ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 202/6271/18

1. Описова частина

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування спадкового майна.

Обґрунтовуючи позов, зазначала, що 25 січня 2017 року ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Черненко І. М. (далі - державний нотаріус) та зареєстрований в реєстрі за номером 2-27, яким на випадок своєї смерті заповів їй належну йому квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Протягом встановленого законом строку із заявами про прийняття спадщини до Шостої дніпровської державної нотаріальної контори звернулись вона та дочка спадкодавця, ОСОБА_6 , як спадкоємець за законом.

Постановою державного нотаріуса від 06 жовтня 2017 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру

АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця оригіналу правовстановлюючого документа.

Згодом вона довідалась, що на підставі підробленого договору купівлі-продажу вказаної квартири, датованого 20 лютого 2003 року, ця квартира була декілька разів відчужена, зокрема:

24 червня 2017 року ОСОБА_5 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О.

04 серпня 2017 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О. О.

25 березня 2019 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 752.

Позивач зазначала, що про всі ці правочини ОСОБА_7 не знав, весь час до смерті проживав у спірній квартирі, за договором купівлі-продажу квартиру не відчужував, ніхто інший у квартирі не проживав та не заявляв про наявність права власності на квартиру.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2018 року у справі № 202/6813/17 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 20 лютого 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом

Гуніним В. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 939, бланк ВАЕ № 295130, нібито укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, остаточно просила суд:

1) визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2) витребувати цю квартиру від ОСОБА_2 на свою користь з виселенням із неї ОСОБА_2 та будь-яких членів її сім`ї, права користування квартирою яких є похідними від права власності на зазначену квартиру;

3) скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру:

3.1) за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня

2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. та зареєстрованого в реєстрі за номером 752;

3.2) за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня

2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О. О. та зареєстрованого в реєстрі за номером 800;

3.3) за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., зареєстрованого в реєстрі за номером 588;

3.4) за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого

2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніним В. В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 939.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 в порядку спадкуванням за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори 25 січня 2017 року, після ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1 з виселенням із цієї квартири

ОСОБА_2 та будь-яких членів її сім`ї, права користування квартирою яких є похідними від права власності на квартиру.

Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за такими особами:

1) за ОСОБА_2 , якій квартира належала на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О.

та зареєстрованого в реєстрі за номером 752;

2) за ОСОБА_3 , якому квартира належала на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О. О.

та зареєстрованого в реєстрі за номером 800;

3) за ОСОБА_4 , якій квартира належала на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрованого в реєстрі за номером 588;

4) за ОСОБА_5 , якій квартира належала на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніним В. В.

та зареєстрованого в реєстрі за № 939.

Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 7 931,60 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня

2021 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю. О., ОСОБА_6 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування спадкового майна.

Встановивши, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2018 року у справі № 202/6813/17 було визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений

20 лютого 2003 року приватним нотаріусом Гуніним В. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 939, бланк ВАЕ № 295130, сторонами якого були вказані ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , керуючись пунктом третім частини першої статті 388, статтями 1216, 1218, частиною п`ятою статті 1268 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом на спірну квартиру та витребування цієї квартири на користь позивача від останнього набувача.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2020 року і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 11 897,40 грн.

Встановивши, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2018 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2018 року у справі № 202/6813/17 скасовано, у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 лютого 2003 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , та про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом відмовлено (підставою скасування стало те, що суд першої інстанції не визначив належним чином коло відповідачів), апеляційний суд дійшов висновку, що немає правових підстав для витребування відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у ОСОБА_2 спірної квартири на користь позивача. Також апеляційний суд вважав, що з цих підстав не підлягають задоволенню й інші позовні вимоги, оскільки вони є похідними.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року і залишити в силі заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та зазначає, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 червня

2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у позові, не взявши до уваги те, що договір від 20 лютого 2003 року, на підставі якого було вперше відчужено вказану квартиру, є нікчемним, адже достовірно встановлено, що він у законний спосіб не укладався і не посвідчувався, а тому немає принципового значення, чи визнавався цей договір нікчемним у попередньому судовому рішенні. Апеляційний суд сам повинен був дати оцінку договору від 20 лютого 2003 року, врахувавши, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, не є способом захисту прав.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат

Ковріга О. І., вказує на безпідставність доводів касаційної скарги, зокрема посилання на застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі

№ 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 25 січня 2017 року ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Черненко І. М. та зареєстрований в реєстрі за номером 2-27, яким заповів ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2001 року, зареєстрованого в КП БТІ м. Дніпропетровська, що підтверджується відповіддю КП «БТІ» ДОР від 29 липня 2017 року № 13147.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 163/2017 Шостої дніпровської державної нотаріальної контори 15 березня 2017 року із заявами про прийняття спадщини щодо майна ОСОБА_7 звернулись позивач як спадкоємець за заповітом та дочка спадкодавця, ОСОБА_6 , як спадкоємець за законом.

Постановою нотаріуса від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на майно.

Матеріали спадкової справи містять довідку від 22 вересня 2017 року

№ 14/5-2624 відповідно до якої ОСОБА_7 до дня його смерті постійно проживав та був зареєстрований у належній йому квартирі.

Згідно з інформаційною довідкою від 13 грудня 2019 року № 193038402 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 193028402 станом на 13 грудня 2019 року власником спірної квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Матеріали справи містять договір купівлі-продажу від 20 лютого 2003 року, за яким ОСОБА_7 відчужив квартиру ОСОБА_5 .

У листі Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області від 24 жовтня 2017 року № 194/01-21 зазначено, що «згідно з відомостями з реєстру нотаріальних дій та нарядів договорів відчуження квартир у справах приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу

Гуніна В. В. за вказаними даними була вчинена інша дія від іншої особи;

20 лютого 2003 року нотаріус використав реєстровий номер 339, а реєстровий номер 939 використаний 19 травня 2003 року».

Договір купівлі-продажу від 24 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований в реєстрі за номером 588, бланк НМА № 132070.

Договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 04 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 800, бланк НМЕ № 674466.

Договір купівлі-продажу від 25 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. та зареєстрований в реєстрі за номером 752.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі

№ 202/6813/17 заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2018 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2018 року у справі № 202/6813/17 скасовано, у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 лютого 2003 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , та про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом відмовлено (підставою скасування стало те, що суд першої інстанції не визначив належним чином коло відповідачів).

2. Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке пізніше набувач відчужив третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захистити порушені права особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливо шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна потрібно встановити всі юридичні факти, які визначені в статтях 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Таким чином, задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння можливо, крім іншого, за умови визнання першого правочину недійсним з наступним витребуванням речі, що вибула поза волею власника на підставі статті 388 ЦК України. У разі відсутності констатації факту нікчемності правочину або відсутності судового рішення про визнання першого правочину недійсним, за яким відбулося відчуження права власності від первісного власника, виключається можливість застосування статей 387, 388 ЦК України.

Судова практика з цього питання є незмінною, а відповідні правові висновки щодо застосування статей 387, 388 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 17?грудня 2014?року у справі №?6-140цс14, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16, від 29 березня 2017 року у справі

№ 6-3104цс16, від 3 жовтня 2011 року у справі № 6-36цс11, від 25 квітня

2012 року у справі № 6-25цс12, від 7 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, від 21 листопада 2012 року у справі 6-136цс12, від 23 січня 2013 року у справі

№ 6-164цс12, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-95цс13, від 29?жовтня 2014?року у справі №?6? 164цс14; від 19?листопада 2014?року у справі

№?6-170цс14, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15, від 16 вересня

2015 року у справі № 6-1203цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16, від 1 листопада 2017 року у справі № 6-1620цс17 та у постановах Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 461/889/13-ц (провадження № 14-636цс18), від 6 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) тощо.

Оскільки у справі, що є предметом касаційного перегляду судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 202/6813/17 заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2018 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня

2018 року у справі № 202/6813/17 скасовано, у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 лютого 2003 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , та про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом відмовлено, то це виключає можливість визнання права та витребування майна на користь позивача, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки у цій справі презумпція правомірності правочину не спростована, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування статті 388 ЦК України як підставу для витребування майна на користь позивача.

Правильним є висновок апеляційного суду про неможливість задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачем в порядку спадкування за заповітом, оскільки правочин за яким відбулося відчуження нерухомого майна на час прийняття оскаржуваних судових рішень не спростований, а тому вважається, що відчуження заповідачем спірного майна відбулося на належній правовій підставі.

Інші позовні вимоги є похідними від зазначених первісних позовних вимог, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду