ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 489/8183/21

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У вересні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов`язання за договором оренди, зобов`язання повернути квартиру та виселення.

Позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що банк є власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є орендарем цієї квартири на підставі договору оренди від 01 вересня 2017 року, строк дії якого сплив 31 липня 2021 року. Передача майна була призначена на цей день, але представника банку не було допущено орендарем до спірної квартири, акт приймання-передачі майна не складено, квартиру не звільнено.

Посилаючись на зазначені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 5 760,00 грн неустойки за час прострочення виконання зобов`язання за договором оренди, зобов`язати ОСОБА_1 підписати акт приймання-передачі квартири та виселити її з цього приміщення.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання договору оренди дійсним та визнання права власності.

ОСОБА_1 зазначала, що 25 серпня 2016 року, за результатами аукціону, вона набула право на вчинення правочину як лізингоодержувач на умовах публічного договору. Квартиру було передано у її фактичне користування у жовтні 2016 року, а її право на спірне майно попередньо оформлене договором оренди. Проте у подальшому банк став заперечувати факт організації і проведення аукціону, не визнає придбане з аукціону її право на викуп квартири, ухиляється від оформлення результатів аукціону договором купівлі-продажу, за яким право здійснення правочину у якості покупця набуте ОСОБА_1 .

Посилаючись на набуття права на спірне майно, що заперечується позивачем, ОСОБА_1 просила:

- визнати АТ КБ «Приватбанк» продавцем лоту «об`єкт продажу, право на здійснення правочину купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 », аукціон за яким відбувся 25 серпня 2016 року;

- визнати за нею право власності на цей лот;

- визнати договір оренди житла з викупом квартири дійсним на умовах публічного договору, розміщеного на офіційному веб-сайті в порядку проведення аукціону 25 серпня 2016 року.

Разом із зустрічним позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони на проведення будь-яких дій, у тому числі реєстраційних, із відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Заяву обґрунтовано тим, що спірна квартира являє для банку виключно комерційний інтерес із великою ймовірністю повторного продажу спірного майна третім особам. Таке може призвести не тільки до значного ускладнення розгляду справи та порушення розумних строків, але у разі задоволення зустрічного позову судове рішення не забезпечить ефективний захист її прав, оскільки предметом спору стануть і правовідносини відповідача з новими власниками спірної квартири.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Заборонено АТ КБ «ПриватБанк», державному реєстратору, іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, вчиняти дії, пов`язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 до набрання судовим рішенням законної сили.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, місцевий суд виходив з того, що між сторонами існує спір щодо реалізації права власності на квартиру, а тому дії щодо розпорядження об`єктом нерухомості можуть ускладнити або унеможливити як виконання судового рішення, так і ефективне поновлення прав відповідача у разі задоволення зустрічного позову.

Ухвалу місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку АТ КБ «ПриватБанк».

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2022 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено порушень норм процесуального права.

При вирішенні питання про забезпечення позову місцевий суд, із метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вмотивовано дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

У лютому 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Підстави для забезпечення позову, на які посилається заявник, є надуманими, необґрунтованими, недоведеними та не підтверджені жодними доказами.

Судові рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.

Провадження у суді касаційної інстанції

31 березня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

21 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Предметом спору за зустрічним позовом є квартира АДРЕСА_1 , на яку позивач просить суд визнати право власності.

ОСОБА_1 стверджувала, що 25 серпня 2016 вона взяла участь та стала переможцем аукціону, який проводився АТ КБ «ПриватБанк», на купівлю вказаної квартири. Проте у подальшому банк став заперечувати факт організації і проведення аукціону, не визнає придбане з аукціону право позивачки на викуп квартири, ухиляється від оформлення результатів аукціону договором купівлі-продажу.

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що спірна квартира являє для банку виключно комерційний інтерес з великою ймовірністю повторного продажу спірного майна третім особам, що може призвести до значного ускладнення розгляду справи, порушення розумних строків, а у разі задоволення зустрічного позову судове рішення не забезпечить ефективний захист прав, бо предметом спору стануть правовідносини ОСОБА_1 з новими власниками квартири.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до положень статей 149, 150 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц (провадження № 61-1353св19).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 127/25378/21 (провадження № 61-21013св21).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 758/10187/21 (провадження № 61-19882св21).

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом спору є зокрема визнання права власності на спірну квартиру і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено. Відчуження вказаного майна призведе до ускладнення захисту прав позивача, тому необхідним видом забезпечення позову буде заборона відчужувати майно його власником.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 просила визнати АТ КБ «ПриватБанк» продавцем лоту - об`єкт продажу, право на здійснення правочину купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на умовах публічного договору, розміщеного на офіційному вебсайті PlanetEstate в порядку проведення аукціону, який відбувся 25 серпня 2016 року; визнати за нею право власності на зазначений лот; визнати дійсним договір оренди житла з викупом спірної квартири, укладений між сторонами 25 серпня 2016 року.

Дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідками встановлення обов`язку або заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Місцевий суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, пересвідчився в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

З позицією суду першої інстанції обґрунтовано погодився апеляційний суд.

Перевіряючи доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц, колегія суддів враховує таке.

У справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18) Фермерське господарство «Самара» (далі - ФГ «Самара») звернулося до суду з позовом до Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення.

ФГ «Самара» звернулось до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області вчиняти будь-які дії пов`язані з розпорядженням (користуванням, володінням), в тому числі продажем права на земельних торгах (аукціонах), земельної ділянки площею, 34,3 га та земельної ділянки, площею 18,69 га, що розташовані на території Вільненської сільської ради, наданих для ведення фермерського господарства, а також надання (затвердження) дозвільних документів будь-яким особам на виготовлення будь-якої землевпорядної документації відносно зазначених земельних ділянок, до набрання чинності рішення суду по справі.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення в цій справі та відмовляючи в задоволенні заяви ФГ «Самара» про забезпечення позову вказав, що «дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. В ній не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області спірної земельної ділянки на користь третіх осіб. Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було задоволено заяву про забезпечення позову на зазначене уваги не звернув, порушень норм процесуального права, які допустив суд першої інстанції при забезпеченні позову, не усунув».

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування місцевим та апеляційним судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах (неподібних правовідносинах) не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, та обґрунтовано залишив вказане судове рішення без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,