ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/4088/20-ц

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Міністерства соціальної політики України, Держаної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мангушське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Мангушське об`єднане УПФУ) про відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії.

В обґрунтування позову вказувала, що вона набула право на отримання пенсії за віком, що посвідчується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .

У серпні 2016 року позивач стала на облік до Мангушського об`єднаного УПФУ, яке до червня 2017 року нараховувало їй пенсійне забезпечення та перераховувало належні до виплати суми на картковий рахунок, відкритий на її ім`я в Акціонерному товаристві «Ощадбанк».

Вказувала, що у червні 2017 року на її картковий рахунок протиправно не була зарахована щомісячна пенсія.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 200/12478/18-а визнано протиправною бездіяльність Мангушського об`єднаного УПФУ щодо невиплати їй пенсії та зобов`язано нарахувати і виплатити пенсію з дня припинення її виплати.

У зв`язку з тим, що Мангушське об`єднане УПФУ не виконало в добровільному порядку рішення суду, державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрив виконавче провадження № 59160723, проте Мангушське об`єднане УПФУ фактично відмовилося виконувати судове рішення, тому державний виконавець направив повідомлення до правоохоронного органу та виніс постанову від 16 грудня

2019 року про закінчення виконавчого провадження № 59160723.

За таких обставин просить стягнути з відповідачів на її користь майнову шкоду у вигляді недоотриманої пенсії у розмірі 26 943,20 грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 просить стягнути з Міністерства соціальної політики України та Держаної казначейської служби України збитки, пов`язані з невиконанням Мангушським об`єднаним УПФУ рішення суду, тобто при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. Відповідачами у справі є органи державної влади - суб`єкти владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства. Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктами владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Макаровим В. М., залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 січня

2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про неможливість вирішення справи в порядку цивільного судочинства, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи та нормам процесуального права.

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Макаров В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення при застосуванні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року і направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшли помилкових висновків, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки неправильно визначили характер і зміст спірних правовідносин.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18-ц (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18-а (провадження № 11-286апп19), від 3 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц (провадження № 14-197цс19), від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18-ц (провадження № 14-434цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) та від 28 лютого

2018 року у справі № 234/14299/15-ц (провадження № 14-12цс18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18-ц (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18-а (провадження№ 11-286апп19), від 3 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц (провадження № 14-197цс19), від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18-ц

(провадження № 14-434цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) та від 28 лютого 2018 року у справі № 234/14299/15-ц (провадження № 14-12цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що у зв`язку із відмовою органу Пенсійного фонду України виплатити заборгованість з виплати пенсії їй була завдана шкода у розмірі недоотриманої пенсії і така шкода має бути відшкодована державою.

При цьому зі змісту позову видно, що ОСОБА_1 подала позовну заяву про відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, спір щодо недоотримання пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17

(провадження № 14-599цс18) та від 3 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), постанові Верховного Суду від 30 жовтня

2019 року у справі № 757/61718/17-ц (провадження № 61-15930св19), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі № 757/63985/16-ц (провадження № 14-556цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зміст положень зазначених норм процесуального права, спірні правовідносини мають ознаки публічно-правових за предметом та суб`єктним складом, а отже, підлягають розгляду за правилами КАС України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За таких обставин оскаржувані судові рішення, відповідають нормам процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що відповідно до вищенаведеної статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновок судів попередніх інстанцій узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в аналогічних правовідносинах, у постановах від 7 липня

2021 року у справі № 757/4065/20-ц (провадження № 61-16553св20) та від 12 січня 2022 року у справі № 757/18747/20-ц (провадження № 61-286св21).

При цьому колегія суддів враховує, що позивач не позбавлена права на доступ до правосуддя, оскільки має процесуальну можливість захистити свої права в порядку адміністративного судочинства.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду, в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду