ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 202/1188/19

І. ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю два місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є дочкою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; вона народилася та постійно проживає у Російській Федерації. Відносини з батьком склалися досить непрості, міцного родинного зв`язку між батьком та нею не було, у зв`язку з чим вона здебільшого спілкувалася телефоном із родичами та постійно цікавилася про батька через них, які запевняли її, що ОСОБА_4 , почуває себе добре. Родичі приховали від неї факт смерті батька.

Позивачу стало відомо про смерть батька лише у 2017 році. Після отримання відомостей про його смерть позивач видала у Російській Федерації довіреність на представництво її інтересів у нотаріальній конторі та в суді з приводу питання прийняття спадщини після смерті батька.

Постановою від 01 березня 2018 року державний нотаріус Шостої дніпровської державної нотаріальної контори відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 на майно, що залишилося після смерті її батька.

Позивач зазначала, що пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки знаходилася на великій відстані від України та місця проживання спадкодавця, несвоєчасно отримала відомості про стан здоров`я та смерть батька, з яким перебувала у складних відносинах та особисто не спілкувалася, тому із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк до нотаріальної контори не звернулася.

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про визнання позову.

Рішенням від 16 вересня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська позов задовольнив.

Визначив ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Додатковим рішенням від 12 січня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що пропущення позивачем шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини пов`язано з істотними труднощами для неї, оскільки вона перебувала на значній відстані від місця відкриття спадщини, була позбавлена можливості спілкуватися зі своїм батьком через небажання останнього та не могла бути своєчасно обізнаною про факт смерті батька через умисне приховання іншими членами сім`ї та близькими родичами відомостей про факт смерті ОСОБА_4 , і тому з об`єктивних причин не вчинила своєчасно дій з подання заяви про прийняття спадщини.

Постановою від 16 червня 2021 року Дніпровський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив, здійснив розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначив, що перебування спадкоємця на значній відстані від місця відкриття спадщини не є поважною причиною для визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки зазначене не перешкоджало позивачу звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Посольства України в Російській Федерації. Апеляційний суд врахував тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, а також встановлені обставини, дійшов висновку, що позивачем не доведено існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини, а отже, не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних причин. Суд звернув увагу на те, що недотримання позивачем законодавчо встановленого строку для прийняття спадщини призвело до припинення права на спадкування, а безпідставне надання додаткового строку на прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права, є протиправним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 16 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасувати, залишити в силі рішення Індустріального районного суд м. Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20). Відповідно до зазначеного висновку поважними причинами пропуску такого строку визнаються: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо;

- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не врахував показання свідків, допитаних судом першої інстанції;

- суд апеляційної інстанції безпідставно застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), у яких обставини справи не є подібними із обставинами у справі № 202/1188/19 щодо оцінки дій спадкоємця (добросовісна необізнаність та бездіяльна недбалість).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду відповідачі не подавали.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, серії НОМЕР_1 , про що складено відповідний актовий запис № 288.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на все належне йому майно.

ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 24 травня 1983 року, запис в Книзі реєстрації актів про народження № 1032, та довідками про укладення шлюбу ОСОБА_6 .

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 150/2013, заведеної Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_7 - 12 березня 2013 року та ОСОБА_1 - 23 листопада 2017 року.

ОСОБА_7 у заяві про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 повідомила про наявність іншого спадкоємця, дружини померлого - ОСОБА_3 . Про наявність ще одного спадкоємця першої черги - доньки спадкодавця ОСОБА_1 відповідач нотаріусу не повідомила.

25 жовтня 2013 року державний нотаріус Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори видав Лі О. Ю. та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом, яка складається з 1/2 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіля марки ВАЗ 2115, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Постановою державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори від 01 березня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті її батька, у зв`язку з тим, що у спадкоємець не прийняла спадщини.

Допитані у суді першої інстанції як свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що ОСОБА_1 про факт смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , стало відомо лише у 2017 році; відомості про факт смерті ОСОБА_4 умисно приховували від позивача інші члени сім`ї та близькі родичі.

Право, застосоване судом

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання положень закону тощо, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження

№ 61-17764св20).

Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції врахував усталену практику Верховного Суду та Верховного Суду України та зробив обґрунтований висновок про те, що незнання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Також не є поважною причиною пропуску цього строку неповідомлення нотаріуса про іншого спадкоємця.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що не є поважною причиною тривалого пропуску строку на прийняття спадщини проживання позивача на значній відстані від місця відкриття спадщини з таких підстав.

Процедура подання заяви про прийняття спадщини визначена пунктом 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок № 296/5).

Відповідно до пункту 3.5 глави 10 Порядку № 296/5 якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Згідно з підпунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за № 1649/10248, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.

Отже, позивач не була позбавлена можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Посольства України в Російській Федерації, яке виконує консульські функції, або подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового зв`язку, що узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 332/3796/19 (провадження

№ 61-10896св21). Доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивачем не надано.

Верховний Суд бере до уваги також те, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заяву про прийняття спадщини ОСОБА_1 подала 23 листопада 2017 року, постановою державного нотаріуса від 01 березня 2018 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, проте лише 13 лютого 2019 року, тобто майже через шість років з дня смерті спадкодавця та майже через рік після того, як їй було відмовлено у видачі свідоцтва, вона звернулася до суду з позовом, не зазначивши про наявність об`єктивних перешкод для звернення до суду у найкоротші строки після отримання відмови в оформленні спадкових прав.

Верховний Суд, враховуючи, що тривалість пропуску строку для прийняття спадщини становить майже шість років, а також встановлені обставини, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довела існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини у встановлені законом строки, а отже, не довела, що пропуск строку відбувся з поважних причин.

Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що безпідставне надання додаткового строку на прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Установивши, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини, не навівши при цьому обставин, що створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача щодо подання такої заяви, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, а саме частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не врахував показання свідків, допитаних судом першої інстанції, оскільки оскаржуване судове рішення містить оцінку всіх доказів та обставин, що мають істотне значення для справи. Показання свідків про те, що ОСОБА_1 стало відомо про смерть батька лише у 2017 році, оскільки ці відомості від неї умисно приховували, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про брак підстав для задоволення позову, оскільки незнання про смерть спадкодавця та неповідомлення нотаріуса про існування інших спадкоємців не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про безпідставне застосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), оскільки апеляційний суд врахував лише загальні висновки до правовідносин, які стосуються визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Висновки, викладені у наведених справах за наслідками розгляду спорів по суті, апеляційний суд не враховував з огляду на відмінні фактичні обставини зазначених справ та справи, що переглядається.

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у зазначеній у касаційній скарзі постанові.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду