ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 944/1292/20

1. Описова частина

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області (далі - Старичівська сільська рад), яка ухвалою Яворівського районного суду Львівської області була замінена на Новояворівську міську раду Яворівського району Львівської області (далі - Новояворівська міська рада, міська рада), ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, скасування права власності на земельну ділянку та усунення перешкод.

Обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на те, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,20 га, яка огорожена парканом із воротами.

Власником суміжного будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Вони із ОСОБА_2 тривалий час користувались спільним проїздом загального користування з АДРЕСА_1 для заїзду на присадибні земельні ділянки.

Фактично проїзд загального користування був провулком та з`єднував АДРЕСА_2 .

Влітку 2019 року до нього як суміжного землекористувача звернулася ОСОБА_2 з проханням підписати акт встановлення та узгодження меж своєї присадибної земельної ділянки, яку вона вирішила приватизувати як спадкоємець після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 .

Він відмовився підписувати цей акт через те, що відповідач хотіла приватизувати спільний заїзд, унаслідок чого він буде позбавлений доступу до будинку, господарських будівель і вигрібної ями та заїзду на своє подвір`я.

Незважаючи на це, комісія з питань землекористування, архітектури, будівництва, екології та житлово-комунального господарства склала акт про встановлення меж земельної ділянки між ним і користувачем суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 та затвердила цей акт.

Вважає, що рішення Старичівської сільської ради від 11 вересня 2019 року

№ 32-25/VII «Про затвережння акта про встановлення і узгодження меж земельної ділянки» прийнято з порушенням норм земельного законодавства та його законних прав на користування належною йому земельною ділянкою.

Рішенням Старичівської сільської ради від 05 листопада 2019 року № 34-08/VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

ОСОБА_2 » було затверджено технічну документацію із землеустрою та передано відповідачеві ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,9553 га, до якої включено спільний проїзд.

Отримавши земельну ділянку у власність, ОСОБА_2 на спільному заїзді встановила огорожу.

Посилаючись на те, що за цільовим і функціональним призначенням спірна земельна ділянка орієнтованою площею 0,0041 га відноситься до земель загального користування, є загальнодоступною для невизначеного кола осіб, тому не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_2 , неодноразово уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив:

1) визнати незаконними та скасувати рішення Старичівської сільської ради від 11 вересня 2019 року № 32-25/VІІ «Про затвердження акта встановлення меж земельної ділянки» та від 05 листопада 2019 року

№ 34-08/VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 »;

2) визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0553 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4625888500:03:001:0224, із припиненням речового права власності та обтяжень ОСОБА_2 стосовно цієї земельної ділянки;

3) зобов`язати відповідача ОСОБА_2 демонтувати встановлену огорожу з фундаменту, металевих стовпців та металевої бляхи в ділянці наявних воріт та хвіртки для заїзду/проходу на його подвір`я, а також встановлені на спільному заїзді металеві ворота і хвіртку та не чинити перешкод у користуванні спільним заїздом загального користування;

4) стягнути з відповідачів на його користь документально підтверджені понесені судові витрати.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 19 липня

2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано рішення Старичівської сільської ради від 11 вересня 2019 року № 32-25/УІІ «Про затвердження акта встановлення меж земельної ділянки та від 05 листопада 2019 року № 34-08/VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 ».

Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати встановлену огорожу з фундаменту, металевих стовпців та металевої бляхи в ділянці наявних воріт та хвіртки для заїзду/проходу на подвір`я ОСОБА_1 , не чинити перешкод у користуванні спільним заїздом загального користування. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що Старичівська сільська рада, приймаючи як орган місцевого самоврядування оскаржувані рішення, діяла всупереч статті 118 ЗК України, частині другій статті 13 ЦК України, частині другій статті 19 Конституції України, не врахувала інтересів позивача, оскільки існуючий заїзд за цільовим та функціональним призначенням відноситься до земель загального користування, є загальнодоступним для невизначеного кола осіб щодо проходу/проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 , інших заїздів до господарства позивача не існує, а влаштування відповідачем огорожі та встановлення воріт на спірній земельній ділянці порушили законні права позивача щодо користування заїздом до належного йому будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Такі рішення підлягають скасуванню, і захист прав позивача не можливий у спосіб, менш обтяжливий для відповідача, оскільки вирішення цього спору, враховуючи відсутність передбаченої законом процедури повернення у комунальну власність незаконно переданої земельної ділянки, неможливе без визнання незаконним та скасування рішення про таке передання.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність позовних вимог належними і допустимими доказами.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 19 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що суди не врахували, що відповідно до генерального плану с. Старичі спірний заїзд не відноситься до земель загального користування та не визначений як провулок.

Позивач не довів порушення його прав, оскільки до його будинку можливий заїзд з іншої вулиці.

Також ОСОБА_2 вважає, що позивач не довів, що у зв`язку з прийняттям рішення про передання їй у власність суміжної земельної ділянки та у зв`язку із встановленням огорожі навколо належної їй земельної ділянки порушено його права, оскільки на праві власності йому належить лише будинок на АДРЕСА_1 , а земельна ділянка, на якій розташований будинок, перебуває в його користуванні, а не у власності.

Зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2021 року у справі № 460/1656/16.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Вважає судові рішення справедливими і законними.

Оскаржуваними рішеннями Старичівської сільської ради порушено його законні права та інтереси на користування земельною ділянкою, тому шляхом скасування цих рішень його право поновлено.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 944/1292/20, витребувано справу з Яворівського районного суду Львівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, виданим виконавчим комітетом Шклівської сільської ради 20 серпня 1990 року, є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 .

Належний ОСОБА_1 будинок з господарськими будівлями та спорудами знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , права власності на земельну ділянку він не набув.

Власником сусіднього житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідач ОСОБА_2 .

Рішенням Старичівської сільської ради від 11 вересня 2019 року № 32-25/УІІ затверджено акт встановлення меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель площею 0,0553 га на АДРЕСА_2 для ОСОБА_2 .

Рішенням Старичівської сільської ради від 05 листопада 2019 року № 34-08/VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_2 » затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0553 га, кадастровий номер 4625888500:03:001:0224, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та передано у власність ОСОБА_2 цю земельну ділянку.

Згідно з висновком комісії Старичівської сільської ради від 20 грудня 2019 року межі огорожі встановлені на земельній ділянці, що перебуває у приватній власності ОСОБА_4 , відповідають межам земельної ділянки, що зазначені в технічній документації, огорожа встановлена правомірно, межі земельної ділянки відповідають генеральному плану села.

Рішенням Старичівської сільської ради від 04 лютого 2020 року № 38-26/VІІ ОСОБА_1 затверджено акт встановлення меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд стосовно земельної ділянки площею 0,2025 га на АДРЕСА_1 . Відповідно цього акта відхилень від меж суміжного землекористувача ОСОБА_4 не виявлено.

Суд також встановив, що викопіювання з генерального плану с. Старичі в частині спірного заїзду не містить лінійних розмірів та координат кутів повороту меж на спірній земельній ділянці.

Із плану території земельних ділянок видно, що спірний заїзд площею

0,0041 га проходить від АДРЕСА_1 вздовж земельних ділянок сторін та примикає до існуючих воріт і хвіртки позивача.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частини перша, друга статті 16 ЦК України).

Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Обраний спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі

№ 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц (пункт 7.23)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Верховний Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту, який повинен відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, має значення для вирішення судом питання про ефективність судового захисту цивільного права або інтересу.

Предметом спору в цій справі позивач визначив визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, скасування права власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки.

Однак Верховний Суд дійшов висновку, що визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, скасування права власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки не відповідають характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами, відповідно, не можуть вважатись ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Оскільки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов, визнав незаконними та скасував рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта встановлення меж земельної ділянки та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, прийнятих за заявами відповідача, зобов`язав її демонтувати встановлену огорожу та не чинити перешкод у користуванні спільним заїздом загального користування, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача.

Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, іншу будівлю або споруду), розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Оскільки позивач є власником житлового будинку і не оформлював права власності або оренди на земельну ділянку, що знаходиться під його житловим будинком, не формував земельну ділянку в порядку статті 79-1 ЗК України, то відповідно до частини першої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. Відсутність у позивача прав на земельну ділянку виключає порушення його прав з боку відповідачів. Оскільки позивач не довів порушення своїх цивільних прав та інтересів, то у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує рішення судів попередніх інстанцій і приймає нову постанову про відмову в позові, компенсації за рахунок позивача підлягають витрати відповідача, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 522,40 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 3 363,20 грн, всього 5 885,60 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду