ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 354/658/15-ц

Описова частина

У жовтні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (далі - Поляницька сільська рада), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» (далі - ТОВ «Скорзонера»), Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство»), про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позовну заяву прокурор мотивував тим, що рішення виконкому Поляницької сільської ради від 12 серпня 2023 року № 33, на підставі якого видано ОСОБА_1 державний акт серії ІФ № 091812 на право власності на земельну ділянку площею 0,1930 га з кадастровим номером 2611092001220020070, розташовану у с. Поляниця Івано-Франківської області, є підробленим, у встановленому законом порядку не приймалося, а самостійно складене сільським головою.

Передана ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею серпії ІІ-ІФ № 002701, виданого 10 листопада 2001 року, та знаходиться у кварталі 8, виділ 29, Поляницького лісництва.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у справі № 1-6/11 (провадження 1/341/6/15) встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю. В. та інженер-землевпорядник Борисевич В. М. , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконкому Поляницької сільської ради 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 листопада 2003 року № 27 «Про вилучення земельних ділянок у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40,69 га, віднесення їх до земель запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови».

Надалі підроблено рішення виконкому Поляницької сільської ради за 2002- 2003 роки з додатками, зокрема рішення від 12 серпня 2003 року № 33, у частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у справі № 1-6/11 посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито, цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі залишено без розгляду із роз`ясненням про право на його пред`явлення в порядку цивільного судочинства.

З огляду на те, що фіктивність рішення, на підставі якого видано відповідачу ОСОБА_1 державний акт про право власності, встановлена судовим рішенням, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

17 лютого 2006 року спірну земельну ділянку ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 , яка 12 грудня 2006 року продала її ТОВ «Скорзонера».

05 вересня 2016 року, на підставі договору іпотеки від 02 червня 2016 року та договору про внесення змін № 1, спірна земельна ділянка перейшла у власність АТ КБ «ПриватБанк», яке на цей час є кінцевим власником.

Пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень необхідних заходів. Тому прокурор, керуючись вимогами ЦПК України та Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду із вказаним позовом з метою захисту інтересів держави.

Уточнивши позовні вимоги, прокурор просив суд:

- поновити строки позовної давності;

- визнати недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091812, виданий ОСОБА_1 12 вересня 2003 року;

- витребувати у кінцевого власника - АТ КБ «ПриватБанк» земельну ділянку площею 0,1930 га з кадастровим номером 2611092001220020070, розташовану у с. Поляниця Івано-Франківської області, у власність держави.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня

2023 року у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ТОВ «Скорзонера», АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не доведено належними доказами, що спірна земельна ділянка ОСОБА_1 , площею 0, 1930 га відносилася до лісового фонду та знаходилася у кварталі 8 виділ 29 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства і була передана ОСОБА_1 незаконно.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091812 від 12 вересня 2003 року скасовано та постановлено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091812 від 12 вересня 2003 року відмовлено.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до АТ КБ «ПриватБанк» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасовано.

Провадження у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до АТ КБ «ПриватБанк» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрито, роз`яснено прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесено до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області, за результатами розгляду кримінальної справи, йшлося про те, що ОСОБА_1 відноситься до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства, без прийняття рішення про вилучення її у встановленому законодавством порядку. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про незаконне вилучення землі лісового фонду у кварталі 8, виділ 29, у межах Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства, у межах якого розташована земельна ділянка, що належала саме ОСОБА_1 , вказавши, що наведені обставини не спростовані відповідачами.

Спростовуючи висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка, надана ОСОБА_1 , площею 0, 1930 га, не відносилася до лісового фонду та знаходилася у кварталі 8, виділ 29, оскільки у постанові суду вказано про площу земельної ділянки 0,2 га, суд апеляційної інстанції вказав, що сторонами не доведено та з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 надавалась інша земельна ділянка у кварталі 8, виділ 29, у межах Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства. Крім того, загальна площа вилучених окремих ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, становить всього 5,452 га.

Встановивши, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державний акт на земельну ділянку серії ІФ № 091812, виданий 12 вересня 2003 року, не відповідає положенням законодавства.

При цьому, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вказав, що якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок, суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_1 .

Закриваючи провадження у частині вимог прокурора про витребування земельної ділянки у АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції послався на положення статті 19 ЦПК України, статей 4, 20 ГПК України та вказав, що з огляду на суб`єктний склад сторін, спір у справі у частині вимог про витребування нерухомого майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У січні 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовної вимоги; постанову суду апеляційної інстанції у частині закриття провадження у справі - скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У лютому 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091812, виданого 12 вересня 2003 року ОСОБА_1 , залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

22 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, витребувано її матеріали із Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

26 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», витребувано її матеріали із Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19) та у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 904/2720/22, від 06 червня 2023 року у справі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року у справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року у справі № 920/155/22, від 02 травня 2023 року у справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року у справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року у справі № 922/807/19, від 23 червня 2021 року у справі № 917/1372/20, від 03 серпня 2023 року у справі № 910/13049/22.

Заявник стверджує про ефективність обраного спробу захисту, а саме шляхом визнання недійсним державного акта на землю.

Вказує, що підставою для звернення до суду з цим позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_1 отримав земельну ділянку у власність, в саме встановлення факту підроблення такого рішення у судовому рішенні. Із постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року Державне агентство лісових ресурсів України дізналося про порушення прав, отже, саме з цієї дати почався перебіг позовної давності у цій справі.

Не погоджуючись із закриттям провадження у частині витребування земельної ділянки, прокурор указує, що між позивачем та банком не існує жодних господарських правовідносин щодо спірної земельної ділянки.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2023 року у справі № 910/1821/19 (провадження № 12-8гс22), від 21 серпня 2109 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) та у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 444/2318/18 (провадження № 61-20590св21), від 26 січня 2022 року у справі № 756/11551/19 (провадження № 61-14491св21), від 12 січня 2022 року у справі № 766/8906/20 (провадження № 61-18122св20), від 15 вересня 2023 року у справі № 551/920/22 (провадження № 61-5125св23), від 09 лютого 2022 року у справі № 752/14498/16 (провадження № 61-6145св21), від 25 січня 2023 року у справі № 351/2084/20 (провадження № 61-10700св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 493/1115/19 (провадження № 61-1724св23), від 07 вересня 2022 року у справі № 466/4195/20 (провадження № 61-9990св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 463/2001/19 (провадження № 61-21082св21), від 10 серпня 2022 року у справі № 904/5314/20 (904/764/21), від 25 травня 2022 року у справі № 909/246/20, від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16, від 16 грудня 2021 року у справі № 428/9103/18 (провадження № 61-4573св21), від 26 лютого 2020 року у справі № 141/714/17 (провадження № 61-40604св18), від 14 липня 2020 року у справі № 904/6379/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про скасування державного акта, не навів мотивів такого скасування, чим порушив вимоги статей 263, 367, 382 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам банку під час апеляційного перегляду.

Вважає, що суд апеляційної інстанції мав надати оцінку всім зібраним доказам, безпідставно визнав преюдиційними факти, встановлені постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області у кримінальній справі, що призвело до скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції застосував концепцію негативного доказу, порушив вимоги статті 13 ЦПК України.

У лютому 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної скасувати з підстав, викладених у касаційній скарзі прокурора.

У березні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконкому Поляницької сільської ради від 12 серпня 2003 року № 33 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Поляниця, площею 0,1930 га.

12 вересня 2003 року на підставі рішення виконкому Поляницької сільської ради від 12 серпня 2003 року № 33 ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091812. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001220020070.

17 лютого 2006 року ОСОБА_1 відчужив належну йому земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020070 на користь ОСОБА_2 , яка за договором купівлі-продажу від 12 грудня 2006 року № 5496 продала земельну ділянку ТОВ «Скорзонера».

На підставі договору іпотеки № 4510, укладеного між ТОВ «Скорзонера» та АТ КБ «ПриватБанк»» 02 червня 2016 року та договору про внесення змін № 1, серія, номер 4568 від 03 червня 2016 року, за АТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,1930 га, кадастровий номер 2611092001220020070, розташовану у с. Поляниця, дільницю «Вишні», Івано-Франківської області.

23 березня 2004 року слідчим прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002 - 2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою № 248436, досудове розслідування в якій розпочато 15 березня 2004 року слідчим прокуратури Івано-Франківської області за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002 - 2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам, загальною площею 13,1 га на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464 земельна ділянка, площею 0,2 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 , розташована у кварталі 8, ділянка 29, території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу.

Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної у рамках кримінальної справи, рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кварталі 8, ділянка 29, де розташована земельна ділянка ОСОБА_1 , відсутні.

Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги статей 12, 20, 118, 123, 149, 151 ЗК України, пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України від 04 травня 1999 року № 43; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30 січня 2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12 листопада 2002 року, статті 31 Закону України «Про планування та забудову територій», статті 21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради (пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (пункт 1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів (пункт 2а статті 198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок (стаття 118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа № 1-6/11, провадження № 1/341/6/15) відповідно до статті 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності Соловчука Ю. В. за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України, Борисевича В. М. за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частини першої статті 366, частини третьої статті 28, частини другої статті 364 КК України, Реміцьку О. М. за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частини першої статті 366, частини третьої статті 28, частини другої статті 364 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 28 частини першій статті 366 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

Зі змісту постанови встановлено, що впродовж 2002 - 2003 років сільський голова Соловчук Ю. В. , інженер-землевпорядник Борисевич В. М. , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів Реміцька О. М. , крім цього, незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам та спричинено тяжкі наслідки. Також у постанові наведено перелік громадян, яким незаконно надано земельні ділянки, серед яких зазначено ОСОБА_1 .

Таким чином, у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області за результатами розгляду вказаної кримінальної, вказано, що ОСОБА_1 відноситься до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства, без прийняття рішення про вилучення її у встановленому законодавством порядку.

Встановлено, що спірна земельна ділянка органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення передбаченим законом порядком не здійснювалась, державний акт на земельну ділянку серії ІФ № 091812 від 12 вересня 2003 року не відповідає положенням законодавства.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та АТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Верховний Суд сформував сталу практику в аналогічних справах за позовами прокурора щодо повернення державі (територіальній громаді) земельної ділянки, отриманої з порушенням законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99,100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42 - 44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону, не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи викладене, власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 261109200122002007, площею 0,1930 га, зареєстрована на праві приватної власності за АТ КБ «ПриватБанк», Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У цій справі права позивача на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження у подальшому АТ КБ «ПриватБанк», тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку суд апеляційної інстанції відмовив внаслідок правильного застосування норм матеріального права та відповідно до практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Щодо закриття провадження у частині вимог до АТ КБ «ПриватБанк» необхідно зазначити таке.

Прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції закрив провадження в частині позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк», чим порушив правила інстанційної юрисдикції, адже позовні вимоги є взаємопов`язаними та нерозривними між собою. Вимога до банку про витребування земельної ділянки є похідною від основної - визнання недійсним державного акта. Правовідносини у цій справі не є господарськими, що виключає можливість розгляду спору в порядку господарського судочинства.

Позивач просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 , та витребувати з чужого незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк» земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниці, у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Статтею 19 ЦПК України у чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній під час розгляду справи судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У пункті 6 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній під час розгляду справи судом першої інстанції, вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім винятків, передбачених пунктом 1 цієї частини); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Спір у цій справі в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк» у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» є спором про стверджуване порушення права та законного інтересу держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» як постійного користувача землі з боку юридичної особи.

Суди встановили, що ОСОБА_1 відчужив належну йому земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020070 на користь ОСОБА_2 , яка продала земельну ділянку ТОВ «Скорзонера». Відповідно до договору іпотеки, укладеного між ТОВ «Скорзонера» та АТ КБ «ПриватБанк», посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 02 червня 2016 року та договору про внесення змін № 1, посвідченого приватним нотаріусом 03 червня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк», банк набув у власність спірну земельну ділянку.

Тобто, АТ КБ «ПриватБанк» отримало у власність спірну земельну, здійснюючи господарську діяльність.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням характеру правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судами обставини, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк».

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), постановахВерховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 369/473/15-ц (провадження № 61-5275св22), від 31 січня 2024 року в справі № 569/19798/20 (провадження № 61-3534св22), постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) та підтверджено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2024 року в справі № 676/180/20 (провадження № 14-16цс24).

У постанові від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) за позовом Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Броварської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Київській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтер-профіт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтер-кастомс», Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» про визнання недійсними наказів та договорів іпотеки, витребування земельних ділянок, на яку посилається колегія суддів в ухвалі про передачу справи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання недійсними наказів ГУ Держземагентства у Київській області від 24 липня 2013 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність 48 фізичним особам не є нерозривно пов`язаною з іншими вимогами у цій справі, в тому числі з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, такі вимоги можуть розглядатися в межах різних проваджень.

Отже, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі, підтверджують те, що вимоги позову про скасування наказів, договорів (а в цій справі - державного акта на землю) та витребування земельної ділянки не є нерозривно пов`язаними між собою, тому можуть розглядатися за правилами різних видів судових проваджень (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15 (провадження № 61-549св24)).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) зазначено, що визнання недійсним рішення ради про передачу у власність земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, тому така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження.

Зазначене спростовує доводи банку про те, що позовні вимоги у справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження в порядку цивільного судочинства.

Фактичною метою пред`явлення прокурором позову є витребування земельної ділянки на користь ДП «Ворохтянське лісове господарство» як постійного користувача, а тому вимога про витребування землі є основною, а не похідною, як зазначає прокурор.

Задоволення позовних вимог позивача щодо визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки. Тобто в справі відсутня ознака «пов`язаності» кількох позовних вимог.

Позивач має звернутися саме з позовом про витребування земельної ділянки та заявити його в порядку господарського судочинства до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду не порушує права позивача на судовий захист.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора з посиланнями на практику Верховного Суду щодо визначення юрисдикції спору необхідно зазначити таке.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі (висновки Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2021року у справі № 199/6042/19).

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 932/13956/20).

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/155/22.

Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року в справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі № 922/807/19, від 23 червня 2021 року в справі № 917/1372/20.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).

Наведені висновки в частині загального правового регулювання підстав розмежування юрисдикції судів застосовні до цієї справи та дотримані апеляційним судом. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Аналогічний висновок щодо розгляду таких вимог в порядку господарського судочинства зроблено у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15-ц (провадження № 61-549св24) та від 17 червня 2024 року у справі № 354/600/15-ц (провадження № 61-552св24), від 11 вересня 2024 року у справі № 354/674/15-ц (провадження № 61-14693св23), де предметом спору були земельні ділянки, виділені із земель загальною площею 40,69 га, які перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Щодо доводів касаційної скарги прокурора стосовно позовної давності, Верховний Суд не розглядає їх з огляду на те, що провадження в справі в частині вимог про витребування земельної ділянки, щодо яких, зокрема, заявлена позовна давність, закрито, тобто в цій частині по суті справу не переглядав апеляційний суд та, відповідно, не переглядає Верховний Суд.

У позові про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку відмовлено за неналежністю обраного способу захисту права, що є самостійною підставою відмови у позові незалежно від позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги прокурора на висновки судів не впливають.

Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи прокурора та АТ КБ «ПриватБанк», що стали підставою для відкриття касаційних проваджень, у цій справі не знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Рішення суду першої інстанції в касаційному порядку не переглядалося, оскільки правомірно скасовано постановою суду апеляційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду