ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/15575/17

1. Описова частина

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гровінг Стейт», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У листопаді 2021 року ОСОБА_3 як правонаступник ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду від 18 вересня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що заявник звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду після спливу більше ніж одного року з моменту її постановлення, тому відповідно до положень частини другої статті 358 ЦПК України відмовив у відкритті апеляційного провадження. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує порушення норм процесуального права, оскільки апеляційний суд не врахував ту обставину, що заявнику не було відомо про постановлення ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що він є правонаступником ОСОБА_1 .

Заявник вказує, що станом на останнє судове засідання, яке відбулось у місцевому суді, тобто 18 вересня 2019 року, ОСОБА_1 довгий час тяжко хворіла, що підтверджується довідками. Починаючи з 26 вересня 2019 року їй призначались наркотичні та психотропні речовини для полегшення її стану.

ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто через місяць після постановлення місцевим судом ухвали.

Зазначає, що наведене свідчить про об`єктивні фактори втрати інтересу ОСОБА_1 до судового провадження.

Вказує, що він також не міг бути присутнім у судовому засіданні, оскільки доглядав ОСОБА_1 та вирішував фінансові та організаційні питання.

Посилається на те, що він не був обізнаний про ухвалу місцевого суду.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гровінг Стейт», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У листопаді 2021 року правонаступник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду від 18 вересня 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» («Станков проти Болгарії»), заява № 68490/01). Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява № 45783/05, пункт 33). Норми, що регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, пункти 22, 23).

Отже, встановлення процесуальних строків передбачено законом з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 753/18574/18.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою у листопаді 2021 року на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року, ОСОБА_3 , як правонаступник ОСОБА_1 , посилався на пункти 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, тобто його не було повідомлено про ухвалу місцевого суду та наявність обставин непереборної сили, пов`язаних зі смертю особи, наявність певного часу для спадкоємців, щоб вступити у спадщину, та часу для того, що б дізнатися про суди.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив вказані посилання заявника та відмовив у відкритті апеляційного провадження відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду.

Так, заявник посилається на те, що йому не було відомо про ухвалу місцевого суду від 18 вересня 2018 року, суд йому її не направляв, проте вказані посилання не можуть бути прийняті судом, оскільки на час постановлення ухвали місцевого суду ОСОБА_3 не був учасником справи, довіреність, яка міститься у матеріалах справи, якою уповноважено заявника представляти ОСОБА_1 в судах, дійсна до 17 жовтня 2018 року, отже суд не повинен був направляти йому копію вказаної ухвали.

При цьому судом також враховано, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на час постановлення ухвали місцевим судом від 18 вересня 2019 року правовідносини щодо правонаступництва ще не виникли.

Що стосується посилань заявника на те, що строк на апеляційне оскарження пропущено через обставини непереборної сили, пов`язані зі смертю ОСОБА_1 , слід зазначити, що положеннями статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, отже, з урахуванням строку для прийняття спадщини, ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду майже через півтора роки після прийняття спадщини. При цьому матеріали справи не містять посилання заявника на обставини, що унеможливлювали подати апеляційну скаргу протягом вказаного періоду.

При цьому, подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилався на те, що він звертається до суду як правонаступник ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він заміним.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була позивачем по справі й, відповідно, була повідомлена про розгляд її справи судом.

Посилання заявника про необізнаність щодо наявності судових процесів, у яких ОСОБА_1 приймала участь, суд оцінює критично, оскільки ОСОБА_3 був присутнім в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції при оскарженні ухвали про повернення позовної заяви по цій справі як представник ОСОБА_1 , що підтверджується журналом судового засідання від 01 листопада 2017 року.

Отже, заявник був обізнаний про те, що ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, проте жодних дій як правонаступник не вчиняв тривалий період часу.

З урахування викладеного, колегія суддів вважає, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду