ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 489/3488/18

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди.

В обґрунтування позову вказувало, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року визнано мирову угоду, укладену

27 серпня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , за умовами якої сторони визнали, що на дату укладення мирової угоди заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № ML-400/545/2005 від 8 грудня 2005 року складає 32 983,82 доларів США, що еквівалентно 263 639,67 грн, яку ОСОБА_1 зобов`язалась повернути в строк до 1 жовтня 2020 року відповідно до графіка погашення, що є додатком № 1 до вказаної мирової угоди.

Мировою угодою передбачено, що у разі прострочення виконання

ОСОБА_1 будь-яких зобов`язань, встановлених мировою угодою, на строк понад 30 календарних днів, кредитор має право вимагати від боржників негайно погасити всю суму невиконаних боргових зобов`язань.

Оскільки відповідачі своїх зобов`язань за мировою угодою належним чином не виконують, 13 листопада 2017 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надіслало на їх адресу вимоги про погашення заборгованості у повному обсязі.

На 29 травня 2018 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 19 685,61 доларів США, що еквівалентно 514 778,70 грн.

За таких обставин просило ухвалити судове рішення, яким спонукати

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконання мирової угоди, укладеної сторонами 27 серпня 2013 року та визнаної ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, шляхом стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № ML-400/545/2005 від 8 грудня 2005 року у розмірі

19 685,61 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на 8 вересня 2017 року складає 514 778,70 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року у задоволені позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що умовами затвердженої мирової угоди визначена сума заборгованості за кредитним договором на день укладення даної мирової угоди у розмірі 32 983,82 доларів США, а відповідно до наданого суду розрахунку позивач просить суд стягнути з відповідачів 19 685,61 доларів США.

Зазначивши, що позивачем змінено суть вимог, викладених в ухвалі про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також місцевий суд вказав, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зазначило у позові спосіб стягнення боргу з відповідачів, що унеможливлює розгляд справи по суті та ухвалення судового рішення.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що спонукання відповідачів до виконання мирової угоди шляхом стягнення з них на користь позивача заборгованості за мировою угодою у розмірі 19 685,61 доларів США, що еквівалентно 514 778,70 грн, фактично є новим спором.

У грудні 2019 року представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна»- адвокат

Царюк М. З. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що вимога про спонукання відповідачів до виконання мирової угоди шляхом стягнення несплаченої суми заборгованості у розмірі

19 685,61 доларів США є зміною суті правовідносин, які виникли між сторонами внаслідок укладення мирової угоди, та новим спором.

Суди не врахували, що пунктом 3.1.1 укладеної сторонами мирової угоди відповідачі зобов`язалися погасити заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом згідно з графіком погашення, що є додатком № 1 до мирової угоди. На виконання мирової угоди відповідачами сплачено

13 298,19 доларів США, з яких 9 843,64 доларів США - заборгованість за кредитом і 3 463,55 доларів США - заборгованість за процентами, однак заборгованість у розмірі 19 865,61 доларів США залишалась не сплаченою.

На думку заявника, пред`явлена до стягнення у цій справі заборгованість у розмірі 19 865,61 доларів США не є новим спором між сторонами, про що помилково зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки це залишок заборгованості, який на виконання мирової угоди боржники повинні сплатити банку.

Заявник вважає, що ухилення відповідачів від виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, з урахуванням висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 вересня 2015 року у справі 6-274цс15, надає право ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернутися з позовом про спонукання відповідачів до виконання вказаної мирової угоди.

Також заявник вказує про неврахування судами того, що неналежне виконання вказаної мирової угоди та існування у відповідачів заборгованості за нею встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 року у справі № 489/1612/17, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2017 та постановою Верховного Суду від 7 березня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами і ухвалою цього ж суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 8 грудня 2005 року Акціонерним комерційним банком «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено договір

№ ML-400/545/2005, за умовами якого остання отримала 34 000 доларів США кредитних коштів строком до 7 грудня 2025 року.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року на користь ПАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_1 солідарно з поручителем

ОСОБА_2 стягнено 264 200,31 грн кредитної заборгованості, яка утворилась на 2 лютого 2009 року.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2011 року стягувача замінено правонаступником - ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

27 серпня 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено мирову угоду.

Суди встановили, що умовою укладення мирової угоди була попередня сплата боржниками частини нарахованої пені у розмірі 4 200 доларів США та судових витрат. Сторони узгодили, що у зв`язку з цим розмір заборгованості на 27 серпня 2013 року складає 32 983,82 доларів США, що на дату укладення мирової угоди за офіційним курсом НБУ становить 263 639,67 грн. Також домовились, що боржник зобов`язаний погасити заборгованість згідно з графіком погашення, а повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватися в національній валюті шляхом внесення готівки на поточний рахунок кредитора.

Також умовами мирової угоди передбачено, що у разі прострочення виконання ОСОБА_1 будь-яких зобов`язань, встановлених мировою угодою, понад 30 календарних днів, кредитор має право вимагати від боржників негайно погасити всю суму невиконаних боргових зобов`язань.

Суди встановили, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року затверджена вказана мирова угода.

З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ОТП Факторинг Україна», на

7 листопада 2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем складає

19 685,61 доларів США.

13 листопада 2017 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надіслало на адресу відповідачів досудові вимоги, в яких просило повернути товариству весь залишок заборгованості у розмірі 19 685,61 доларів США протягом одного банківського дня з дати отримання вимоги. Вказані вимоги отримані відповідачами 15 листопада 2017 року.

З розрахунку заборгованості суд апеляційної інстанції встановив, що на 29 травня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 складає 19 685,61 доларів США. При цьому останній платіж відповідачем здійснено 31 серпня 2016 року.

Апеляційний суд встановив, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2017 року та постановою Верховного Суду від 7 березня 2018 року, встановлено, що ОСОБА_1 із суми заборгованості, яка визначена мировою угодою у розмірі 32 983,82 доларів США, сплатила ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 13 298,21 доларів США, а залишок заборгованості становить 19 685,61 доларів США.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», поданої адвокатом Царюк М. З., на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

За правилами статті 175 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час затвердження місцевим судом мирової угоди, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України від 21 квітня

1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного, на час затвердження мирової угоди) виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 5 статті 3 вказаного Закону було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пункт 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» виключено.

Отже на час постановлення Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвали від 30 жовтня 2013 року про визнання мирової угоди вона не відносилась до судових рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Водночас, у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні вказаного позову.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-274цс15, постановах Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 372/742/16-ц (провадження № 61-22192св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 179/1341/15-ц (провадження № 61-40659св18) та від 10 липня 2019 року у справі № 754/1795/16-ц (провадження

№ 61-13760св18).

У справі, що переглядається, між сторонами виник спір щодо невиконання відповідачами мирової угоди, визнаної ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, яка на час її постановлення не відносилась до судових рішень, що підлягали виконанню державною виконавчою службою.

У разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди і лише після ухвалення судового рішення про задоволення таких позовних вимог можуть вирішуватись усі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень.

Дійшовши помилкового висновку, що між сторонами фактично виник новий спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заявило вимоги про спонукання відповідачів виконати мирову угоду шляхом стягнення несплаченої частини заборгованості.

Також помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову з підстав незазначення позивачем порядку стягнення заборгованості, оскільки зобов`язання має бути виконане сторонами відповідно до умов укладеної ними мирової угоди.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Формально пославшись на виникнення між сторонами іншого спору, ніж врегульований укладеною ними мировою угодою, суди попередніх інстанцій на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернули, не з`ясували, чи виконано відповідачами умови мирової угоди, у кого з відповідачів виникає зобов`язання за мировою угодою та який дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 після часткового виконання умов мирової угоди, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також суди не врахували, що матеріали справи не містять ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, що вказує на передчасність висновку про затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у цій справи.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо затвердження укладеної сторонами мирової угоди; розміру внесених ОСОБА_1 коштів на її виконання; розміру заборгованості, що залишилась несплаченою; особу, у якої з урахуванням змісту мирової угоди виникли зобов`язання з повернення коштів, висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції є передчасним, а ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, надати належну оцінку доказами, поданим сторонами на обґрунтування позовних вимог, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду