ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/3276/20

1.1. Товариство звернулось до господарського суду Київської області з позовом про розірвання договору поставки від 13.09.2018 № 50918 (далі - Договір) та стягнення з ФОП Кунченко О. В. 427 500 грн. неповернутої суми попередньої оплати, 21 847,27 грн. інфляційних втрат та 19 465,89 грн. 3 % річних.

1.2. Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо поставки товару та неповерненням на вимогу Товариства суми попередньої оплати.

2.1. Рішенням господарського суду Київської області від 11.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021: у задоволенні позову про розірвання Договору та стягнення 21 847,27 грн. інфляційних втрат і 19 465,89 грн. 3 % річних відмовлено повністю; у частині стягнення 427 500 грн. попередньої оплати провадження у справі закрито; стягнуто з позивача на корить відповідача 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що: розірвано може бути лише чинний договір, тоді як позивач з вимогою про розірвання Договору звернувся після закінчення строку його дії; вимога про стягнення 427 500 грн. як попередньої оплати з тих же підстав вже розглянута господарським судом міста Києва в межах справи № 910/1628/20, а тому в цій частині вирішено закрити провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Товариство, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати, а справу передати «для продовження розгляду до суду першої інстанції».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права: статтю 16, частину другу статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину четверту статті 188, частину другу статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 19.03.2019 у справі № 916/626/18 та від 04.05.2018 у справі № 927/333/17, Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-192гс15.

4.2. За твердженням Товариства, суди попередніх інстанцій порушили приписи: статей 73, 74, 76, 77, 79, 86, 236, 238, 270, 282 ГПК України «щодо неповного і необ`єктивного встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи»; частини четвертої статті 75 ГПК України щодо «неправильного застосування правил преюдиції», що є підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини другої статті 287, пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

ФОП Кунченко О. В. у відзиві на касаційну скаргу зазначила про безпідставність її доводів та просила в задоволенні вимог скаржника відмовити, а також стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у зв`язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції в розмірі 10 000 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6.1. ФОП Кунченко О. В. (постачальник) та Товариство (покупець) уклали Договір, за умовами якого:

постачальник зобов`язується передати у власність покупця (поставити) для використання в підприємницькій діяльності покупця розсаду ягідних культур відповідно до Специфікації (далі - товар), яка є невід`ємною частиною Договору, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти товар належної якості та оплатити його повну вартість в обумовлений Договором строк (пункт 1.1);

кількість, асортимент, вартість товару, строк та порядок поставки визначається сторонами в Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору (пункт 1.2);

поставка товару здійснюється в строки, передбачені Специфікацією для кожної культури, але не пізніше 20.04.2019 (пункт 1.3);

ціна Договору складає сумарну вартість поставленого товару згідно видаткових накладних (та/або актів приймання-передачі товару), які є невід`ємною частиною Договору (пункт 2.1);

оплата товару здійснюється в такому порядку: здійснення 100 % проводиться протягом 5 банківських днів з дати погодження Специфікації (пункт 2.3);

право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару з оформленням видаткових накладних (та/або актів приймання-передачі товару), що засвідчують факт та обсяг передачі товару покупцю (пункт 3.1);

базисом поставки товару є EXW (франко-склад), розташований за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Гавронщина, вул. Ромашкова, 1, відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року - покупець самостійно забирає товар зі складу постачальника (пункт 4.1);

поставка товару здійснюється після підписання сторонами Специфікації та здійснення оплати товару покупцем у строк, визначений пунктом 1.3 цього Договору (пункт 4.2);

покупець зобов`язується письмово попереджати постачальника за 24 години до прибуття транспортного засобу покупця в місце завантаження товару. Постачальник зобов`язаний підготувати партію товару до відвантаження на дату та час, повідомлений покупцем як дата та час прибуття транспортного засобу (пункт 4.4);

зобов`язання продавця з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару за якістю, кількістю та асортиментом, визначеними в Специфікації (пункт 4.10);

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 (пункт 11.1).

6.2. У Специфікації від 14.09.2018 № 1 до Договору визначено, що постачальник зобов`язався поставити покупцю такий товар: саджанці суниці альпійської сорту «Регіна» у кількості 25 000 штук, вартістю 150 000,00 грн.; фізаліс ягідний у кількості 30 000 штук вартістю 180 000,00 грн.; саджанці суниці ремонтантної сорту «Дюрбан» у кількості 6 500 штук вартістю 97 500,00 грн.

Загальна вартість товару відповідно до Специфікації становить 427 500,00 грн. Термін поставки товару - 20.04.2019.

6.3. Позивач здійснив 100 % попередню оплату товару згідно зі Специфікацією від 14.09.2018 № 1 у розмірі 427 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 13.09.2018 № 22.

6.4. На адресу відповідача позивач направив запит від 13.02.2019 № 19-02/13-02, претензію від 21.03.2019 № 19-03/21-01, запити від 02.10.2019 № 19-10/02-01, від 07.10.2019 № 19-10/07-01 з вимогою надати дозвіл володільця патенту на сорти рослин, що підлягають поставці за Договором, на розповсюдження відповідачем таких сортів або примусову ліцензію на розповсюдження; сертифікат, що засвідчує сортові якості садивного матеріалу; сертифікат, що засвідчує товарні якості садивного матеріалу; інформацію про внесення постачальника до Державного реєстру суб`єктів насінництва та розсадництва.

Листом від 13.02.2019 позивач підтвердив намір забрати товар 25.05.2019 разом з підтверджуючими документами.

Позивач листом від 02.10.2019 повідомив відповідача про намір забрати товар 07.10.2019. Листи з аналогічним змістом додатково направлялись позивачем на електронну адресу відповідача, зазначену в Договорі.

6.5. Відповідач підтверджуючих документів на товар позивачу не надав, оплаченого товару не передав.

6.6. Посилаючись на невиконання умов Договору, позивач надіслав на адресу відповідача заяву від 23.10.2020 № 23-10-1/20-01 про розірвання Договору та повернення попередньої оплати.

6.7. 25.05.2020 господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/1628/20 за позовом Товариства до ФОП Кунченко О. В. про стягнення 427 500 грн. попередньої оплати за Договором. Зазначеним рішенням позов задоволено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2020 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

7.1. Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання Договору та стягнення з відповідача попередньої оплати за цим Договором.

7.2. Товариство в касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 16, частини другої статті 651 ЦК України, частини четвертої статті 188, частини другої статті 202 ГК України.

7.3. За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

7.4. Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

7.5. Відповідно до частини четвертої статті 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

7.6. Разом з тим відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

7.7. Як встановили суди обох інстанцій, сторони Договору в пункті 11.1 передбачили, що Договір діє до 31.12.2019. Отже, строк дії Договору закінчився 31.12.2019.

Водночас з позовною заявою про розірвання Договору Товариство звернулося до суду в листопаді 2020 року, тобто після закінчення строку його дії.

7.8. У постановах Верховного Суду, зокрема, від 07.08.2018 зі справи № 910/7981/17, від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, від 14.07.2021 зі справи № 911/1442/19 викладено правовий висновок, відповідно до якого розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

7.9. З урахуванням викладеного Касаційний господарський суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимога Товариства про розірвання Договору задоволенню не підлягає.

7.10. Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.09.2020 зі справи № 920/418/19, на які посилається Товариство в касаційній скарзі в контексті застосування статті 16 ЦК України. Так, згідно з висновком, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду, право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Водночас право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожним праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору щодо розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.

7.11. Також відхиляються й доводи Товариства про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.03.2019 зі справи № 916/626/18, від 04.05.2018 зі справи № 927/333/17, та Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24.06.2015 зі справи № 3-192гс15, позаяк у жодній з цих справ касаційний суд не викладав висновків щодо розірвання договору поза межами строку його дії. Так, предметом касаційного перегляду у справі № 927/333/17 були висновки судів щодо нарахування пені після припинення дії договору, які наразі не є релевантними до правовідносин у справі, яка переглядається. У справі № 916/626/18 було викладено висновок про те, що зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився. Подібний висновок викладено й у справі № 3-192гс15. При цьому суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, врахували, що поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов`язання» не є тотожними, і висновки судів не суперечать правовим позиціям у наведених справах.

7.12. З огляду на викладене доводи касаційної скарги Товариства в зазначеній частині (пункт 4.1 цієї постанови) не знайшли свого підтвердження, а тому відхиляються як необґрунтовані, а висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору щодо розірвання Договору зроблені з правильним правозастосуванням та з урахуванням релевантної практики Верховного Суду.

7.13. Що ж до вимоги про стягнення 427 500,00 грн. попередньої оплати за Договором, заявленої на підставі частини другої статті 693 ЦК України, то суди попередніх інстанцій виходили з того, що така вимога вже розглянута господарським судом у межах справи № 910/1628/20 за участю тих же сторін.

Так, Північний апеляційний господарський суд у постанові від 05.10.2020 у зазначеній справі дійшов висновку про те, що товар не був поставлений позивачу не з вини відповідача (продавця), що унеможливлює застосування до правовідносин, які склалися між сторонами в справі, положень частини другої статті 693 ЦК України, адже застосування цієї норми права потребує наявності саме вини продавця, яка не доведена позивачем і, відповідно, не встановлена судом апеляційної інстанції.

7.14. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

7.15. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

7.16. Однією з цілей застосування цих норм процесуального права є уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

7.17. З огляду на викладене, урахувавши наведені законодавчі приписи та з`ясувавши, що склад сторін, предмет позову і його підстави (стягнення суми попередньої оплати в розмірі 427 500,00 грн. на підставі статті 693 ЦК України; невиконання умов Договору в частині поставки оплаченого товару) у даній справі і в раніше розглянутій судом справі № 910/1628/20 є одними й тими самими, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

7.18. Отже, закриваючи провадження у справі в частині стягнення 427 500,00 грн., місцевий господарський суд діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, з урахуванням положень пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.

Вирішення судом даного спору в зазначеній частині фактично полягатиме в переоцінці обставин, встановлених рішенням суду зі справи № 910/1628/20, яке набрало законної сили.

7.19. Касаційний господарський суд відхиляє як помилкові доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 75 ГПК України.

Так, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У наведеній нормі закріплено принцип звільнення від доказування обставин, встановлених чинним рішенням господарського суду в іншій справі, у якій беруть участь ті самі особи, які (обставини) є преюдиціальними для іншого юридичного спору у іншій справі у разі звернення позивача із позовом із дотриманням норм процесуального закону, а не для спору ініційованого вдруге, у якому той самий позивач звернувся з позовом до того самого відповідача, про той же предмет і з тих же підстав, що зумовлює саме відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України.

7.20. Касаційна скарга подана скаржником з посиланням на приписи пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, а також з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

7.21. За змістом пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.22. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Водночас у цій справі заявлена скаржником підстава для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованою, а тому Касаційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.

7.23. Що ж до посилання скаржника на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

7.24. При цьому за правилами статті 77 ГПК України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ.

7.25. Водночас зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки доводи касаційної скарги не містять посилань Товариства на те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень врахували недопустимі в розумінні статті 77 ГПК України докази. По суті, наведені в касаційній скарзі аргументи позивача щодо порушення судами норм процесуального права (пункт 4.2 цієї постанови) зводяться лише до прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи і переоцінку доказів у ній та встановлення інших обставин, ніж встановлені попередніми судовими інстанціями, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень ГПК України, зокрема статті 300 цього Кодексу.

Оскільки викладені в касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення і постанову судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

9.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, витрати зі сплати судового збору згідно зі статтею 129 ГПК України покладаються на скаржника.

9.2. ФОП Кунченко О. В. у відзиві на касаційну скаргу просила стягнути на її користь з позивача судові витрати в розмірі 10 000 грн. у зв`язку з розглядом цієї справи в касаційному порядку.

Відповідач посилається на понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції. До заяви долучено докази понесення відповідних витрат: копію ордера на надання правничої допомоги ФОП Кунченко О. В. адвокатом Пащенком П. М.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; акт наданої правничої допомоги відповідно до договору про надання правничої допомоги від 10.12.2020 № 218-12/20; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 13.06.2022 № 218/2 на суму 10 000,00 грн.

За умовами доданого до матеріалів справи договору про надання правничої допомоги від 10.12.2020 № 218-12/20, укладеного між ФОП Кунченко О. В. (клієнт) і адвокатом Пащенком Петром Миколайовичем (адвокат): сторони домовились, що дія даного договору поширюється виключно відносно надання адвокатських послуг щодо захисту інтересів клієнта в судах усіх інстанцій по веденню та представництву клієнта в справі № 911/3276/20 (пункт 1.2); за надання послуг відповідно до пункту 1.2 цього договору щодо ведення і представництва в суді касаційної інстанції клієнт сплачує адвокату витрати на правничу допомогу, у тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, у розмірі 10 000 грн. (пункт 4.1).

Дослідивши умови зазначеного договору, установивши своєчасність подання заявником відповідної заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу і доказів на підтвердження понесених витрат, врахувавши доведеність обставин надання адвокатом правової допомоги, реальність понесення ФОП Кунченко О. В. витрат, а також результати перегляду справи в касаційному порядку, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства на користь ФОП Кунченко О. В. 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У цій справі було забезпечено можливість Товариству подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України. Відповідне клопотання до Верховного Суду не надходило.

За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд