ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 463/2001/19

Постановою від 08 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив; рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у майні, припинення права власності задовольнив; визначив частки у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 21,1 м2 по 1/3 за кожним зі співвласників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; припинив право власності ОСОБА_4 на 1/3 частку в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 21,1 м2, компенсувавши йому вартість такої у сумі 96 000 грн, які внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Львівській області згідно з квитанцією № 18 від 03 червня 2021 року; стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 280,20 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 2 466 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції та 3 288 грн судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

16 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь витрати за проведення експертизи у розмірі 1 500 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 29 000 грн.

Заяву мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції як суд, що ухвалив остаточне рішення у справі, не вирішив питання про розподіл судових витрат, а саме щодо витрат за проведення експертизи та на правничу допомогу. Заяву про обсяг витрат на правничу допомогу разом з доказами на їх підтвердження позивачка подала суду першої інстанції 14 червня 2021 року.

Додатковою постановою від 12 січня 2023 року Львівський апеляційний суд заяву ОСОБА_1 задовольнив частково; ухвалив додаткову постанову, якою стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 500 грн витрат на проведення експертного інженерно-технічного дослідження; в задоволенні решти вимог заяви відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою від 08 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд підтвердив порушення прав позивачки, а тому судові витрати, пов`язані з розглядом справи, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.

Встановивши, що за проведення судового експертного інженерно-технічного дослідження № 6-19Д від 03 квітня 2019 року, інформація з якого використана судом при розгляді справи, позивачка сплатила 1 500 грн і про стягнення таких витрат позивачка заявила у встановленому законом порядку, апеляційний суд вважав наявними підстави для стягнення цих витрат з відповідача.

При відмові у стягненні витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначив, що відповідно до умов договорів про надання правової допомоги позивач зобов`язується виплатити адвокатам за надання юридичної допомоги гонорар, сума якого встановлюється за домовленістю, одним платежем не пізніше року після набрання рішенням суду у справі № 463/2001/19 чинності. Гонорар охоплює правничу допомогу в суді першої інстанції. Таким чином апеляційний суд уважав, що на час ухвалення рішення у справі обумовлений сторонами строк для сплати коштів за договорами не настав, а тому немає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат у заявленому розмірі.

Аргументи учасників справи

У березі 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути на її користь судові витрати, понесені на правничу допомогу. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що апеляційний суд неправильно тлумачить умови договорів про надання правничої допомоги.

Вказує, що умовами договорів про надання правової допомоги від 10 грудня 2020 року та від 04 листопада 2021 року сторони погодили, що клієнт зобов`язується виплатити адвокату за надання юридичної допомоги гонорар, сума якого визначається за домовленістю сторін, одним платежем не пізніше року після набрання рішенням у справі № 463/2001/19 чинності. Гонорар охоплює правничу допомогу в суді першої інстанції.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що строк на сплату коштів за надання правничої допомоги не настав, а тому відсутні підстави для їх стягнення, є безпідставним, оскільки позивачка у встановленому законом порядку підтвердила обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість.

У травні 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Сьома І. Б. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої додаткової постанови апеляційного суду. Вказує, що аргументи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Ухвалою від 20 лютого 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху; надав для усунення недоліків касаційної скарги строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали

Ухвалою від 24 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою; витребував з районного суду справу № 463/2001/19; надав учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

19 травня 2023 року матеріали справи № 463/2001/19 надійшли у Верховний Суд та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі від 24 квітня 2023 року Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, зазначає, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року в справі № 329/766/18, від 10 листопада 2021 року в справі № 329/766/18.

ОСОБА_1 оскаржує додаткову постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині не оскаржує, а тому Верховний Суд у цій частині додаткову постанову апеляційного суду не переглядає.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

16 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій, зокрема, просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29 000 грн.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається:

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу надала:

- договір про надання правової допомоги від 10 грудня 2020 року № 20/45-1, укладений між позивачкою та адвокатом Федуловим О. В.;

- договір про надання правової допомоги від 10 грудня 2020 року № 20/61-1, укладений між позивачкою та адвокатом Зазуляком Й. М.;

- договір про надання правової допомоги від 04 листопада 2021 року б/н, укладений між позивачкою та адвокатом Гуменецьким І. І.,

- копії актів виконаних робіт від 14 червня 2021 року, складених адвокатами Федуловим О. В., Зазуляком Й. М. та Гуменецьким І. І.;

- відповідно до умов указаних договорів клієнт (позивач) зобов`язується виплати адвокатові за надання юридичної допомоги гонорар, сума якого визначається за домовленістю одним платежем не пізніше року після набрання рішення суду у справі № 463/2001/19 чинності. Гонорар охоплює правничу допомогу в суді першої інстанції;

апеляційний суд не звернув увагу на те, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може бути самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу;

при відмові у стягненні витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд помилково уважав, що обумовлений сторонами строк на сплату коштів за договорами про надання правової допомоги не настав, адже умовами договорів такий строк визначений річним періодом з моменту набрання рішенням суду першої інстанції чинності, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин додаткова постанова апеляційного суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду