ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/6210/20

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Піллар"; визнано грошові вимоги ПрАТ "Кріпта" до ТОВ "Піллар" у розмірі 14 749 035,70 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Піллар"; призначено розпорядником майна ТОВ "Піллар" арбітражного керуючого Гусара І.О.

21.12.2020 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднене повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Піллар".

ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання кредитором на суму 69877271,00 грн.

Вимоги обґрунтовані наявністю перед ним заборгованості ТОВ "Піллар": у розмірі 552 796,62 дол. США (станом на 15.01.2021 еквівалентно 15 511 970,67 грн) за виконання зобов`язань за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ; у розмірі 1 368 673,30 Євро (станом на 15.01.2021 еквівалентно 46 519 563,06 грн) за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 №20141029/1; у розмірі 7845737,20 грн за договором від 19.06.2014 №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 910/6210/20, зокрема, відмовлено ОСОБА_1 у визнанні кредитором боржника на суму 69 877 271,00 грн.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що:

- ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%, і з рештою частки, якою володіє через Піллар Груп Б.В . Таким чином, ОСОБА_1 у розумінні частини 1 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства є заінтересованою особою стосовно боржника ТОВ «Піллар», повністю здійснює контроль за господарською діяльністю Товариства, тобто безпосередньо впливає на прийняті даним товариством рішення щодо ведення господарської діяльності,

- матеріали справи не містять доказів укладення відповідного правочину між АТ «Перший інвестиційний банк», ТОВ «Піллар» та ОСОБА_1 щодо забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Піллар» за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ за рахунок депозитних коштів ОСОБА_1 ; відповідні твердження ОСОБА_1 щодо набуття ним статусу кредитора після виконання ним, як заставодавцем, свого обов`язку, є безпідставними;

- ОСОБА_1 до суду не надав належних доказів того, що ним надано ТОВ «Піллар» в період з 14.01.2015 року по 20.11.2018 року за договором від 19.06.2014 № 140619/1 поворотну фінансову допомогу у заявленому розмірі на загальну суму 9 793 612,51 грн, не надано документів повернення йому 1947 875, 31 грн;

- в матеріалах справи відсутні докази: розміру заборгованості ТОВ «Піллар» за кредитним договором від 06.04.2012 № 186-СВ; звернення банку до ОСОБА_1 як до поручителя, з вимогами щодо сплати боргу за кредитним договором від 06.04.2012 № 186-СВ; здійснення сплати ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 368 673,30 Євро за вищевказаним договором.

Справа судами апеляційної та касаційної інстанції слухалась неодноразово.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6210/20 в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні кредитором скасовано частково та прийнято в цій частині нове судове рішення, яким визнано та включено до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги ОСОБА_1 у загальному розмірі 27 849 144,70 грн, з яких: 4 540,00 грн вимоги першої черги; 27844604,70 грн - вимоги четвертої черги. В іншій частині кредиторських вимог відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 касаційну скаргу ПрАТ "Кріпта" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі №910/6210/20 скасовано, справу в скасованій частині передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова Касаційного господарського суду мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо правил оцінки доказів, адже визнання вимог ОСОБА_1 без аналізу обґрунтованості кредиторських вимог, без дослідження реальності здійснення господарських операцій з посиланням на відповідні докази, що надані заявником на підтвердження існування заборгованості боржника, свідчить про формальний підхід судом апеляційної інстанції при розгляді заяви ОСОБА_1 .

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 ухвалу попереднього засідання Господарського суду м. Києва від 18.08.2021 в частині грошових вимог ОСОБА_1 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 грошові вимоги відповідними належними доказами документально не підтверджені та є необґрунтованими.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 в частині залишення без змін ухвали Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 щодо відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 до боржника на суму 2610500,00 грн у справі № 910/6210/20 скасовано. Справу № 910/6210/20 в скасованій частині передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 року щодо грошових вимог ОСОБА_1 до боржника у справі № 910/6210/20 залишено без змін.

Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначав, що висновки апеляційного суду в частині грошових вимог ОСОБА_1 за договором про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 від 19.06.2014 року на суму 2 610 500,00 грн не відповідають вимогам статті 236 ГПК України.

Верховного Суду вказав, що постанова апеляційного суду містить суперечності, оскільки не спростувавши висновок суду першої інстанції про долучення ОСОБА_1 доказів надання фінансової допомоги за договором №140619/1 від 19.06.2014 лише в розмірі 2610 500,00 грн, апеляційний суд відхилив грошові вимоги в цій частині з посиланням на ненадання ОСОБА_1 доказів на їх підтвердження.

За результатами нового апеляційного розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 в частині повної відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання його кредитором до ТОВ «Піллар» скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення. Визнано ОСОБА_1 кредитором ТОВ «Піллар» у справі №910/6210/20 на загальну суму 2 615 040,00 грн, з яких: 4 540,00 грн - вимоги першої черги; 2 610 500,00 грн - вимоги четвертої черги. В іншій частині ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання його кредитором до ТОВ «Піллар» залишено без змін.

Апеляційний господарський суд визнав доведеним факт наявності у боржника перед ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 від 19.06.2014 на 2 610 500,00 грн, встановивши, що грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Піллар» підтверджені відповідними доказами (первинними документами) у розмірі, заявленому ОСОБА_1 .

Апеляційним судом встановлено, що копії меморіальних ордерів та платіжних доручень засвідчені належним чином, питання щодо їх підробки кредитором або сумнівів, що зазначені меморіальні ордери не відповідають оригіналам, сторонами не піднімалось та судом не досліджувалось.

Нові докази, подані апелянтом під час апеляційного розгляду, зокрема, довідка AT «Перший Інвестиційний Банк» від 14.02.2022 № 165/0/21-2 та виписка по рахунку за період з 26.01.2016 по 23.01.2019, сформована 14.02.2022, не прийняті судом апеляційної інстанції в силу положень статті 269 ГПК України.

Стислий зміст вимог касаційної скарги

ПрАТ «Кріпта» (скаржник) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 повністю та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 2 610 500,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ПрАТ «Кріпта» стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), які викладені в постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №924/1049/17.

За доводами скаржника, відсутність у матеріалах цієї справи належних та допустимих доказів (первинних документів) на підтвердження тієї обставини, що боржник отримував від ОСОБА_1 фінансову допомогу на зворотній основі, свідчить про те, що договір про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 від 19.06.2014, на підставі якого ОСОБА_1 заявлено кредиторські вимоги, є неукладеним. Проте судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови наведеного не враховано, як і не враховано правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.10.2018 у справі №924/1049/17, щодо застосування норм права (статей 628, 638, 640, 1046, 1047 ЦК України).

Скаржник вважає, що внаслідок (не) укладення 19.06.2014 між ТОВ «Піллар» та ОСОБА_1 договору про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1, на підставі якого останнім заявлено кредиторські вимоги, беручи до уваги усталену практику Верховного Суду щодо застосування норм статей 45, 46, 47 Кодексу України з процедур банкрутства щодо застосування підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справі про банкрутство, ОСОБА_1 не надано достатньо належних і допустимих доказів, щоб усунути невідповідності в доказах та обґрунтовані сумніви в інших учасників справи наявності у ОСОБА_1 права грошової вимоги до боржника в сумі 2610500,00 грн.

Стосовно наявних меморіальних ордерів скаржник зазначає, що в цих меморіальних ордерах, за якими перераховані кошти у 2018 році, в призначенні платежу вказано: «Поворотна безвідсоткова фінансова допомога від ОСОБА_1 згідно дог. №140619-1 від 19.06.2014р.», натомість кредиторські вимоги в даній справі заявлено ОСОБА_1 на підставі «Договору про поворотну фінансову допомогу» №140619/1 від 19.06.2014.

Водночас, матеріали даної справи не містять жодних доказів зміни або коригування призначення платежу платником, а тому платежі за меморіальними ордерами, якими начебто підтверджується надання у 2018 році поворотної фінансової допомоги Боржнику в сумі 970 500,00 грн, не можуть бути зараховані як платежі за договором про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 від 19.06.2014.

Як на іншу підставу касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у справі № 910/6210/20, ініціюючий кредитор посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України. Вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, крім неправильного застосуванням норм матеріального права, порушено також норми процесуального права (статті 73, 74, 76, 78, 79, 86 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, просить залишити її без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 - без змін.

Вважає, що апеляційним судом розглянуто цю справу з урахуванням висновків Верхового Суду, а доводи касаційної скарги не містять розумного обґрунтування неправильного застосування норм права без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається ПрАТ «Кріпта», тобто підстави касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилися, а відтак - відсутні підстави касаційного оскарження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 ГГІК України).

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до вимог статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання обґрунтованості грошових вимог ОСОБА_1 до боржника на загальну суму 2 615 040,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (частина шоста статті 45 КУзПБ).

Відповідно до частини першої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

За частиною третьою статті 45 КУзПБ заява кредитора має містити виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, їх обґрунтування та до неї в обов`язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

Отже, реалізація кредитором права на пред`явлення кредиторських вимог до боржника як будь-якого права на судовий захист майнових прав та визнання цих вимог судом обумовлена обов`язком доказування кредитором таких вимог, адже саме він повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести (викласти) обставини, що підтверджують заявлені ним вимоги до боржника.

Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №914/1126/14, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21)).

Верховний Суд звертає увагу, що провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тож визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство має своїм наслідком вплив не лише на права та інтереси самого кредитора (заявника) та боржника, а й на права та інтереси інших кредиторів у справі, адже в залежності від результату визнання їх судом перебуває можливість та обсяг розміру задоволення вимог таких кредиторів.

За цих умов, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що як наслідок порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство.

Тому важливе значення під час розгляду судом заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог до боржника має застосування правил доказування та встановлення обґрунтованості таких вимог, що унеможливлюють визнання безпідставних вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів.

Системний аналіз статей 45 - 47 КУзПБ свідчить про те, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника - потенційного кредитора, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог.

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (див. постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 01.06.2021 у справі № 911/2581/14).

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання кредитором на суму 69 877 271,00 грн. Вимоги заявника обґрунтовані наявністю перед ним заборгованості ТОВ «Піллар» у розмірі 552 796,62 дол. США (що станом на 15.01.2021 еквівалентно 15 511 970,67 грн) за виконання зобов`язань за кредитним договором від 29.07.2015 № 03/1511-КЮ; у розмірі 1 368 673,30 Євро (що станом на 15.01.2021 еквівалентно 46 519 563,06 грн) за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 № 20141029/1; у розмірі 7 845 737,20 грн за договором від 19.06.2014 № 140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 910/6210/20, зокрема, відмовлено ОСОБА_1 у визнанні кредитором боржника на суму 69 877 271,00 грн.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 переглядалася судом апеляційної інстанції лише в частині відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 до боржника за договором про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 від 19.06.2014 на суму 2 610 500,00 грн.

Під час нового апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що обґрунтовуючи свої грошові вимоги до боржника за договором про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 від 19.06.2014 ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до умов вказаного Договору в період з 14.01.2015 по 20.11.2018 ОСОБА_1 була надана ТОВ «Піллар» поворотна фінансова допомога на загальну суму 9 793 612,51 грн. ТОВ «Піллар» повернув ОСОБА_1 суму в розмірі 1 947 875, 31 грн.

ОСОБА_1 стверджує, що сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків, за яким станом на 31.12.2020 заборгованість ТОВ «Піллар» перед ОСОБА_1 становить 7845737,20 грн.

На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 до заяви додані акт звірки взаєморозрахунків, меморіальні ордери №43477 від 12.11.2014 на суму 300 000,00 грн, № 112886 від 30.04.2015 на суму 300 000,00 грн, № 63479 від на суму 100000,00 грн, №95438 від 200 000,00 грн., №6561 від 02.10.2015 року на суму 50 000,00 грн, №76255 від 19.11.2015 на суму 330 000,00 грн, №107331 від 27.11.2015 на суму 110000,00 грн, №87760 від 26.01.2016 на суму 500 000,00 грн, № 86987 від 26.01.2016 на суму 100 000,00 грн, №33416 від 08.02.2016 на суму 700 000,00 грн, №112 115 від 26.02.2016 на суму 300 000,00 грн, №78868 від 21.04.2016 на суму 200000,00 грн, №125510 від 31.05.2016 на суму 600000,00 грн, №31627 від 08.09.2016 на суму 305000,00 грн, №27650 від 07.10.2016 на суму 100 000,00 грн, №116182 від 28.11.2016 на суму 800 000,00 грн, №27092 від 07.12.2016 на суму 100000,00 грн, № 64744 від 15.03.2017 на суму 30000,00 грн, №61574 від 14.04.2017 на суму 250 000,00 грн, №50485 від 11.07.2017 на суму 250 000,00 грн, № 101045 від 20.07.2017 на суму 200000,00 грн, № 6187 від 02.10.2017 на суму 130 000,00 грн, №27093 від 05.01.2018 на суму 150 000,00 грн, №21843 від 04.05.2018 на суму 150000,00 грн, №133699 від 27.09.2018 на суму 230000,00 грн, № 61656 від 11.10.2018 на суму 180000,00 грн, №110733 від 22.10.2018 на суму 124 000,00 грн, №12027 від 02.11.2018 на суму 65 000,00 грн, №51726 від 12.11.2018 на суму 24500,00 грн, №96033 від 20.11.2018 на суму 47000,00 грн, платіжні доручення №2 від 30.04.2015 на суму 100 000,00 грн, №3 від 27.05.2015 на суму 400 000,00 грн, №98015 від 28.05.2015 на суму 500 000,00 грн, №106990 від 25.06.2015 на суму 530000,00 грн, №12050 від 03.07.2015 на суму 110000,00 грн.

Відповідно до вказаних меморіальних ордерів та платіжних доручень боржнику було перераховано кошти в розмірі 8 565 500,00 грн з призначенням платежу «Поворотна безвідсоткова фінансова допомога від ОСОБА_1 згідно договору №140619-19 від 19.06.2014 року».

На підставі оцінки наявних у справі доказів суд апеляційної інстанції встановив, що лише з частини вказаних документів вбачається здійснення зазначених перерахувань на користь боржника саме ОСОБА_1 , а саме: з платіжного доручення № 2 від 30.04.2015 на суму 100 000,00 грн, платіжного доручення № 3 від 27.05.2015 на суму 400 000,00 грн, платіжного доручення №98015 від 28.05.2015 на суму 500 000,00 грн, платіжного доручення №106990 від 25.06.2015 на суму 530000,00 грн, платіжного доручення № 12050 від 03.07.2015 на суму 110 000,00 грн, меморіального ордеру № 27093 від 05.01.2018 на суму 150 000,00 грн, меморіального ордеру № 21843 від 04.05.2018 на суму 150 000,00 грн, меморіального ордеру № 133699 від 27.09.2018 на суму 230 000,00 грн, меморіального ордеру № 61656 від 11.10.2018 на суму 180 000,00 грн, меморіального ордеру № 110733 від 22.10.2018 на суму 124 000,00 грн, меморіального ордеру № 12027 від 02.11.2018 на суму 65 000,00 грн, меморіального ордеру № 51726 від 12.11.2018 на суму 24 500,00 грн та меморіального ордеру № 96033 від 20.11.2018 на суму 47 000,00 грн вбачається, що ОСОБА_1 було перераховано кошти лише на суму 2 610 500,00 грн.

З інших копій меморіальних ордерів та платіжних доручень не можливо дійти однозначного висновку відносно того, що саме ОСОБА_1 перерахував кошти на рахунок боржника.

Акт звірки розрахунків не прийнято судом в якості належного доказу на підтвердження суми заборгованості боржника перед ОСОБА_1 , оскільки вказаний Акт за відсутності первинних документів не може бути безспірним доказом заявлених скаржником кредиторських вимог.

Подані під час апеляційного розгляду нові докази, зокрема, довідка AT «Перший Інвестиційний Банк» від 14.02.2022 № 165/0/21-2 та виписка по рахунку за період з 26.01.2016 по 23.01.2019, сформована 14.02.2022, не прийняті судом апеляційної інстанції в силу положень статті 269 ГПК України з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.03.2023 у цій справі щодо прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи.

Встановивши відсутність доказів на підтвердження обставин часткового повернення ОСОБА_1 суми позики, апеляційний суд визнав неможливим визначити розмір повернутих коштів.

Оцінивши надані заявником докази, апеляційний суд встановив, що копії меморіальних ордерів та платіжних доручень засвідчені адвокатом Агафоном А.В., містять його підпис, дату засвідчення та печатку «Згідно з оригіналом». Питання щодо їх підробки кредитором або сумнівів, що зазначені меморіальні ордери не відповідають оригіналам сторонами не піднімалось та судом не досліджувалось.

Визначення в призначеннях платежу номеру договору «№140619-1» замість « 140619/1» суд визнав технічною опискою, встановивши, що ініціюючим кредитором не доведено і матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування будь-якого іншого укладеного між ОСОБА_1 і боржником договору позики від тієї самої дати. Представник ОСОБА_1 існування такого договору заперечував.

На підставі оцінки наявних у справі доказів та доводів сторін суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт наявності у боржника перед ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 від 19.06.2014 на 2 610 500,00 грн.

Верховний Суд відхиляє доводи ПрАТ «Кріпта» стосовно неукладення 19.06.2014 між ТОВ «Піллар» та ОСОБА_1 договору про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1 з посиланням на ненадходження, на його думку, грошових коштів на підставі цього договору від ОСОБА_1 до боржника, в зв`язку з чим права та обов`язки сторін цього договору станом на кінець 2017 року не виникли.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За сталою судовою практикою, що ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, від 19.07.2022 у справі № 904/4790/21, під час розгляду грошових вимог кредиторів в порядку статей 45 - 47 КУзПБ господарський суд, за загальним правилом, має виходити з презумпції правомірності, і відповідно, дійсності правочину, на підставі якого виникли грошові вимоги кредитора.

При цьому, передбачені абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ заперечення проти вимог інших кредиторів на стадії попереднього засідання господарського суду можуть ґрунтуватися на спростуванні наявності або розміру заявлених грошових вимог до боржника, з дотриманням презумпції правомірності правочину, на підставі якого (яких) такі вимоги виникли.

Водночас в касаційній скарзі не міститься доказів заявлення ініціюючим кредитором вимог про спростування майнових дій боржника або визнання правочину, на підставі яких ОСОБА_1 заявлено грошові вимоги до боржника, недійсними (нікчемними).

З урахуванням наведеного, суд відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 16.10.2018 у справі № 924/1049/14 щодо умов, за яких договір позики можна визначити неукладеним (застосування норм статей 628, 638, 640, 1046 ЦК України).

Різні результати розгляду цієї справи та справи № 924/1049/14 зумовлені різними фактичними обставинами цих справ, а не різним застосуванням одних і тих же норм матеріального права. Адже в справі № 924/1049/14 судами попередніх інстанцій встановлені обставини справи, які не свідчать про оформлення фактичної передачі грошових коштів. В той час як в справі, що розглядається, апеляційним судом встановлено факт перерахування грошових коштів кредитором ( ОСОБА_1 ) на користь позичальника (ТОВ «Піллар»). Вказане виключає можливість здійснення Верховним Судом касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, що визначена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що невірне зазначення в меморіальних ордерах визначення в призначеннях платежу номеру договору «№140619-1» свідчить про неможливість бути зарахованими як платежі за договором про надання поворотної фінансової допомоги №140619/1, спрямовані на переоцінку наявних доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 300 ГПК України. Апеляційний суд оцінивши вказаний довід ініціюючого кредитора, зазначення в призначеннях платежу номеру договору «№140619-1» замість «№ 140619/1» визнав технічною опискою, встановивши відсутність інших договорів між сторонам.

Враховуючи викладене, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції у справі фактичних обставин та доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про визнання ОСОБА_1 кредитором ТОВ «Піллар» у справі № 910/6210/20 на загальну суму 2615040,00 грн, водночас аргументи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права, зокрема щодо неналежного дослідження наявних у справі доказів та обставин справи, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення та спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.

Разом з тим, Верховний Суд враховує, що касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України. При цьому ініціюючий кредитор в цій частині посилається саме на порушення судом апеляційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначаючи про не дослідження апеляційним судом усіх зібраних у справі доказів щодо рахунку ТОВ «Піллар», на який ОСОБА_1 перераховувались грошові кошти, стосовно номера договору поворотної фінансової допомоги у графі «Призначення платежу» у первинних документах тощо, з вказівкою на те, що судом не було надано відповідної правової оцінки доводам ПрАТ «Кріпта» щодо цих обставин.

Водночас Суд звертає увагу, що відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України не дослідження судом зібраних у справі доказів є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак, як було зазначено вище, у цій справі підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилась, а відтак, відсутні підстави касаційного оскарження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 ГГІК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови відсутні, тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Щодо судових витрат

З огляду на положення статті 129 ГПК України та залишення касаційної скарги без задоволення, понесені у зв`язку з касаційним переглядом справи судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд