ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 607/17527/14-ц

1. Описова частина

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , вимоги якого уточнило під час розгляду справи та просило суд солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 56 794,12 дол. США, що еквівалентно 1 704 391,54 грн, з яких: 51 992,65 дол. США, що еквівалентно 1 560 299,43 грн - заборгованість за кредитом; 4 389,37 дол. США, що еквівалентно 131 724,99 грн - неоплачені відсотки за кредитом; 207,58 дол. США, що еквівалентно 6 229,48 грн - пеня за кредитом; 204,52 дол. США, що еквівалентно 6 137,65 грн - пеня за відсотками.

Позовна заява мотивована тим, що 27 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 75 000,00 дол. США, зі сплатою відсотків у розмірі 13,0 % річних та кінцевим терміном повернення до 27 лютого 2028 року.

На забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 27 лютого 2008 року.

Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим за кредитом утворилась прострочена заборгованість, яку банк просив достроково стягнути з відповідачів в солідарному порядку разом із штрафними санкціями за неналежне виконання зобов`язання.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року, позов ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2008 року у розмірі

56 382, 02 дол. США, що еквівалентно 1 248 734,26 грн та 500,00 грн пені за неналежне виконання зобов`язання, а також по 1827,00 грн сплаченого судового збору з кожного.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе кредитні зобов`язання, починаючи з 27 червня 2014 року будь-яких платежів щодо сплати кредиту не здійснює, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка на вимоги банку, надіслані 05 вересня 2014 року та 13 листопада 2014 року не погашена, а отже, є підстави для дострокового стягнення з боржника та поручителя всієї суми позики та процентів у солідарному порядку.

У березні 2022 року ОСОБА_3 , особа яка не брала участі у справі, однак вважала, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права та інтереси, звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила змінити мотивувальну та резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року шляхом зменшення суми стягнення кредитної заборгованості (стягнувши лише прострочену кредитну заборгованість у розмірі 6 694,52 грн та пеню в сумі

500 грн), а ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня

2015 року скасувати.

Апеляційну скаргу мотивувала тим, що 29 лютого 2008 року між нею та ПАТ «Ощадбанк» укладено іпотечний договір, за умовами якого вона, як іпотекодавець та майновий поручитель ОСОБА_1 , з метою забезпечення належного виконання останнім зобов`язань за кредитним договором, передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру.

Стягнення заборгованості за цим кредитним договором впливає на її права та обов`язки як майнового поручителя, а отже вона має право на оскарження ухваленого у цій справі судового рішення.

Крім того, посилалась на те, що рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року у справі № 607/1844/15 звернуто стягнення на належну їй квартиру в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком. У вказаній справі суд визначив суму кредитної заборгованості з урахуванням платежів, строк здійснення яких не настав.

Разом з тим, банк не набув права на дострокове повернення кредиту, оскільки ОСОБА_1 вимогу кредитора про дострокове погашення зобов`язань не отримував, що вказує на безпідставність позову.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року усправі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням суду першої інстанції, яким солідарно стягнуто з

ОСОБА_1 та його поручителя ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором, не вирішено питання про права і обов`язки ОСОБА_3 , оскільки спір між нею як майновим поручителем та банком про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості вже вирішений рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року у справі № 607/1844/15, під час розгляду якої ОСОБА_3 вже використала своє право у спірних правовідносинах щодо спростування суми кредитної заборгованості.

У липні 2022 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Свірський Т. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постановлену апеляційним судом ухвалу про закриття апеляційного провадження та передати справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

12 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Судувід 23 січня 2018 року у справі 1519/2-4141/11, за змістом якого іпотекодавець має право на оскарження судового рішення у справі про стягнення кредитної заборгованості з боржника, у якій іпотекодавець не був учасником справи.

Стягнення заборгованості за кредитнимдоговором є предметом позову у цій справі, тому оскаржувані рішення впливають на права та обов`язки

ОСОБА_3 як майнового поручителя, яка відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України має право на апеляційне оскарження.

Так, рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня

2015 року у іншій справі (№ 607/1844/15), звернуто стягнення на належну ОСОБА_3 на праві власності квартиру, яка є предметом іпотечного договору, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком. Суд у цій справі визначив суму кредитної заборгованості з урахуванням платежів, строк здійснення яких не настав (дострокове повернення кредиту).

Оспорювання дострокового повернення відповідачами кредиту лягло в основу апеляційної скарги, провадження за якою закрито оскаржуваною ухвалою.

У справі, у якій була подана апеляційна скарга (справі № 607/17527/14), суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 , що давало їй право на апеляційне оскарження, а задоволення апеляційної скарги сприяло би ефективному захисту її прав, оскільки стало б підставою для перегляду рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року у справі № 607/1844/15 за однією із передбачених процесуальним законом процедур та/або визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та/або давало б можливість погасити заборгованість за ОСОБА_1 у значно меншій сумі, як зазначено в апеляційній скарзі.

ОСОБА_3 не мала можливості оскаржити судове рішення у справі

№ 607/1844/15 з підстав, зазначених у апеляційній скарзі, провадження за якою закрито оскаржуваною ухвалою, оскільки про обставини, що становлять ці підстави, їй стало відомо лише 31 січня 2022 року після ознайомлення із матеріалами справи № 607/17527/14.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що ОСОБА_3 вже використала своє право на спростування суми кредитної заборгованості у іншій справі, а тому судовими рішеннями у даній справі її права не порушено.

Такий висновок суду є передчасним та необґрунтованим, оскільки у іншій справі (справі № 607/1844/15) заявнику не були відомі обставини, які стали передумовою подання апеляційної скарги у цій справі (№ 607/17527/14).

Під час розгляду справи № 607/1844/15 про звернення стягнення на предмет іпотеки у заявника не було розумних сумнівів щодо правильності розрахунку суми кредитної заборгованості.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві АТ «Ощадбанк» заперечувало проти доводів касаційної скарги ОСОБА_3 та просило залишити постановлену апеляційним судом ухвалу без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 лютого 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» (після зміни назви - ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит в сумі

75 000,00 дол. США зі сплатою 13% річних, терміном повернення коштівне пізніше 27 лютого 2028 року.

Назабезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 27лютого 2008 року.

Також, на забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 29 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку передано належне ОСОБА_3 на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира

АДРЕСА_1 , загальною площею 64,4 кв. м.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2008 року у розмірі 56 382, 02 дол. США, що еквівалентно 1 248 734,26 грн та 500 грн - пені за неналежне виконання зобов`язання.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2015 року у справі № 607/1844/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року (справа № 607/1844/15) апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов

ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено.

Звернуто стягнення на належне на праві власності ОСОБА_3 та передане нею згідно іпотечного договору від 29лютого 2008 року нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Державний ощадний банк України» за кредитним договором від 27 лютого 2008 року в сумі

56 794,12 дол. США, що еквівалентно 917792,98 грн в тому числі: заборгованість за кредитом - 51 992,65 дол.США, що еквівалентно

840 201,22 грн, прострочена заборгованість закредитом - 4389,37 дол.США, що еквівалентно 70 932,22 грн, пеня за кредитом- 412,10 дол. США, що еквівалентно 6659,54 грн, шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій, зазначивши, що рішення суду в цій частині не підлягає примусовому виконанню у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Про ухвалення зазначеного судового рішення ОСОБА_3 була обізнана та її представник - ОСОБА_4 брав участь у розгляді цієї справи, зокрема був присутнім у судовому засіданні 02 вересня 2015 року в суді апеляційної інстанції.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

У справі, що розглядається, ОСОБА_3 не є її учасником, проте вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення суду стосується її прав, інтересів та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20, від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2611/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1717/17, від 03 липня 2019 року у справі № 910/15668/18, від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494

(14-01/1494).

Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що судове рішення стосується його прав та/або обов`язків чи інтересу, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з апеляційною скаргою, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, і про які саме.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

У справі, яка переглядається апеляційний суд установив, що у поданій у березні 2022 року апеляційній скарзі на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року

ОСОБА_3 посилалась на те, що сума кредитної заборгованості вже встановлена судовим рішенням, і так як вона є майновим поручителем боржника, проте не залучена до участі у справі, то була позбавлена можливості оспорити вказану суму заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що особа, яка не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі.

Отже при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі (пункт 36 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Колегія суддів бере до уваги існування рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 рокуу справі № 607/1844/15, ухваленого за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до

ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили і згідно з яким звернуто стягнення на належну ОСОБА_3 квартиру (предмет іпотеки) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Тобто спір між банком та ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, передане в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором вже вирішений судом. При цьому ОСОБА_3 , як іпотекодавець не була позбавлена можливості спростовувати суму заборгованості позичальника ОСОБА_1 під час розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки. Натомість не оскаржувала у касаційному порядку рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 рокуу справі № 607/1844/15, яким цей позов банку задоволено.

При цьому, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 червня

2015 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року у справі № 607/17527/14 про стягнення заборгованості за кредитним договором не є преюдиційним для ОСОБА_3 , яка не була учасником цієї справи. Встановлена у цій справі сума заборгованості не використана судом як преюдиційний факт у спорі зі

ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначене судове рішення про стягнення кредитної заборгованості в цій справі не вирішує питання про права та обов`язки ОСОБА_3 . Ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року та ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року не містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи.

Обсяг відповідальності ОСОБА_3 як майнового поручителя вирішено рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року у справі № 607/1844/15, у якій вона виступала відповідачем та під час розгляду якої брав участь її представник. Це рішення набрало законної сили та у касаційному порядку не оскаржувалось.

Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, належним чином дослідив і перевірив доводи апеляційної скарги та, установивши відсутність порушення її прав чи законних інтересів, правильно відхилив її твердження про те, що оскаржуваним судовим рішенням у цій справі вирішено питання про її права, інтереси та/або обов?язки і обґрунтовано закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

З огляду на викладене ухвала Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2022 року про закриття апеляційного провадження є законною і підстави для її скасування відсутні.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 23 січня

2018 року у справі № 1519/2-4141/11 (провадження № 61-708св18) є необґрунтованими, оскільки висновки у цій справі стосуються інших фактичних обставин.

У справі яка переглядається, установлено, що спір між банком та майновим поручителем ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки вже вирішений судом та рішення у цьому спорі набрало законної сили. Тобто ОСОБА_3 вже використала своє право у спірних правовідносинах щодо спростування суми кредитної заборгованості під час розгляду судами вказаного спору.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03 квітня 2008 року (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»)) зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду