1/2 частині об`єкта нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Реєстрацію спірного майна за ними здійснено тільки 06 жовтня 2016 року. Вважають себе добросовісними набувачами спірного майна, адже у 2014 та у 2016 році здавали зазначене нежитлове приміщення у найм, у 2016 році уклали договір охорони та договір на постачання теплової енергії. Вважають, що договір купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року є виконаним, а значить є укладеним, що свідчить про виникнення у них права власності на спірне майно не залежно від того, чи здійснили вони за собою державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно відразу після укладення договору. Таким чином, електронні торги проведені ДП «Сетам» незаконно, чим порушено їх право на спірне нерухоме майно.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 45,2 кв. м. Скасував запис № 16816627 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та запис № 16816582 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 по 1/2 частині приміщення АДРЕСА_2 за кожним. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у ОСОБА_1 право власності на спірне нежитлове приміщення виникло 06 жовтня 2016 року, оскільки акт про проведені електронні торги є документом, який підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, передбачених законодавством. Разом з тим, надані ОСОБА_3 і ОСОБА_2 докази не підтверджують факт виникнення у них права власності на спірне майно та не можуть свідчити, що договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 03 квітня 2012 року є укладеним, адже згідно з чинним на час його укладення законодавством він є укладеним після його державної реєстрації. Тому добросовісність позивачів за зустрічним позовом сама по собі не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними та не може бути підставою для відмови у визнанні права власності за ОСОБА_1 .

Суди розглядали справу неодноразово.

Так, Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року скасував. У задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

Верховний Суд постановою від 30 вересня 2020 року скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в частині вирішення первісного позову про визнання права власності на нежитлове приміщення та скасування державної реєстрації права власності, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке підтверджено позивачем належними правовстановлюючими документами. Враховуючи, що позивачка придбавши майно на торгах набула право власності на спірне майно, а відповідачі 06 жовтня 2016 року, тобто вже після придбання ОСОБА_3 майна зареєстрували на нього своє право власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2012 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Верховний Суд постановою від 17 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишив без змін.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Рябчук С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 та постановах Верховного Суду України від 29 травня 2016 року у справі № 643/20180/15, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи суди не взяли до уваги той факт, що станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Оскільки договір купівлі-продажу від приміщення від 03 квітня 2012 року між подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., про що в реєстрі правочинів було вчинено відповідний запис, покупці стали власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Крім того, суди при розгляді зустрічних позовних вимог про визнання недійсними прилюдних торгів не надали належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, про те, що державному виконавцю під час реалізації спірного об`єкта нерухомого майна було відомо про укладення договору купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року. Також суди не врахували доводи про допущені порушення при проведенні процедури реалізації майна на прилюдних торгах, зокрема, про неповідомлення боржника про наявність виконавчого провадження, який, за умови належного повідомлення, підтвердив би факт відчуження майна, що вказувало про неможливість реалізації спірного майна; про відсутність оцінки майна при проведенні торгів; про інші процесуальні порушення, які призвели до того, що публічні торги є недійсними, оскільки за результатами прилюдних торгів з реалізації спірного майна, всупереч чинному на той час Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець склав два різні акти про проведення прилюдних торгів (аукціону) із реалізації арештованого майна, з яких не можливо встановити, яке саме майно придбане на торгах. Отже, при підготовці до проведення електронних прилюдних торгів, а також на етапі оформлення результатів вказаних торгів державний виконавець допустив велику кількість процедурних помилок, які вплинули на результати проведених торгів.

У грудні 2021 року Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам. При цьому посилався на те, що всі дії державного виконавця у межах виконавчого провадження проведені відповідно до чинного на той час законодавства, зокрема Закону України «Про виконавче провадження», а електронні торги з реалізації майна відбулися з дотриманням вимог закону.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 травня 2022 року справа № 200/19233/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 21 вересня 2016 року відбулися електронні торги з реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , яке належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М.

На підставі зазначеного договору ОСОБА_4 здійснив державну реєстрацію свого права власності на вказане майно та на час проведення електронних торгів саме за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на спірне майно.

Згідно з актом про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна 21 вересня 2016 року відбулися електронні торги з реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_2 (попередня назва - місто Дніпропетровськ), яке належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. Зазначене нерухоме майно було описане та арештоване в ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення зі ОСОБА_4 грошових коштів на користь ОСОБА_7 і Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Переможцем зазначених торгів стала ОСОБА_1 , яка 26 вересня 2016 року внесла на депозитний рахунок відділу Ленінського ВДВС м. Дніпропетровська суму в розмірі 1 050 000,00 грн, що підтверджується актом про проведення прилюдних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна від 30 вересня 2016 року.

06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В. та зареєстроване в реєстрі за № 2088.

Водночас суди встановили, що 03 квітня 2012 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як покупці уклали зі ОСОБА_4 як продавцем договір купівлі-продажу, за умовами якого кожен з покупців прийняв у спільну часткову власність - по 1/2 частині об`єкта нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, розташованого на АДРЕСА_3 .

06 жовтня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до державного нотаріуса Тернівської державної нотаріальної контори Надтоки З. В. для реєстрації за собою права власності на придбане ними в 2012 році майно, яке 10 жовтня 2016 року за ними було зареєстровано.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За наслідками розгляду цієї справи суди ухвалювали такі судові рішення.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв. м. Скасував запис № 16816627 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та запис № 16816582 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 по 1/2 частині приміщення АДРЕСА_2 за кожним. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у ОСОБА_1 право власності на спірне нежитлове приміщення виникло 06 жовтня 2016 року, оскільки акт про проведені електронні торги є документом, який підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, передбачених законодавством. Разом з тим, надані ОСОБА_6 і ОСОБА_2 докази не підтверджують факт виникнення у них права власності на спірне майно та не можуть свідчити, що договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 03 квітня 2012 року є укладеним, адже згідно з чинним на час його укладення законодавством він є укладеним після його державної реєстрації. Тому добросовісність позивачів за зустрічним позовом сама по собі не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними та не може бути підставою для відмови у визнанні права власності за ОСОБА_1 .

Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року скасував. У задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що станом на момент проведення електронних торгів з реалізації спірного нерухомого майна, право власності на нього було зареєстровано саме за ОСОБА_4 , який не був залучений до участі у справі. Водночас оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права. Також до участі у справі не було залучено осіб, на користь яких судовими рішеннями з ОСОБА_4 стягнуто грошові кошти. Апеляційний суд на стадії апеляційного перегляду справи не має можливості на залучення осіб до участі у справі, що є підставою для відмови в позові.

Верховний Суд постановою від 30 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в частині вирішення первісного позову про визнання права власності на нежитлове приміщення та скасування державної реєстрації права власності скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд мотивував постанову тим, що при зверненні з позовом ОСОБА_1 вказала відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Позивачка пред`явила позов до ОСОБА_4 , він є учасником справи, тому висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з посиланням на пред`явлення позову до неналежного відповідача є помилковим. До участі у справі за позовом позивачки про визнання права власності на нежитлове приміщення та скасування державної реєстрації права власності залучені відповідач ОСОБА_4 , за боргових зобов`язань якого відбулися електроні торги та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які вважають себе власниками спірного нерухомого майна та оспорюють проведені електронні торги та їх наслідки. У свою чергу, до предмета доказування у справі за первісним позовом про визнання права власності на спірне майно не входить з`ясування боргів ОСОБА_4 перед його кредиторами, тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про необхідність залучення до участі у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно - кредиторів ОСОБА_4 , та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції з підстав незалучення до участі у справі цих осіб.

Верховний Суд у наведеній постанові зазначив, що судові рішення в частині вирішення зустрічного позову до суду касаційної інстанції не оскаржені та не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).

Таким чином за наслідками касаційного перегляду рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в частині вирішення вимог зустрічного позову не переглядалися.

Разом з цим при новому розгляді Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року залишив без змін.

Отже, апеляційний суд, зазначивши в постанові про те, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року підлягає залишенню без змін і в частині вирішення вимог зустрічного позову, переглянув рішення місцевого суду в повному обсязі, порушив процесуальні норми, оскільки Верховний Суд направив справу на новий розгляд лише в частині вирішення первісного позову, а в частині вирішення вимог зустрічного позову залишилася чинною постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Враховуючи наведене підлягає і скасуванню постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишено без змін, тобто також переглянута частина рішення, яка набрала законної сили та неоскаржена.

З урахуванням того, що при розгляді встановлено підставу, яка зумовлює скасування оскаржуваної постанови, суд касаційної інстанції не аналізує інших підстав відкриття касаційного провадження.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням (клопотанням) сторін врахувавши правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду упостанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20), та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду