ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 440/1705/21

Головне управління ДПС у Полтавській області (надалі також - позивач, Управління, контролюючий орган), звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - відповідач, Підприємство, платник), в якому просило накласти арешт на кошти та інші цінності Підприємства, що знаходяться у банку, в межах суми податкового боргу.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за платником обліковується податковий борг на загальну суму 66248857,53 грн, що складається з податкового боргу з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податкового боргу зі штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обіг готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати. Платнику податків направлена податкова вимога від 05.12.2016 №3997-17. Заходи по погашенню податкового боргу, вчиненні контролюючим органом, не призвели до погашення податкового боргу, тому Управління відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), звернулося до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податку, що знаходяться в банку.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 06.07.2021 позовні вимоги задовольнив, наклав арешт на кошти та інші цінності Підприємства, що знаходяться у банку, в межах суми податкового боргу в розмірі 61165558,91 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем податкова заборгованість не сплачена, при цьому, у Підприємства відсутнє майно та/або балансова вартість такого майна менше суми податкового боргу, а тому позовні вимоги контролюючого органу є обґрунтованими.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.11.2021 скасував рішення суду першої інстанції, провадження у даній справі закрив.

Закриваючи провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, а даний спір стосується саме накладення арешту на кошти та інші цінності платника, то даний спір підлягає вирішенню саме за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятими рішенням суду апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що заходи по погашенню податкового боргу щодо відповідача, що вчиненні контролюючим органом, не призвели до погашення податкового боргу, та відповідач у межах своїх повноважень з метою погашення боргу відповідача відповідно до положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України має право звернутися до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податку, що знаходяться в банку в межах адміністративного судочинства.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.12.2021 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.10.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 18.10.2023.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

У даній справі суди попередніх інстанцій установили, що за Підприємством станом на дату звернення до суду за обліковується податковий борг на загальну суму 61165558,91 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду Полтавської області від 11.05.2021 у справі №917/777/20 у відношенні відповідача відкрито провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника.

Контролюючий орган на підставі положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України звернувся до суду з позовною заявою про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, в межах суми податкового боргу.

Надаючи оцінку правомірності закриття провадження у даній справі за спірними правовідносинам, Верховний Суд виходить із такого.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

З наведених правових норм вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Пунктом 41.1 статті 41 ПК України визначено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Згідно з пунктом 41.4 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Пунктом 87.10 статті 87 ПК України встановлено, що з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов`язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно з Кодексом України з процедур банкрутства без застосування норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Аналогічна за змістом норма діє з 15.12.2017 в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (пункт 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

За змістом положень частини першої статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частина восьма статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

Таким чином, Кодекс України з процедур банкрутства, який є спеціальним щодо регулювання цих правовідносин у зв`язку з порушенням справи про банкрутство відповідача, до грошових зобов`язань відносить і зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, тому в разі наявності заборгованості в боржника перед контролюючим органом, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу такий орган набуває статусу кредитора.

Для таких грошових зобов`язань передбачений окремий порядок їх пред`явлення до боржника, а саме: щодо поточних вимог кредиторів - шляхом розгляду спору щодо таких вимог у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. При цьому законодавство з питань банкрутства не розрізняє кредиторські вимоги за суб`єктом їх пред`явлення - кредитором - особою публічного права чи кредитором - особою приватного права, винятком є лише спори, пов`язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено, що господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що даний спір підлягає вирішенню саме за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 05.08.2021 у справі №816/1851/17.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у даній справі.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції. Позивач касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -