ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 379/661/21

Описова частина

У липні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ріжки» (далі - ТОВ «Агрофірма Ріжки») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного сільськогосподарського підприємства «Жовтень» (далі - ПСП «Жовтень») про визнання договору оренди землі недійсним.

Позов мотивовано тим, що 24 червня 2014 року між ТОВ «Агрофірма Ріжки» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3224485200:03:007:0007, площею 3,1751 га, яка знаходиться на території Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано 23 лютого 2015 року на строк 5 років з правом пролонгації. Договір оренди землі діяв до 24 лютого 2020 року.

ТОВ «Агрофірма Ріжки» продовжило користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору та виконувати свої обов'язки за договором, а саме сплачувати орендну плату та податок за землю. Відповідачі отримали орендну плату за повний 2020 рік у листопаді - грудні 2020 року.

Разом із тим 09 грудня 2020 року відповідачі уклали договір оренди спірної земельної ділянки з іншим орендарем -ПСП «Жовтень».

ТОВ «Агрофірма Ріжки» має переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки надіслало на адресу орендодавців лист-повідомлення про намір поновити договір оренди землі з проектом додаткової угоди до договору оренди землі про поновлення та продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі № 29-П від 09 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ПСП «Жовтень», та визнати укладеною додаткову угоду про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 24 червня 2014 року.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 15 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, у задоволенні позову ТОВ «Агрофірма Ріжки» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що переважне право позивача на поновлення договору оренди на новий строк припинилося, оскільки орендодавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовились продовжувати договір оренди землі на новий строк, а користування ТОВ «Агрофірма Ріжки» земельною ділянкою після закінчення строку дії договору про оренду даної земельної ділянки та сплачена орендна плата за 2020 рік не свідчить про поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», та не є автоматичною пролонгацією орендних правовідносин.

До Верховного Суду 23 червня 2022 року ТОВ «Агрофірма Ріжки» подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року справа № 594/376/17-ц, від 18 березня 2019 року справа № 908/1165/17, від 29 вересня 2020 року справа № 378/596/16-ц, від 22 вересня 2020 року справа № 159/5756/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач як дійсний орендар спірної земельної ділянки, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження орендних правовідносин. Відповідачі не надали належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Агрофірма Ріжки» не пропонував їм сплачувати більшу орендну плату та укласти додаткову угоду до договору оренди землі на вигідних умовах.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПСП «Жовтень» подали відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обгрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках належить земельна ділянка, кадастровий номер 3224485200:03:007:0007, яка розташована на території Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області.

24 червня 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 уклали договір оренди вказаної земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Ріжки» строком на 5 років.

Відповідно до пункту 6 даного договору після закінчення його строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно із пунктом 37 договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди земельної ділянки, орендар, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов договору, має за рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжується до повного завершення збирання врожаю.

23 лютого 2015 року право оренди було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 34032316.

ОСОБА_4 як представник орендодавця ОСОБА_2 направила ТОВ «Агрофірма Ріжки» заяву від 19 грудня 2019 року про повернення Ѕ частини земельної ділянки, яка перебуває у оренді у ТОВ «Агрофірма Ріжки» на підставі договору від 24 червня 2014 року, після закінчення терміну дії цього договору у зв`язку з її наміром самостійно обробляти дану земельну ділянку.

31 грудня 2019 року ОСОБА_1 також направила до ТОВ «Агрофірма Ріжки» заперечення на лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі та відмову від підписання додаткової угоди, в якій просила повернути земельну ділянку не пізніше 23 лютого 2020 року.

14 січня 2020 року ТОВ «Агрофірма Ріжки» отримало від власників земельної ділянки відмову у підписанні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 24 червня 2014 року.

19 грудня 2021 року ТОВ «Агрофірма Ріжки» направило власникам земельної ділянки лист-повідомлення про намір поновити договір оренди землі разом із проектом додаткової угоди до договору оренди землі від 24 червня 2014 року.

Згідно із видатковим касовим ордером від 17 грудня 2020 року» власники земельної ділянки в якості орендної плати за 2020 рік отримали від ТОВ «Агрофірма Ріжки по 6 000 грн.

09 грудня 2020 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ПСП «Жовтень» укладено договір оренди землі № 29П, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 грудня 2020 року за № 39793399, на строк 7 років, який діє до 09 грудня 2027 року, з автоматичним продовженням дії договору.

За користування земельною ділянкою у 2021 році орендодавці отримали від ПСП «Жовтень» як орендаря за новим договором орендну плату у сумі 7 979,5 грн кожний.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина перша статті 6 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Законом України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 161-XI) визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону № 161-XI по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до пункту 6 договору оренди землі від 24 червня 2014 року після закінчення його строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Суди встановили, що 19 грудня 2021 року ТОВ «Агрофірма Ріжки» повідомило орендодавців про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий термін.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 161-XI до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону № 161-ХІ орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

19 та 31 грудня 2019 року орендодавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомили ТОВ «Агрофірма Ріжки» про заперечення у поновленні договору оренди у зв`язку із недосягненням домовленості щодо умов договору оренди землі.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону № 161-ХІ для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц).

Водночас, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону № 161-ХІ, можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону № 161-ХІ) процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі № 923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 912/1138/19.

Згідно з частиною восьмою статті 33 Закону № 161-ХІ додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відповідно до частини одинадцятої статті 33 Закону № 161-ХІ відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі № 908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону № 161-ХІ, оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

Враховуючи наявність заперечень орендодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти поновлення договору оренди землі від 24 червня 2014 року з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки додаткова угода до договору оренди землі укладається сторонами для вирішення питання щодо поновлення дії договору при наявності взаємної згоди для державної реєстрації речових прав сторін, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

Установивши, що після закінчення строку дії договору оренди між орендарем і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною, оскільки орендодавці повідомили орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

Водночас, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи є необґрунтованими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року справа № 594/376/17-ц, від 18 березня 2019 року справа № 908/1165/17, від 29 вересня 2020 року справа № 378/596/16-ц, від 22 вересня 2020 року справа № 159/5756/18 не заслуговують на увагу, оскільки у цих справах встановлені різні фактичні обставини у порівнянні зі справою, що є предметом перегляду.

Так, у наданих для порівняння справах суди не встановили обставин наявності заперечень з боку орендодавців щодо можливості продовження орендних відносин, а також досягнення між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду