ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/14504/13-ц

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовував тим, що 18 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № КІVPGА0000100п, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 180 000,00 дол. США, строком до 18 травня 2017 року, зі сплатою 11,04 процентів річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 2018, предметом якого є квартира загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 41,30 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Обумовлена сторонами вартість предмета іпотеки становить 1 945 538,00 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором належно не виконувала, станом на 26 березня 2013 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 3 023 784,58 дол. США з яких: 168 109,64 дол. США - заборгованість за кредитом, 104 131,23 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 18 360,00 дол. США - заборгованість зі сплати комісії, 2 589 164,17 дол. США - пеня, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 143 988,25 дол. США - штраф (процентна складова), позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 травня 2007 року № КІVPGА0000100п у розмірі 3 023 784,58 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 41,30 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу, будь-яким способом, з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити відповідачів та зняти їх з реєстраційного обліку.

19 березня 2018 року під час підготовчого провадження ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до суду заяву про зміну позовних вимог, у якій остаточно просило: залишити без розгляду позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки; стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту, яка станом на 25 січня 2018 року становить 3 023 784,58 дол. США, що відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 26 квітня 2013 року складає 24 160 038,80 грн, з яких: 168 109,64 дол. США - заборгованість за кредитом, 104 131,23 дол. США -заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 18 360,00 дол. США - заборгованість зі сплати комісії, 2 589 164,17 дол. США -пеня, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 143 988,25 дол. США - штраф (процентна складова).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 травня 2007 року № КІVPGА0000100п, що станом на 26 квітня 2013 року становить 534 620,00,41 дол. США, з яких: 168 109,64 дол. США - заборгованість за кредитом, 104 131,23 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 18 360,00 дол. США - заборгованість зі сплати комісії, 100 000,00 дол. США - пеня, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 143 988,25 дол. США - штраф (процентна складова), звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 65,60 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу передано в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року, з урахуванням ухвал цього ж суду від 13 липня 2020 року та 04 вересня 2020 року про виправлення описок, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2007 року № КІVPGА0000100п у розмірі 168 109,64 дол. США, що в еквіваленті становить 1 343 196,02 грн, заборгованість зі сплати процентів у розмірі 104 131,23 дол. США, що в еквіваленті становить 832 008,53 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 144 906,16 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 143 988,25 дол. США, що в еквіваленті становить 1 150466,18 грн, штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США, що в еквіваленті становить 250,00 грн, а всього 3 470 826,89 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 отримала кредит в ЗАТ «ПриватБанк» на строк до 18 травня 2017 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 205 310,00 дол. США, з яких: на споживчі цілі - 180 000,00 дол. США; на сплату страхових платежів - 25 310,00 дол. США. У порушення умов договору відповідачка своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість: за тілом кредиту - 168 109,64 дол. США, що в еквіваленті становить 1 343 196,02 грн; зі сплати процентів у розмірі 104 131,23 дол. США, що в еквіваленті становить 832 008,53 грн., а також штраф (процентна складова) у розмірі 143 988,25 дол. США, що в еквіваленті становить 1 150 466,18 грн, штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США, що в еквіваленті становить 250,00 грн. Правильність нарахування зазначених сум ОСОБА_1 не спростувала. Суд відмовив у стягненні комісії, оскільки банк не довів, що її сплата передбачена умовами кредитного договору.

Зменшивши розмір нарахованої банком пені до 144 906,16 грн, суд першої інстанції виходив з того, що пеня має обчислюватись у національній валюті та в межах позовної давності в один рік, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_5 про застосування позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі зверненням ПАТ КБ «ПриватБанк» у листопаді 2011 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «А - Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» (далі - ТОВ «Траєкторія») про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 травня 2007 року № КІVPGА0000100п, який ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року залишено без розгляду, відбулося переривання позовної давності. Тому, враховуючи, що з цим позовом банк звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва у червні 2013 року, відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем строку для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, у липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що перебіг строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року розпочався 13 грудня 2019 року та закінчився 13 січня 2020 року. У день складення повного рішення суду його копія ОСОБА_1 не була вручена, також вона не була повідомлена про розгляд справи, призначений на 29 січня 2019 року. Крім того, матеріали справи не містять доказів вручення їй копії оскаржуваного судового рішення, що дає підстави для висновку про те, що вона з об`єктивних причин не мала можливості подати апеляційну скаргу у межах встановленого законом строку на апеляційне оскарження.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту є обґрунтованими.

Разом з тим, суд першої інстанції належно не перевірив посилання ОСОБА_1 на пропуск банком позовної давності. Зокрема, згідно з розрахунком заборгованості, прострочення платежів розпочалося 23 лютого 2009 року, а тому відповідно до умов договору (пункт 7.1.) ОСОБА_1 мала повернути суму кредиту та інші передбачені договором платежі до 23 червня 2009 року. У вказаний період ОСОБА_1 не повернула кошти, а тому саме з цього часу у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право на звернення до суду з позовом за захистом своїх прав.

Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про переривання позовної давності у зв`язку із зверненням ПАТ КБ «ПриватБанк» у листопаді 2011 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом, який ухвалою цього ж суду від 21 грудня 2021 року залишено без розгляду, оскільки перебіг позовної давності не переривається у разі пред`явлення позову, який суд залишив без розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19).

У січні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

За змістом касаційної скарги заявник оскаржує також ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкового висновку про пропуск банком позовної давності. Не звернув уваги на посилання АТ КБ «ПриватБанк» щодо переривання позовної давності та помилково не застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 264 ЦК України, згідно з якою позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження, який вона пропустила без поважних причин більше ніж на рік, та не застосував частину другу статті 358 ЦПК України, згідно з якою незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на те, що відповідачка брала участь у судових засіданнях, неодноразово подавала до суду процесуальні документи, тобто достовірно знала про наявність відкритого судового провадження, однак не вживала будь-яких заходів, щоб дізнатися про стан відомого їй судового провадження понад рік. Такі дії відповідача вказують на зловживання нею процесуальними правами.

Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно вирішив питання розподілу судових витрат, застосувавши положення Закону України «Про судовий збір», які були чинними станом на 2018 рік, а не на час звернення банку до суду з позовом (2013 рік), що призвело до надмірного стягнення з позивача судового збору у дохід держави.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на: неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц, від 13 жовтня 2018 року у справі № 279/2020/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 363/3994/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 552/7479/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 279/2020/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/15, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17; недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 18 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № КІVPGА0000100п, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 180 000,00 дол. США, строком до 18 травня 2017 року, зі сплатою 11,04 процентів річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 2018, предметом якого є квартира загальною площею 65,60 кв. м, житловою площею 41,30 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Обумовлена сторонами вартість предмета іпотеки становить 1 945 538,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань ОСОБА_1 , станом на 26 березня 2013 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 3 023 784,58 дол. США з яких: 168 109,64 дол. США - заборгованість за кредитом, 104 131,23 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 18 360,00 дол. США - заборгованість зі сплати комісії, 2 589 164,17 дол. США - пеня, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 143 988,25 дол. США - штраф (процентна складова).

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

У справі, що переглядається, суду апеляційної інстанції першочергово належало з`ясувати наявність поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження та відповідно наявність чи відсутність правових підстав для відкриття апеляційного провадження та вирішення справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 354 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона не отримувала повідомлень з суду про призначені судові засідання, а також повного судового рішення, а отже, не знала і не могла знати про ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Вона вважала, що під час карантину судові засідання за участю учасників справи не проводяться, а тому розгляд справи відкладено на тривалий час. Крім того, вона не мала змоги дізнатися про стан розгляду справи у суді у зв`язку з хворобою, оскільки потребувала постійного лікування та проходження курсу реабілітації. Крім того, вона здійснювала догляд за онуком та сином, який також хворів.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції встановив, що перебіг строку на апеляційне оскарження розпочався 13 грудня 2019 року та закінчився 13 січня 2020 року. З апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернулася до суду 31 липня 2021 року. У день складення повного рішення суду його копія заявниці не вручена, вона не була повідомлена про розгляд справи, призначений на 29 січня 2019 року. Крім того, матеріали справи не містять доказів вручення їй копії оскаржуваного судового рішення, що, на думку суду апеляційної інстанції, дає підстави для висновку про те, що вона з об`єктивних причин не мала можливості подати апеляційну скаргу у межах встановленого законом строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення то строк на апеляційне оскарження може бути поновлений лише за наявності двох умов, а саме: 1) якщо заявник не був повідомлений про розгляд справи або не залучений до участі у ній, за умови, що суд ухвалив рішення про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) строк на касаційне оскарження пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

ОСОБА_1 є відповідачкою у справі та з 2013 року брала участь у її розгляді, як особисто, так і через представників.

Вона неодноразово брала участь у судових засіданнях (востаннє була присутня у судовому засіданні 03 жовтня 2018 року), знайомилася з матеріалами справи та подавала до суду процесуальні документи, а отже, їй достовірно було відомо про розгляд справи судом, проте станом відомого їй судового провадження поцікавилася лише 01 липня 2021 року.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року, суд апеляційної інстанції вказав лише на необхідність його поновлення у зв`язку з тим, що відповідач не отримала копії повного судового рішення. Суд не навів обґрунтованих мотивів поновлення строку на апеляційне оскарження, помилково не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 358 ЦПК України, яка підлягала застосуванню, відкрив апеляційне провадження та розглянув по суті апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі

№ 754/9100/14-ц, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України» Суд наголосив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

У контексті наведеного обґрунтованими є аргументи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 354 ЦПК України, не перевіривши наявність підстав для його поновлення відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі наявні обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане клопотання підлягає або не підлягає задоволенню. Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав на оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Верховний Суд зауважує, що за умови достовірної обізнаності особи про розгляд справи у суді, учасником якої вона є, саме лише неотримання нею копії повного судового рішення, ухваленого за наслідками вирішення справи по суті, за відсутності обставин непереборної сили, не може бути поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження більше ніж на рік.

Зазначені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права дають Верховному Суду обґрунтовані підставидля скасування ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження, відкриття апеляційного провадження та направлення справи до апеляційного суду на новий розгляд зі стадії відкриття провадження у справі, для вирішення питання про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження з урахуванням наведених судом касаційної інстанції мотивів.

З огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення, Верховний Суд не перевіряє обґрунтованості доводів касаційної скарги щодо вирішення спору по суті.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Враховуючи наведене, ухвала Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду судом, який ухвалить остаточне рішення по суті вирішення спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду