ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/1364/21

Описова частина

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивував тим, що моральна шкода завдана йому невиконанням рішення суду у справі № 2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень і відмовою Хмельницького окружного адміністративного суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язати подати звіт про виконання судового рішення в період з 22 грудня 2020 року до 18 січня 2021 року.

Зазначив, що суд здійснює контроль за виконанням судового рішення, проте Хмельницький окружний адміністративний суд та Верховний Суд самоусунулися від здійснення такого контролю.

Вважав, що моральна шкода, полягає у моральних стражданнях та переживаннях, які він переніс під час тривалого очікування на виконання рішення суду та повернення його приватної власності у вигляді паспортної книжечки, розчарування в системі органів державної влади держави Україна, які не в змозі виконати рішення суду, додаткове психологічне напруження, яке виникло у нього внаслідок правової невизначеності, що викликало в нього почуття душевного болю.

Підкреслив, що активне невиконання рішення суду викликало у нього почуття тривоги, страху і занепокоєння за своє психологічне здоров`я та часткову втрату стресостійкості. Раптове хвилювання і душевні страждання під час спілкування з посадовими і службовими особами державної влади, які з винятковим цинізмом насміхалися над ним шляхом надання обіцянок виконати рішення через сто років, викликали високий рівень емоційної напруги, а відчуття образи та приниженої гідності змусило його витрачати свій дорогоцінний час з його безцінного життя задля поновлення своїх прав.

Зазначив, що він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а необхідність поновлення своїх прав змусила його вживати додаткових заходів для їх захисту в суді, що він сприймає, як зверхнє ставлення до нього як до людини, а підтримання стану хронічного стресу призвело до його передчасного старіння.

Внаслідок невиконання рішення судів порушено його наступні права: конституційне право споживача на доброякісну послугу від органів державної влади Україна в частині правомірності та добросовісності; право приватної власності на паспортну книжечку, яка є його власністю, право правомірного очікування на справедливий суд та відшкодування витрат, які були понесені ним на відновлення порушених прав, право на справедливий суд, право на судовий захист.

Просив стягнути з відповідача на його користь сімнадцять мільярдів гривень у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням від 11 травня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у позові відмовив.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не зазначив в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність Держави Україна в особі Верховного Суду під час невиконання рішення суду у справі № 2270/14181/11 в період з 22 грудня 2020 року до 18 січня 2021 року.

Вважає вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди за відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення адміністративного суду необґрунтованими, оскільки в разі незгоди з такими судовими рішеннями позивач має право на їх оскарження в апеляційному і касаційному порядку, а не на стягнення за них моральної шкоди.

Постановою від 22 червня 2021 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що сам по собі факт прийняття адміністративним судом процесуального рішення щодо залишення заяви заявника без розгляду чи без задоволення, не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування.

Зазначив, що посилання ОСОБА_1 на незаконність дій та відмову Хмельницького окружного адміністративного суду та Верховного Суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду не є належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду,ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає:

неврахування висновків щодо застосування статей 16, 23 ЦК України у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), статей 23, 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, постановах Верховного Суду 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538св20), постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 369/5585/15-ц (провадження № 6-1435цс17);

необхідність відступлення від висновків щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України, які викладено у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17 та у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18) та від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18, у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19).

Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суди не встановили, чи виконано рішення суду у справі № 2270/14181/11, які докази надав відповідач на підтвердження відсутності вини у невиконанні рішення суду та на зменшення заявленого розміру моральної шкоди, не здійснили їх оцінку, оскільки невиконання рішення суду є юридичним фактом, який встановлено рішеннями суду, не встановили справедливий розмір відшкодування /сатисфакцію/ з врахування рішень ЄСПЛ.

Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною і наслідком невиконання рішення суду, яка не залежить від способів його невиконання, а сума моральної шкоди обчислена з врахуванням практики ЄСПЛ як справедливої сатисфакції за тривале правопорушення та фактично є компенсацією за тривале порушення гарантованих Конституцією і Законами України прав, за перенесені позивачем моральні страждання і крадіжкою часу життя, зміною звичного життя.

У липні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Держава в особі Верховного Суду просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 14 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Хмельницького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Хмельницькій області, Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому про зобов`язання вчинення дій та відшкодування моральної шкоди.

Постановою від 12 грудня 2011 року Хмельницький окружний адміністративний суд у справі № 2270/14181/11, яка залишена в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2012 року, адміністративний позов задовольнив частково та зобов`язав Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки та відмовив в задоволенні позову в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою від 23 травня 2017 року Вінницький апеляційний адміністративний суд визначив, що паспорт повинен був знаходитись на момент ухвалення рішення у справі у відповідача, оскільки останнього було зобов`язано видати позивачу паспорт, виданий Хмельницьким Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області 27 липня 1999 року, а не новий.

Рішення суду у справі № 2270/14181/11 набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню.

На виконання цього рішення 11 червня 2012 року суд видав виконавчий лист № 2270/14181/11, який перебував у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області на виконанні (виконавче провадження № 33223826).

Ухвалою від 05 жовтня 2012 року Хмельницький окружний адміністративний суд замінив у виконавчому проваджені № 33223826 боржника Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області.

Постановою від 28 грудня 2018 року державний виконавець виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчив на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Вищезазначені факти підтверджені постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 686/24767/20 за позовом ОСОБА_1 , а тому в порядку статті 82 ЦПК України є доведеними.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.

На підставі частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог та завдання моральної шкоди в результаті саме незаконних дій чи бездіяльності Держави Україна в особі Верховного Суду під час виконання рішення суду у справі № 2270/14181/11 в період з 22 грудня 2020 року до 18 січня 2021 року.

Вважали вимоги позивача про відшкодування позивачу моральної шкоди за відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки в разі незгоди з такими судовими рішеннями позивач має право на їх оскарження в апеляційному і касаційному порядку, а не на стягнення за них моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суди попередніх інстанцій з наступних підстав.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї зі складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Тобто за загальним правилом держава, будучи єдиним суб`єктом, не діє у цивільних правовідносинах безпосередньо, а лише опосередковано через відповідні державні органи.

Таким чином обов`язковою умовою участі у цивільному судочинстві того чи іншого суб`єкта від імені держави України є відповідність позовних вимог компетенції та повноваженням такого органу влади.

При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19).

Позивач, звертаючись до суду із позовом до Держави Україна в особі Верховного Суду, обґрунтовує свої позовні вимоги невиконанням рішення суду у справі № 2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень і відмовою Хмельницького окружного адміністративного суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язати подати звіт про виконання судового рішення в період з 22 грудня 2020 року до 18 січня 2021 року.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, в цьому випадку Держави Україна в особі Верховного Суду, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивач не зазначив, а суд не встановив, в результаті яких саме незаконні дії чи бездіяльність Держави Україна в особі Верховного Суду під час невиконання рішення суду у справі № 2270/14181/11 в період з 22 грудня 2020 року до 18 січня 2021 року завдали йому моральну шкоду.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення ОСОБА_1 з апеляційною та касаційною скаргою на ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду про відмову у задоволенні заяв ОСОБА_1 про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення у справі № 2270/14181/11 за спірний період.

Крім того, однією з процесуальних форм судового контролю в адміністративному процесі є розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця в порядку, визначеному статтею 287 КАС України. Ця стаття надає право учаснику виконавчого провадження (крім державного та приватного виконавця) звернутися до суду з позовною заявою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України, у цьому виді зобов`язань необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.

Належних та допустимих доказів щодо іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення державного органу позивачем не надано, судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів про те, що вимоги позивача про відшкодування позивачу моральної шкоди за відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення адміністративного суду, є необґрунтованою, а сам по собі факт прийняття адміністративним судом процесуального рішення щодо залишення заяви заявника без розгляду чи без задоволення, не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав про її відшкодування.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначає необхідність відступлення від висновків щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України, які викладено у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17 та у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18) та від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18, у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19).

Проте доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від зазначених висновків належним чином не обґрунтовані, та зводяться по суті до незгоди із застосуванням судами попередніх інстанцій зазначених правових висновків.

Таким чином підстав для відступлення від указаних висновків щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України у подібних правовідносинах колегія суддів не знаходить, зазначені позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом та є сталими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду