ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 203/1246/20

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06 березня 2008 року між ним та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ Надра», укладено кредитний договір № 71/МК73/2008-840.

Того ж дня, 06 березня 2008 року, між ним та банком було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, розташоване на АДРЕСА_1 .

Крім того, 06 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилась перед кредитором за належне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 71/МК73/2008-840.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2010 року у справі № 2-9227/10 задоволено позов ВАТ «КБ «Надра» до нього та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 804 723,04 доларів США, що еквівалентно 6 439 393,76 грн. Вказане рішення набрало законної сили 21 грудня 2010 року.

05 листопада 2012 року ПАТ «КБ «Надра» звернулося із заявою про відкриття виконавчого провадження за зазначеним рішенням суду з пропуском строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 761/1242/15-ц у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Надра» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання відмовлено. Ця ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року. Касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року визнано неподаною та повернуто.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року у справі № 761/2553/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_1 , про припинення зобов`язання за правочином, визнано припиненим зобов`язання поруки за договором поруки від 06 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра».

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 квітня 2018 року у справі № 203/3389/17 відмовлено у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» до нього ( ОСОБА_1 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском банком позовної давності.

На його переконання, у зв`язку з пропуском банком строку пред`явлення виконавчого документу до виконання та відмовою судами всіх інстанції у його поновленні банк втратив право вимагати від нього вчинення будь-яких дій за кредитним договором, що свідчить про припинення зобов`язання за кредитним договором.

Оскільки підставою для відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки був пропуск позовної давності, то закінчилася позовна давність і щодо правовідносин, які виникли на підставі кредитного договору. У зв`язку з припиненням основного зобов`язання на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку» припинилась також іпотека.

ОСОБА_1 просив:

- визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 71/МК73/2008-840;

- визнати припиненою іпотеку, а також припиненими зобов`язання за договором іпотеки від 06 березня 2008 року;

- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку та заборону відчуження.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 жовтня 2020 року у порядку статті 55 ЦПК України як правонаступника первісного відповідача - ПАТ «КБ «Надра» залучено ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Ухвалою Кіровського районний суд міста Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про визнання припиненим зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки, визнання припиненою іпотеки, вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - залишено без розгляду в частині заявлених вимог про визнання припиненою іпотеки, визнання припиненими зобов`язань за договором іпотеки та вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про визнання припиненим зобов`язань за кредитним договором.

Суд першої інстанції зазначив, що враховуючи подане представником позивача клопотання, позовна заява ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду в частині заявлених вимог про визнання припиненою іпотеки, визнання припиненими зобов`язань за договором іпотеки та вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до норм ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі

№ 6-786цс17, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 201/13602/16-ц (провадження) № 61-33028св18, від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16 (провадження № 61-35327св18), від 21 листопада 2018 року (провадження № 61-37670св18), від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16 (провадження № 61-33814св18), від 09 квітня 2019 року у справі № 910/3359/18.

Суд визнав необґрунтованими доводи позовної заяви про наявність підстав вважати припиненими зобов`язання за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 71/МК73/2008-840 внаслідок спливу позовної давності, оскільки сплив указаних строків до основної чи додаткової вимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором та не є передбаченою ЦК України підставою для припинення зобов`язань за ним. Не є такою підставою і пропуск стягувачем строку для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2010 року у справі № 2-9227/10, оскільки пропуск такого строку позбавляє стягувача права задовольнити свої вимоги в порядку судового примусу - шляхом примусового стягнення заборгованості на підставі судового рішення в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Нормами ЦК України не передбачено, що сплив позовної давності є окремою підставою для припинення зобов`язання або закінчення договору. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі № 761/44698/16-ц.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 .

Аргументи учасників

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог або передати справу на новий розгляд; вирішити питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що:

- у зв`язку із пропуском строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмовою судів у поновленні такого строку банк втратив право вимагати від позивача вчинення будь-яких дій за кредитним договором. Відповідач втратив суб`єктивне право вимагати виконання зобов`язання за кредитним договором. Тому припинилося зобов`язання за кредитним договором;

- поведінка кредитора свідчить про відсутність зацікавленості банку у задоволенні його вимог за кредитним договором, оскільки він не реалізував протягом визначеного законом строку свого права на застосування примусових заходів до позивача для задоволення вимог за кредитним договором. Така бездіяльність банку виключає наявність у ОСОБА_1 власної зацікавленості у добровільному вчиненні на користь банку будь-яких дій за кредитним договором;

- відповідач втратив можливість задовольнити свої вимоги не тільки у примусовому порядку, але й в позасудовому порядку, тобто звернути стягнення на предмет іпотеки.

У вересні 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить ззалишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

У відзиві представник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» зазначає, що норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають як підставу для припинення зобов`язань сплив позовної давності. Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Пропуск позовної давності не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України).

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 06 березня 2008 року між позивачем та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ Надра» та в подальшому - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі договору про відступлення права вимоги від 30 липня 2020 року, укладено кредитний договір № 71/МК73/2008-840.

06 березня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку нежитлове приміщення, розташоване на АДРЕСА_2 (на цей час місто Дніпро).

Того ж дня, 06 березня 2008 року, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилась перед кредитором за належне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 71/МК73/2008-840 від 06 березня 2008 року.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року у справі № 2-9227/10 задоволено позов ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 804 723,04 доларів США, що еквівалентно 6 439 393,76 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 761/1242/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Надра» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання відмовлено. Касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року визнано неподаною та повернуто.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року у справі № 761/2553/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_1 , про припинення зобов`язання за договором поруки від 06 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра».

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 квітня 2018 року у справі № 203/3389/17 відмовлено в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском банком позовної давності.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення правовідношення.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 205/7827/20 (провадження № 61-5704св21) зазначено, що «ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 523/18773/19 (провадження № 61-6999св21) зазначено, що «правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Сплив позовної давності як підстави для припинення зобов`язання правилами глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачено. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то, за загальним правилом, ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право такої властивості, як здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності отримує захист від застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Проте, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та ухвалити рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання, й таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), встановлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Резюмуючи викладене, Верховний Суд виходить із того, що у ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнається. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду в іншому судовому провадженні про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється».

У справі, що переглядається:

- звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку зі спливом позовної давності відповідач позбавлений права вимоги до нього за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 71/МК73/2008-840;

- суди врахували, що сплив позовної давності до вимог кредитора про стягнення боргу чи сплив строку договору не є підставою для припинення зобов`язань за кредитним договором;

- за таких обставин суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі на пропуск банком строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання як на підставу припинення зобов`язання за кредитним договором № 71/МК73/2008-840 від 06 березня 2008 року, колегія суддів відхиляє.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 755/11995/16-ц (провадження № 61-28656св18) вказано, що «посилання позивача як на підставу для визнання кредитного зобов`язання припиненим на пропущення банком строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 серпня 2011 року про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № 198/03-8 від 16 жовтня 2008 року, не є підставою припинення зобов`язання за договором. […] Позивачем помилково ототожнено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком пред`явлення виконавчого листа до виконання, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив не припиняє суб`єктивне право кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу».

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Оскільки оскаржені рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,