ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/18574/18

1. Описова частина

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що під час шлюбу з відповідачем вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , та рухоме майно, що знаходиться у ній, а тому просила здійснити поділ спільного сумісного майна, шляхом визнання за кожним із співвласників права власності на 1/2 його частину.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року прийнято відмову від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про поділ рухомого майна. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 в частині вимог про поділ рухомого майна на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м, жилою площею 21,4 кв.м, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 10744/РН-К, виданий 03 червня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 996009580000.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м, жилою площею 21,4 кв.м, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 10744/РН-К, виданий 03 червня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 996009580000.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 157,88 грн. Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 1 366,12 грн.

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 червня 2019 року відмовлено на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 пропустив передбачений статтею 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд цієї справи, був присутнім у судовому засіданні, надавав пояснення, визнав позовні вимоги ОСОБА_1 , мав можливість у період з 25 червня 2019 року по дату запровадження карантинних обмежень звернутися до суду першої інстанції та отримати копію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року.

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Венгаренко Т. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції положення частини другої статті 358 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 не був присутнім при оголошенні рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року. Зазначає, що його обізнаність про судовий розгляд справи та визнання ним позовних вимог не спростовує факт отримання копії рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року лише у липні 2021 року.

Під час постановлення ухвали від 02 листопада 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження суд не врахував, що з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантинні обмеження, які вплинули на строки подання апеляційної скарги. Вказує на те, що він не проживав у цей період в м. Києві, а перебував у батьків в Кіровоградській області та не мав матеріальної і фізичної можливості виїхати до м. Києва для того, щоб ознайомитись зі справою, отримати рішення суду чи знайти адвоката для отримання правової допомоги, оскільки міжміське сполучення було тимчасово заборонено. Крім того, в період карантину, з березня 2020 року і протягом наступного року відповідач перебував у край скрутному матеріальному становищі, отримуючи заробітну плату у розмірі 3500-4000 грн на місяць, з якої сплачував аліменти на дитину, а тому не мав можливості отримати якісну юридичну допомогу, щоб звернутися до апеляційного суду для оскарження рішення суду першої інстанції та сплатити значний судовий збір. Також, ОСОБА_2 у березні 2021 року потрапив до лікарні та переніс операцію, що погіршило не тільки його фізичний стан, але і потребувало значних витрат для лікування та відновлення стану його здоров`я.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Дарницького районного суду м. Києва цивільну справу № 753/18574/18.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргаОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Венгаренко Т. А., не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» («Станков проти Болгарії»), заява № 68490/01). Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява № 45783/05, пункт 33). Норми, що регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення від 28 березня

2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, пункти 22, 23).

Отже, встановлення процесуальних строків передбачено законом з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня

2019 року у справі № 204/2113/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі

№ 2-9436/2007, від 17 листопада 2021 року у справі № 2-517/07.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

У постанові від 14 грудня 2020 року Верховний Суд у складі

Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) виклав висновки про те, що тлумачення норм цивільного процесуального законодавства України, які регулюють поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З матеріалів справи убачається, що повний текст рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року складено 25 червня 2019 року. В судовому засіданні 25 червня 2019 року було проголошено повний текст рішення, отже строк на апеляційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від

25 червня 2019 року розпочався 26 червня 2019 року та закінчився 25 липня

2019 року.

Апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року ОСОБА_2 подав 17 серпня 2021 року, тобто через два роки після закінчення строку на апеляційне оскарження.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Особа на власний розсуд користується своїми процесуальними правами, обов`язками відповідно до зазначених положень, а також положень, визначених статтями 43, 49 цього Кодексу, але зобов`язана здійснювати їх добросовісно відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України.

Зазначене також узгоджується з висновком ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, згідно з яким сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення), а відповідач протягом майже двох років не цікавилася розглядом відомої їй справи.

У матеріалах справи наявна розписка, з якої убачається, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, призначеного на 25 червня 2019 року в суді першої інстанції (а. с. 59).

Посилання ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Венгаренко Т. А., на пропуск строку на апеляційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року через карантинні обмеження, суд не бере до уваги, з огляду на те, що 20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року, ОСОБА_2 мав можливість у період з 25 червня 2019 року до дати запровадження карантинних обмежень - 12 березня 2020 року, та навіть у період з 06 серпня 2020 року до 17 серпня 2021 року (дата звернення ОСОБА_2 з апеляційною скаргою) звернутись до суду першої інстанції та отримати копію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року.

Отже, ураховуючи, що апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року було подано через два роки після закінчення строку на його апеляційне оскарження, відповідач був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, був присутній в судовому засідання, і матеріали цивільної справи не містять доказів наявності непереборних обставин, які завадили йому подати апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року у визначений законом строк, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі статті 358 ЦПК України.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду