ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 824/59/22

1. Описова частина

У червні 2022 року UAB «INTERCHEMAS» (Литовська Республіка) звернулося до суду із заявою про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 за позовом UAB «INTERCHEMAS» (Литовська Республіка) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») про стягнення заборгованості за контрактом від 30 жовтня 2020 року № 53-129-01-20-02196.

Заява мотивована тим, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року задоволено позов UAB «INTERCHEMAS» до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення грошових коштів.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» 59 274,09 євро основного боргу за поставлену продукцію, 380,01 євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, 4 273,40 євро на відшкодування витрат з арбітражного збору та 2 000 євро на відшкодування витрат на правову допомогу, а разом 65 927,50 євро, у зв`язку з неналежним виконанням умов контракту від 30 жовтня 2020 року № 53-129-01-20-02196.

Зазначав, що ДП «НАЕК «Енергоатом» добровільно не виконує вказане рішення та не вчиняє жодних дій, які б свідчили про намір його виконати.

З урахуванням наведеного UAB «INTERCHEMAS» просив суд визнати і надати дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у справі від 24 січня 2022 року № 184/2021 та видати виконавчий лист на примусове виконання цього рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року заяву UAB «INTERCHEMAS» (Литовська Республіка) про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 задоволено.

Визнано та надано дозвіл на виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 за позовом UAB «INTERCHEMAS» (Литовська Республіка) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення коштів.

Видано виконавчий лист на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021, наступного змісту: «Стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» основний борг за поставлену продукцію у розмірі 59 274,09 євро; 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі 380,01 євро; відшкодування витрат з арбітражного збору у розмірі 4 273,40 євро; відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 євро, а усього - 65 927,50 євро.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» судовий збір у розмірі 1 240,50 грн.

Ухвала апеляційного суду, як суду першої інстанції, мотивована тим, що відсутні підстави, передбачені статтею 478 ЦПК Українидля відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року підлягає негайному виконанню, проте боржник не виконує його добровільно.

Додатковою ухвалою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року заяву UAB «INTERCHEMAS» про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 250 євро.

Суд виходив із доведеності та обґрунтованості вимог стягувача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу. При цьому, судом були враховані заперечення ДП «НАЕК «Енергоатом» та, з урахуванням критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій, зменшений розмір відшкодування таких витрат.

Не погоджуючись зі вказаними ухвалами суду, ДП «НАЕК «Енергоатом» подало до Верховного Суду апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви UAB «INTERCHEMAS» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року відмовити.

Аргументи учасників справи

Апеляційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року обґрунтована тим, що надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду порушує публічний порядок України, оскільки загрожує її безпеці та економіці, фактично буде надано дозвіл на стягнення коштів з підприємства, що має стратегічне значення для економіки і безпеки Держави Україна, та матиме наслідки щодо належного забезпечення працівників заробітною платою, можливості доведення підприємства до банкрутства, впливу на належне забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного електропостачання суб`єктів господарювання та населення, зокрема в зимовий період, a також постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики.

Крім того, зазначає, що через військову агресію з боку російської федерації, ДП «НАЕК «Енергоатом» перебуває у вкрай складному фінансовому становищі.

Апеляційна скарга на додаткову ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року мотивована тим, що апеляційний суд, як суд першої інстанції, не взяв до уваги співмірність заявлених UAB «INTERCHEMAS» витрат на правничу допомогу зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, фінансовим станом боржника, та чи є розмір таких витрат обґрунтованим з огляду на складність справи.

Крім того, також посилається на вкрай складне фінансове становище ДП «НАЕК «Енергоатом» та що стягнення з нього витрат на правову допомогу ще його ускладнить.

У березні 2023 року UAB «INTERCHEMAS» подало до Верховного Суду відзиви на апеляційні скарги ДП «НАЕК «Енергоатом», в яких вказує, що їх доводи є безпідставними, не впливають на законність та обґрунтованість правових висновків апеляційного суду, як суду першої інстанції, тому просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Крім того, заявник просить компенсувати йому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 350 євро.

Надходження апеляційної скарги до суду

Ухвалою судді Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, від 20 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ДП «НАЕК «Енергоатом» на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року та витребувано справу з цього суду.

Ухвалою Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, від 09 березня 2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду за вказаною апеляційною скаргою у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою судді Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, від 20 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ДП «НАЕК «Енергоатом» на додаткову ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, від 05 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду за вказаною апеляційною скаргою у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Позиції учасників процесу в суді

Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» у судовому засіданні апеляційні скарги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник UAB «INTERCHEMAS» в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи

30 жовтня 2020 року UAB «INTERCHEMAS» та ДП «НАЕК «Енергоатом» (покупець) укладено контракт № 53-129-01-20-02196 (далі - Контракт), за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Контракті, поставити запасні частини до насосів типу 400-QHD-SPEC виробництва Sigma Group a.s. (Чеська Республіка) / Spare parts for pumps type 400- QHD-SPEC manufactured by Sigma Group a.s. (Czech Republic) (далі - продукція) для потреб ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Контракті, прийняти і оплатити продукцію (пункт 1.1); умови контракту можуть бути змінені в порядку, встановленому чинним законодавством, з урахуванням вимог статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (пункт 1.4); сума контракту становить 59 274,09 євро (пункт 3.1).

Згідно з пунктами 9.2-9.4 розділу ІХ Контракту, усі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Місцезнаходження арбітражного суду - місто Київ, Україна. Право, що підлягає застосуванню, - матеріальне право України. Мова діловодства та арбітражного судочинства - українська. Рішення арбітражного суду є остаточним та обов`язковим для виконання сторонами Контракту.

Пунктом 10.1 розділу Х Контракту передбачено, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 червня 2021 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених Контрактом, Контракт діє до закінчення дії гарантії на продукцію.

Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 задоволено позов UAB «INTERCHEMAS» до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення грошових коштів.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь UAB «INTERCHEMAS» 59 274,09 євро основного боргу за поставлену продукцію, 380,01 євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, 4 273,40 євро на відшкодування витрат з арбітражного збору та 2 000 євро на відшкодування витрат на правову допомогу, а разом 65 927,50 євро.

Припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 63,33 євро, у зв`язку із відмовою позивача від її стягнення з покладенням на позивача арбітражного збору у сумі 4,71 євро.

Рішення набрало законної сили, є остаточним та оскарженню не підлягає.

2. Мотивувальна частина

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частинами першою та третьою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача і пояснення представників учасників справи та дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Щодо ухвали Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 Закону.

Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.

Відповідно до статті 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Згідно із частиною першою статті 479 ЦПК України за результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.

Відповідно до частини першої статті 482 ЦПК України надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими цією статтею.

Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не надає оцінку правильності цього рішення по суті вирішення спору, а перевіряє лише дотримання строків звернення із заявою, дотримання вимог процесуального закону щодо її форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення.

Правовідносини щодо надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу врегулюванні статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк), яка набула чинності для України 10 січня 1961 року (далі - Конвенція), статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ, та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», відповідно до яких тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача.

З урахуванням вказаних норм повинні застосовуватися положення статті 478 ЦПК України.

Згідно зі статтею 478 ЦПК України та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або ґ) рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або

2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Встановивши, що підстав, передбачених статтею 478 ЦПК України для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу не встановлено, а UAB «INTERCHEMAS», звертаючись до суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року, дотрималося визначеного статтею 475 ЦПК України порядку та строку на подання вказаної заяви та додано перелік документів, передбачений статтею 476 ЦПК України та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Київський апеляційний суд, як суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення заяви UAB «INTERCHEMAS».

Оскільки рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року набрало чинності і підлягає негайному виконанню, проте добровільно боржник його не виконує, а також враховуючи відсутність визначених цивільним процесуальним законодавством підстав для відмови у визнанні і наданні дозволу на його виконання, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком Київського апеляційного суду про наявність підстав для задоволення заяви UAB «INTERCHEMAS».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення публічного порядку України наданням дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражного суду.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 478 ЦПК України суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо суд визнає, що визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Публічний порядок будь-якої країни включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава бажає захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок); обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Це ті незмінні принципи, які виражають стабільність міжнародної системи, у тому числі суверенітет держави, невтручання у внутрішні справи держав, забезпечення територіальної цілісності тощо.

Застереження про порушення публічного порядку як підстава для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них. Тобто правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч фундаментальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок.

Згідно із частиною першою статті 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов`язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.

Застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульоване у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції ООН про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, від 15 червня

1995 року встановлено, що в кожній із держав, які домовляються, застосування права, визначеного цією Конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 Конвенції ООН про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів від 22 грудня 1986 року.

Основною метою застереження про публічний порядок у міжнародному праві є вирішення правових колізій різних країн.

Об`єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року у справі № 184/2021 за позовом UAB «INTERCHEMAS» (Литовська Республіка) до ДП «НАЕК «Енергоатом» стосується стягнення заборгованості за контрактом від 30 жовтня 2020 року № 53-129-01-20-02196, у зв`язку з невиконанням його умов контракту, підписаного та погодженого сторонами, який є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку, а отже, є обов`язковим для сторін.

Рішення комерційного арбітражного суду не створює для боржника обов`язку сплатити за щось протизаконне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства.

Обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 24 січня 2022 року не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави України, рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності, конституційним правам, свободам, гарантіям, а навпаки підтверджує існуючий правопорядок, за яким рішення міжнародних арбітражних інституцій визнаються на території України та підлягають виконанню, крім випадків, передбачених законом.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду у подібних справах, зокрема: від 16 березня 2023 року у справі № 824/147/22 (провадження № 61-128ав23), від 23 березня 2023 року у справі № 824/118/22 (провадження № 61-1261ав23).

Ураховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги про те, що виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду порушить публічний порядок України, так як з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому, є безпідставними та не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні заяви UAB «INTERCHEMAS».

Щодо додаткової ухвали Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

За статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження

№ 12-171гс19).

У постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 Верховний Суд зазначив, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18. При цьому договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи.

Відповідно до частин третьої, восьмої, дев`ятої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених UAB «INTERCHEMAS» у зв`язку з розглядом цієї справи у Київському апеляційному суді представник заявника подав усі необхідні докази, які були належно досліджені та проаналізовані судом.

Крім того, апеляційним судом, як судом першої інстанції, було враховано клопотання ДП «НАЕК «Енергоатом» про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та з рахуванням принципів розумності, справедливості та реальності понесення витрат, було зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу вдвічі - до 250 євро.

Посилання заявника на вкрай складне фінансове становище ДП «НАЕК «Енергоатом» саме по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви UAB «INTERCHEMAS».

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що апеляційний суд, як суд першої інстанції, повно, всебічно та правильно встановив обставини справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення з правильним застосуванням норм процесуального права, то оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, а апеляційні скарги ДП «НАЕК «Енергоатом» - без задоволення.

У судовому засіданні представник UAB «INTERCHEMAS» вказав, що зазначена у відзиві на апеляційну скаргу сума витрат на правничу допомогу є попереднім розрахунком та що буде подано уточнену заяву у встановлений ЦПК України строк.

Керуючись статтями 24, 141, 259, 351, 367, 368, 374, 375, 381-384, 478 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду