ПОСТАНОВА
головуючого Губської О.А.,
суддів Білак М.В., Калашнікової О.В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними і скасування постанов, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кушнерика М.П. (доповідач), Гінди О.М., Курильця А.Р., І. Суть спору
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) звернулися до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), у якому просили:
1.1. дослідити в судовому засіданні матеріали виконавчих проваджень ВП НОМЕР_1 і ВП НОМЕР_2 та встановити, що висновок державного виконавця, який наведений у постановах від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчих проваджень про те, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/1366/20 до відкриття виконавчих проваджень не відповідає наявним у матеріалах цих виконавчих проваджень доказам. Встановити фактичні дати надіслання державним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень від 28 січня 2021 боржнику і дати отримання державним виконавцем листів/повідомлень від боржника про виконання рішення суду;
1.2. дослідити мотивувальну частину постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі №380/1366/20 і визнати, що вказаним судом було встановлено, що заява позивачів щодо невиконання відповідачем рішення суду не підлягала розгляду за процедурою судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, а за правилами статті 383 цього Кодексу. Отже ця заява не була задоволена судом, а викладені позивачами аргументи (доводи) щодо неотримання ними обґрунтованої, повної та достовірної відповіді за заявою від 27 серпня 2019 року (на виконання рішення суду) судом не досліджувались і не відображені у вказаній постанові;
1.3. зробити висновок, що припинення процедури судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України через процесуальну помилку позивачів не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження, яке здійснюється до моменту повного виконання боржником рішення суду;
1.4. визнати бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка проявилась у недослідженні доводів і правового обґрунтування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яке містили їх скарги від 26 лютого 2021 року у виконавчих провадженнях ВП НОМЕР_1 і ВП НОМЕР_2, стосовно порушень, вчинених боржником при наданні ним відповіді листом від 25 січня 2021 року №31-13-0.6-437/2-21, а також у невчиненні державним виконавцем заходів, передбачених положеннями статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження";
1.5. визнати протиправними і скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 та про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 09 червня 2021 року державним виконавцем відповідача винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень: ВП НОМЕР_1 (стягувач - ОСОБА_1 ) та ВП НОМЕР_2 (стягувач - ОСОБА_2 ), які мотивовані висновками, які містила постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі №380/1366/20. Однак, на думку позивачів, представлене у мотивувальній частині постанов про закінчення виконавчого провадження не відповідає обставинам справи (доказам) і суті викладеного у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції у справі №380/1366/20. Як наслідок, позивачі уважають, що зазначені вище виконавчі провадження з примусового виконання були закриті передчасно, тобто до фактичного виконання боржником судового рішення.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є чоловіком і дружиною, які проживають у своєму приватному будинку, що належить їм на праві спільної часткової приватної власності. Нерухомість позивачів знаходиться у АДРЕСА_1 .
5. Як зазначають позивачі у своїй позовній заяві, в ході тривалих судових процесів, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не виконало постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі №813/4276/14 за позовом ОСОБА_1 до відділу Держземагентства у м.Львові Головного управління Держземагентства України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій. Відповідач, як правонаступник Відділу Держземагентства у м.Львові, не надав ОСОБА_1 обґрунтованих відповідей на запити "Про надання інформації" від 26 березня 2014 та 09 квітня 2014 року.
6. Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру України не виконала рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2018 року в адміністративній справі №826/3985/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держгеокадастру про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії. У цьому рішенні, яке набрало законної сили згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, визнано, що Держгеокадастр не надав позивачам повних відповідей на їх звернення, і зобов`язано цей орган повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 24 червня 2016 року №01/06, від 07 серпня 2016 року №02/08, від 19 вересня 2016 року №0149 та надати на них обґрунтовані та повні відповіді з урахуванням висновків суду.
7. У зв`язку із вказаним вище, а також враховуючи те, що вся первинна інформація щодо земельних ділянок позивачів (Поземельні книги тощо) зосереджена саме у структурах ГУ Держгеокадастру у Львівській області, 27 серпня 2019 року позивачі скерували до відповідача заяву про проведення розслідування і надання інформації, на яку не отримали відповіді по суті поставлених питань.
8. 11 серпня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №380/1366/20, яким: задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Визнав протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Львівській області щодо ненадання позивачам обґрунтованої відповіді на їх заяву від 27 серпня 2019 року. Зобов`язав відповідача надати позивачам обґрунтовану і повну відповідь на кожний пункт/підпункт заяви позивачів від 27 серпня 2019 року. Встановив судовий контроль за виконанням рішення, зобов`язавши відповідача подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду протягом 45 робочих днів з моменту набрання ним законної сини.
9. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі №380/1366/20 набрало законної сили згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 09 грудня 2020 року.
10. 12 січня 2021 року Львівський окружний адміністративний суд видав позивачам виконавчі листи у справі №380/1366/20.
11. Станом на 25 січня 2021 року позивачі не отримали від ГУ Держгеокадастру у Львівській області відповіді на свою заяву від 27 серпня 2019 року, у зв`язку з чим вони звернулись із заявами про примусове виконання рішення до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, м. Львів.
12. 28 січня 2021 року державний виконавець виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень: ВП НОМЕР_1 (стягувач - ОСОБА_1 ); ВП НОМЕР_2 (стягувач - ОСОБА_2 ).
13. Оскільки станом на початок лютого 2021 року боржник ще не виконав рішення суду, то 01 лютого 2021 року позивачі подали до Львівського окружного адміністративного суду заяву у справі №380/1366/20 щодо невиконання відповідачем рішення суду і застосування заходів в порядку процедури судового контролю.
14. 09 лютого 2021 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист боржника від 25 січня 2021 року №31-13-0.6-437/2-21 "Щодо виконання рішення суду".
15. Оскільки вказаний лист боржника, на думку позивачів, не містив обґрунтованих і повних відповідей на переважну більшість пунктів/підпунктів заяви позивачів від 27 серпня 2019 року, то 16 лютого 2021 року позивачі подали до Львівського окружного адміністративного суду заяву від 15 лютого 2021 року у справі №380/1366/20 щодо невиконання відповідачем рішення суду і застосування заходів в порядку процедури судового контролю, як доповнення до заяви від 01 лютого 2021 року.
16. Також 16 лютого 2021 року на адресу ОСОБА_2 надійшов лист боржника від 25 січня 2021 року №31-13-0.6-449/2-21 "Щодо виконання рішення суду".
17. 18 лютого 2021 року державний виконавець виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2.
18. Цього ж дня Львівський окружний адміністративний суд ухвалою у справі №380/1366/20 зобов`язав боржника повторно подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі №380/1366/20.
19. 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав скаргу начальнику відділу примусового виконання рішень, в якій довів неправомірність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1. Ця скарга містила всі основні доводи щодо невиконання боржником рішення суду, які були представлені у заяві позивачів від 16 лютого 2021 року у справі №380/1366/20, поданій до Львівського окружного адміністративного суду.
20. Ідентичну за своїм змістом скаргу подала також 26 лютого 2021 року і ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2.
21. 10 березня 2021 року начальник відділу примусового виконання рішень відповідача виніс постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 і виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3. У вказаних вище постановах зазначено про отримання скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та згадано про ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №380/1366/20, якою встановлено новий строк для подання звіту боржником про виконання рішення.
22. Вищезазначеними постановами від 10 березня 2021 року про результати перевірки законності виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_4 і ВП НОМЕР_2 були скасовані постанови від 18 лютого 2021 року про закінчення цих виконавчих проваджень.
23. 19 березня 2021 року повивачі подали апеляційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №380/1366/20, оскільки прийняття цієї ухвали було мотивовано судом виключно тим, що боржник не надав суду доказів надіслання своєї відповіді від 25 січня 2021 року
№31-13 -0.6-449/2-21 на адресу позивачів.
24. Постановою від 29 квітня 2021 року у справі №380/1366/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу позивачів частково. Ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року скасована, а вказаною постановою у задоволенні заяви позивачів щодо невиконання відповідачем рішення суду і застосування до нього заходів в порядку процедури судового контролю відмовлено.
25. 09 червня 2021 року державним виконавцем відповідача винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень: ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2. Винесення цих постанов державний виконавець мотивував висновками, які містила постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі №380/1366/20.
26. Не погоджуючись із прийнятими постановами відповідача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з цим позовом за захистом порушених, на їх думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
27. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
28. Суд першої інстанцій дійшов висновку, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі №380/1366/20 у частині надання відповіді на поставлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запитання виконане у повному обсязі. Отже, постанови відповідача від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 та ВП № НОМЕР_3 винесені відповідно до норм статей 1, 3, 18, 26, 39, 63 Закону України "Про виконавче провадження" та є правомірними.
29. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі №380/10649/21 та залишено позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без розгляду.
30. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна заява, що розглядається, була подана позивачами після закінчення встановленого частиною 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
31. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
32. Верховний Суд зазначив, що він погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку звернення позивачами з цим позовом. Водночас, ст.123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. А тому суд апеляційної інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачам звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку. Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачам скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини (інші причини) поважності пропуску строку звернення до суду. З огляду на наведене, залишення вказаного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду є передчасним.
33. На виконання вимог постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року, позивачами до суду апеляційної інстанції подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
33.1. Позивачі зазначили, що на той час вони не були обізнані, що Закон України «Про виконавче провадження» та КАС містять суперечливі норми щодо однієї і тієї ж процесуальної дії строку оскарження рішення державного виконавця. Отримавши постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 у даній справі з`ясували, що за правилами частини 2 статті 287 КАС позовна заява може бути подана до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. В зв`язку з чим, просять визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити пропущений строк звернення.
34. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі №380/10649/21. В задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву залишено без розгляду.
35. Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом і відсутність підстав для визнання поважними причин його пропуску, а тому застосував передбачені статтею 123 указаного Кодексу наслідки.
35.1. При цьому, апеляційний суд вказав, що зазначені апелянтом обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
36. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
37. У скарзі позивач просить:
37.1. На підставі дослідження обставин справи зробити висновки щодо врахування або неврахування Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 380/10649/21 висновків щодо застосування норм права, які містять, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18); постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21; рішенні Європейського суду з прав людини у справах: «Салов проти України» (заява № 65518/01), «Beyeler v. Italy» (№ 33202/96).
37.2. Визнати протиправною і скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 380/10649/21 повністю.
37.3. Повернути матеріали справи №380/10649/21 на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
38. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що в даному випадку повинні також враховуватись обставини, які були проаналізовані у висновках як Європейського суду з прав людини, так і постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18.
39.1. При цьому позивач зазначає, що у пункті 43 постанови від 13.03.2019 у справі №920/149/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на рішення ЄСПЛ від 6 вересня 2005 року у справі «Салов проти України», в якому зауважено, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується. Позивачка вважає, що викладеному вище відповідає також рішення у справі «Веуеіег v. Italy» (№ 33202/96, від 05.01.2000), у пункті 109 якого ЄСПЛ прийшов до такого висновку: «Проте, принцип законності також включає, що застосовані положення національного закону є в достатній мірі доступні/зрозумілі, точні і передбачувані.».
39.1.1. У зв`язку із представленим вище позивачка звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що до позовної заяви позивачами були додані копії оскаржуваних постанов відповідача. В обох цих постановах у пункті 4 резолютивної частини зазначено наступне: «Постанова може бути оскаржена у порядку та строки, визначені Законом України "Про виконавче провадження".» Отже, позивачі керувались нормою частини 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на можливість оскарження саме за цим Законом було вказано в документі державного виконавця, який позивачі не могли піддавати сумніву.
39.1.2. Позивач вважає, що вказана вище одночасна наявність суперечливих норм в законодавстві України щодо одного і того ж процесуального строку не може бути зрозумілою, а тим більше передбачуваною. А на це суд апеляційної інстанції взагалі не звертав уваги при ухваленні рішення щодо відмови у задоволенні заяви позивачів від 10.08.2022 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
39.2. Скаржник вказує, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають юридичної освіти. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у пункті 42 зазначила, що скаржник (ПАТ «Сумигаз») як юридична особа, що багато років здійснює професійну господарську діяльність на ринку України з виробництва та постачання газу, має значний досвід участі у судових процесах та міг би передбачити наслідки несвоєчасного звернення із скаргою. Незважаючи на такий висновок, Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів першої та другої інстанцій та повернула цю справу до суду першої інстанції зі стадії прийняття до розгляду скарги. При чому, на думку позивачки, важливим є те, що у справі №920/149/18 скаржник ПАТ «Сумигаз» знав про 10-денний строк на оскарження, встановлений нормою ГПК України, але стверджував, що підлягає застосуванню стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження», яка є спеціальною нормою, а також вважав, що суди неправильно вирішили колізію правових норм одного рівня, надавши не тій нормі пріоритет у застосуванні. Натомість, у даній справі № 380/10649/21 позивачі, подаючи позовну заяву, навіть не припускали, що може існувати згадана вище колізія законодавчих актів однакової юридичної сили. Відповідно, позивачі навіть не здійснювали перегляд норм Кодексу адміністративного судочинства України на предмет можливої наявності у них відмінного від представленого у Законі України «Про виконавче провадження» строку звернення до адміністративного суду у випадку оскарження дій/рішень державного виконавця.
40. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити.
41. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
42. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
43. За приписами статті 5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
44. Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
45. Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
46. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
47. За нормами частини третьої статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
48. Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за правилами адміністративного судочинства регламентовані приписами статті 287 КАС України.
49. Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
50. За правилами частини другої статті 287 вказаного Кодексу позовну заяву може бути подано до суду, зокрема: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
51. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
52. Поряд з цим, у відповідності до статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІІ) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
53. За приписами частини п`ятої цієї статті визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
ІV. Позиція Верховного Суду
54. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
55. Верховний Суд звертає увагу, що оскаржувані постанови ВПВР від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 та про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3, яким передували оскаржувані дії (бездіяльність) відповідача, позивачами були отримані 14 червня 2021 року. Позовна заява була подана засобами поштового зв`язку 30 червня 2021 року.
56. При цьому, позивачі зазначають, що керувалися положеннями частини п`ятої статті 74 Закону № 1404-VІІІ, відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
57. Відкриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання позивачем вимог статей 160, 161, 172 КАС України, та підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі встановлено не встановлено. Судом першої інстанції та відповідачем не піднімалось питання пропуску десятиденного строку звернення до суду.
58. Верховний Суд звертає увагу, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження не може бути самостійним предметом апеляційного оскаржена згідно статті 294 КАС України окремо від рішення суду по суті спору. Незгода із ухвалами, які не підлягають оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути викладена учасниками справи в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.
59. 02 серпня 2021 року Львівським окружним адміністративним судом ухвалено рішення по суті позовних вимог, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
60. Позивачі, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, оскаржили його в апеляційному порядку.
61. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не висловлював свою позицію щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, та відповідно клопотань про залишення позову без розгляду не заявляв.
62. Як слідує із змісту оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не надавав своїх висновків щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які позивачі посилалися в апеляційній скарзі, натомість застосувавши наслідки пропущення строку звернення до суду, визначені статтею 123 КАС України, на підставі частини першої статті 319 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
63. Залишаючи позовну заяву у справі №380/10649/21 без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що у заяві про поновлення строку звернення до суду у справі позивачами не було наведено поважних причин пропуску ними такого строку.
64. Верховний Суд у справах №160/13393/21, №420/1927/20, №0440/6027/18, №1640/2719/18, №520/5875/19 вже вирішував питання меж перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, зокрема правомірності застосування наслідків частини четвертої статті 123 КАС України про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, у випадку, коли рішення суду першої інстанції не оскаржується з цих підстав.
65. У цих постановах Верховний Суд підкреслив, що межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
66. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 цього ж Кодексу).
67. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, визначені частиною третьою статті 317 КАС України, а саме: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
68. Нормами абзацу другого частини першої статті 319 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього ж Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
69. Беручи до уваги викладене, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 520/5875/19 дійшов висновку, що розгляд судом справи, позов у якій подано за межами строків звернення, не відноситься до порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, у зв`язку з чим наявність таких обставин не дає суду апеляційної інстанції повноважень для скасування рішення суду, якщо доводи про пропуск строку звернення до суду не були підставою для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
70. Наявність у суду апеляційної інстанції повноважень скасовувати рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду не надає права суду апеляційної інстанції застосовувати ці повноваження з власної ініціативи в контексті обставин цієї справи.
71. Аналогічні висновки щодо застосування статей 308, 319 КАС України в подібних правовідносинах викладені також у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 0440/6027/18, від 12 січня 2021 року у справі №1640/2719/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 420/1927/20 і Суд не знаходить підстав для відступу від вказаної правової позиції під час розгляду цієї справи.
72. А відтак суд апеляційної інстанції не мав підстав для перевірки рішення суду першої інстанції в частині висновків про дотримання позивачем строків звернення до суду.
73. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі апеляційного перегляду та помилково застосував наслідки визначені пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, використавши свої повноваження без законних на те підстав, визначених нормами КАС України.
74. При цьому, суд апеляційної інстанції всупереч статті 308 КАС України не надав оцінку доводам апеляційної скарги.
75. За такого правового врегулювання справа підлягає направленню для продовження апеляційного розгляду.
76. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №160/13393/21 та у постанові від 17 листопада 2022 року у справі №380/604/20.
77. Відповідно до частин 1 - 5 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
78. Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
79. За приписами частини першої статті 353 КАС України наведене є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження апеляційного розгляду.
80. Таким чином, вимоги касаційної скарги про скасування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року належить задовольнити.
81. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд встановив порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а відтак касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
VІ. Судові витрати
82. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд