ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/9797/21-ц

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Верховного Суду, колегії суддів Касаційного кримінального суду Білик Н. В., Кравченка С. І., Емця О. П. про стягнення процесуальних витрат, матеріальних збитків та моральної шкоди. Позивач просив стягнути майнову шкоду в сумі 52 680,00 грн, процесуальні витрати в сумі 28 965,00 грн, матеріальну шкоду в сумі 36 740,00 грн, судові витрати в сумі 12 864,00 грн, моральну шкоду в сумі 198 782,00 грн, завдані в кримінальному провадженні № 51-6149ск18.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до суддів Білик Н. В., Кравченка С. І., Ємця О. П. про стягнення процесуальних витрат, матеріальних збитків та моральної шкоди закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду справи, а також ухвалені рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у встановленому законом порядку, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави. Однак, позивач визначив відповідачами у справі суддів Білик Н. В., Кравченка С. І., Ємця О. П., а не державу.

У липні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалою суддів Верховного Суду від 14 травня 2018 року у кримінальному провадженні № 51-6149ск18 відмовлено у відкритті касаційного провадження, що змусило позивача звернутися до суду з цим позовом. Зазначає, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року про закриття провадження у справі є незаконною, оскільки суд зобов`язаний був залучити Державну казначейську службу України (постанова Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 61-23255св18). Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові визнав, що відповідачем у справі є Держава Україна.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалами Верховного Суду від 30 серпня 2022 року, від 28 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 757/9797/21-ц, витребувано з Печерського районного суду м. Києва цивільну справу № 757/9797/21-ц.

У лютому 2023 року справа № 757/9797/21-ц надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частинах першій та другій статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтями 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 541/2569/21 (провадження № 61-7998св22) зазначено, що:

«[…] виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

[…] у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

[…]

Таким чином, суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави».

У справі, що переглядається, предметом спору є стягнення процесуальних витрат, матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, завданих позивачу, на його думку, протиправними діями суддів Верховного Суду у кримінальному провадженні № 51-6149ск18.

Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про залишення без змін ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до суддів Верховного Суду Білик Н. В., Кравченка С. І., Ємця О. П., оскільки він не підлягає розгляду у судах у порядку будь-якого судочинства.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 61-23255св18, суд відхиляє, оскільки фактичні обставини справи у цій справі та фактичні обставини у постанові, на яку посилається позивач, є різними.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 541/2569/21 (провадження № 61-7998св22), доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду