ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 278/3040/23

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з заявою в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що бабуся та мати ОСОБА_1 вчиняють щодо неї та її малолітньої доньки психологічне домашнє насильство, зокрема, 01 червня 2023 року ОСОБА_4 з`явилася за місцем проживання заявниці, вимагала розмови з нею, кидала каміння, дитина перелякалася.

01 червня 2023 року чоловік заявника ОСОБА_5 подав заяву до поліції про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 .

Наступного дня мати заявника - ОСОБА_3 подала заяву до поліції про вчинення кримінального правопорушення її зятем - ОСОБА_5 . Безпідставним зверненням до поліції ОСОБА_3 вчинила щодо заявниці та її дитини психологічне домашнє насильство.

На початку березня 2022 року за місцем проживання заявниці під час повітряної тривоги між заявницею, її матір`ю, та бабусею в присутності чоловіка відбувся словесний конфлікт.

Одночасно ОСОБА_3 до Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області подавалися заяви про насилля, до Служби у справах дітей - про неналежне виконання заявником батьківських обов`язків.

19 червня 2022 року відбулася зустріч між заявницею, її матір`ю, та бабусею в присутності чоловіка, яка закінчилась сваркою. 05 липня 2022 року ОСОБА_3 повідомила по телефону поліцію про здійснення ОСОБА_5 кримінального правопорушення відносно заявниці та її дитини.

В серпні 2022 року ОСОБА_4 подала до Житомирського районного суду позовну заяву про встановлення порядку її побачень з правнучкою ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_3 без участі батьків дитини.

Справа знаходиться в суді апеляційної інстанції. Витрати заявниці на адвоката вказують, на її думку, про вчинення щодо неї економічного насильства. Оскільки протиправна, агресивна та неадекватна поведінка ОСОБА_4 . ОСОБА_3 продовжується до теперішнього часу і загрожує фізичному та психологічному здоров`ю заявниці та її доньці, виникає необхідність застосувати до них обмежувальний припис.

ОСОБА_1 просила:

видати обмежувальний припис строком на шість місяців у вигляді заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов`язків на ОСОБА_4 , а саме: обмежити спілкування ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з нею та з її дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах, встановлених судовим рішенням про встановлення порядку спілкування ОСОБА_4 з дитиною;

заборонити ОСОБА_4 , ОСОБА_3 наближатися на відстань 10 км до місця проживання (перебування) її та доньки, а також заборонити ОСОБА_4 , ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати її та доньку, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05 липня 2023 року закрито провадження в частині вимог про видачу обмежувального припису щодо до померлої ОСОБА_4 .

У задоволенні заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

ОСОБА_4 була бабусею ОСОБА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, тому в цій частині слід закрити провадження;

згідно висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування щодо визначення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 способу участі у вихованні та спілкуванні із дитиною ОСОБА_2 , затвердженого рішенням Житомирської мвської ради № 223 від 01 березня 2023 року, встановлено наступний спосіб участі у вихованні і спілкуванні із дитиною, яка є їх правнучкою та онукою, перша неділя місяця з 10:00 до 12:00 години на нейтральній території у присутності матері дитини, за згодою між батьками, прабабою та бабою може бути визначений додатковий порядок побачень з дитиною. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка є матір`ю чоловіка заявниці, пояснила, що з 2014 року не спілкується із ОСОБА_3 із-за її поведінки, діти потерпають від її психологічного тиску, наразі проживають від неї окремо. Проте остання вчиняє конфлікти, що негативно впливає на її дітей та онуку, безпідставно звертається до поліції, Служби у справах дітей;

встановивши наявність неприязних відносин між донькою та матір`ю, як і між свекрухою та зятем, і їх звернень до органів поліції, Служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР, суд вважав, що встановлені обставини не підтверджують факт вчинення особою домашнього насильства. Наявність триваючого конфлікту, зокрема, щодо участі ОСОБА_3 в житті онуки є самостійним питанням, яке потребує вирішення за участі Служби у справах дітей з врахуванням інтересів дитини;

відсутні докази на підтвердження вчинення її матір`ю ОСОБА_3 домашнього насильства, економічного насильства та фізичного у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» відносно неї та доньки заявниці, а також ризику настання насильства у майбутньому, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому суд відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 5 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суди під час вирішення заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 2 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), від 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), від 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23);

матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_3 вчиняла щодо ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 домашнє насильство. Та обставина, що заявниця та її чоловік, а також ОСОБА_3 неодноразово зверталися до правоохоронних органів та Служби у справах дітей, не вказує на наявність факту такого насильства, а лише свідчить про вкрай неприязні стосунки між заявницею та її матір`ю;

обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилалася на ту обставину, що суд першої інстанції не застосував правовий висновок, який міститься у постанові Верховного суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19. Так, у зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанції про доведеність факту домашнього насильства, зазначивши при цьому про те, що сам по собі факт непритягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника. Виходячи з обставин цієї справи, такими об`єктивними даними, зокрема, були висновки щодо психологічного обстеження дитини та висновки дитячого психолога. Водночас, у цій справі суду надано лише звернення до відповідних державних органів та письмові відповіді на такі звернення й повідомлення про результати розгляду цих звернень, що не свідчить про доведеність факту домашнього насильства. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Аргументи учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 31 жовтня 2023 року підкреслив, що доказами домашнього насильства є висновки щодо психологічного обстеження дитини та висновки дитячого психолога. Однак Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не передбачено, що обмежувальний припис видається судом виключно тоді, коли заявник або дитина, як об?єкти психологічного домашнього насильства, стали психічно хворими або отримали психологічні травми, які треба лікувати з допомогою невропатолога, психіатра або психолога;

суди не врахували, що образи, погрози, приниження, переслідування, залякування тощо - це не завжди словесний конфлікт, тобто сварка як взаємний прояв особистих неприязних стосунків. В цій справі дистанційні дії ОСОБА_3 через систематичне подання безпідставних письмових звернень з неправдивою інформацією щодо постраждалої особи та членів її сім?ї є певною формою домашнього психологічного насильства, яке спрямоване на обмеження волевиявлення постраждалої особи шляхом її залякування, утворення обставин, коли постраждала особа повинна виправдовуватись за вчинки, яких не скоювала, регулярно спілкуватися з працівниками поліції та служби у справах дітей і перебувати у стані нездатності захистити себе та членів своєї сім`ї від безпідставних обвинувачень зі сторони ОСОБА_3 . Таке психологічне домашнє насильство полягає і в тому, що постраждала особа не має психічних сил на звернення до психолога з необхідністю розмовляти про особисті стосунки з матір`ю;

під час розгляду цієї справи судами порушені норми матеріального та процесуального права, неправильно витлумачені норми матеріального права, не застосовані правові висновки Верховного Суду, Європейського суду з прав людини;

судом першої інстанції було порушено право на справедливий судовий розгляд справи, гарантований статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та статтею 89 ЦПК України, що передбачає всебічне, повне об`єктивне дослідження доказів по справі, оскільки судом свідомо та умисно не були досліджені докази по справі, а клопотання щодо цього залишено фактично без розгляду та відповідно без задоволення, оскільки воно також не оголошувалось в судовому засіданні в повному обсязі;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо здійснення домашнього психологічного домашнього насильства матір`ю щодо дочки та малолітньої онуки, які не є членами сім`ї і які не проживають разом у формі образ, погроз, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інших діянь, спрямованих на обмеження волевиявлення постраждалої особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи вчинених кривдником як словесно і особисто, так і дистанційно шляхом усних та письмових звернень до правоохоронних органів, державних установ з неправдивою інформацією щодо постраждалої особи та членів її сім`ї з метою завдання останній емоційної чи психологічної шкоди.

У лютому 2024 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила поновити строк на подання відзиву та відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

надані на підтвердження факту домашнього насильства звернення до відповідних державних органів та письмові відповіді на такі звернення факту домашнього насильства не підтверджують;

ОСОБА_1 проживала разом зі мною однією сім`єю 22 роки. Крім того, після одруження ОСОБА_1 зі своїм чоловіком періодично проживала разом зі мною (під час вагітності та чотири місяці після народження дитини). Після одруження ОСОБА_3 не вимагала від заявниці розірвання шлюбу, не бажала смерті та/або інших негативних наслідків для заявниці та її чоловіка. Як будь-яка мати, звичайно ОСОБА_3 завжди цікавилась життям та інтересами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , намагалась якомога частіше з ними бачитися, допомагала матеріально. Проте, на жаль, з онукою мені бачитись так і не дають. Так, ОСОБА_1 стверджує, що намагалась зберегти стосунки і два рази в травні 2022 року та червні 2022 року привозила ОСОБА_2 «на побачення». Проте, бачити онуку ОСОБА_3 могла лише 12 червня 2022 року та 19 червня 2022 року, в травні не бачила її взагалі. Органи опіки та піклування, куди зверталась ОСОБА_3 з проханням допомогти вирішити питання щодо побачень з онукою, постійно дають одні відписки, не реагують на те, що дитина не має постійного місця реєстрації, а батьки не мають доходу;

стосовно твердження заявниці «мій чоловік не брав жодних коштів». Так, рішенням Богунського районного суду міста Житомира у справі № 278/2952/22 з ОСОБА_5 . стягнута сума грошових коштів, яку він начебто не брав. Стосовно «небажання бачитися з онукою» ОСОБА_3 то в Богунському районному суді міста Житомира розглядається справа № 296/6695/23 про усунення перешкод у спілкуванні з онукою.

У березні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала заперечення, яке мотивоване тим, що ОСОБА_3 продовжує здійснювати щодо її та її дитини психологічне домашнє насильство, намагаючись за це ще й отримати гроші, тобто позбавити її та дитину коштів на існування. Знущання наді мною зі сторони її матері ОСОБА_3 триває вже більше двох років, і не можливо отримати ні від кого правового захисту в нашій демократичній державі, а тому рішення по цій справі не втратило для неї актуальності.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_14 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 рокувідмовлено.

20 лютого 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19; від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18; від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19; від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19; від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 . В іншій частині судові рішення не оскаржуються. А тому не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 та їхньої донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 є матір`ю заявниці та має інше місце проживання.

Між заявницею та ОСОБА_3 тривалий час існують вкрай неприязні стосунки.

Згідно з протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 14 червня 2023 року ОСОБА_5 повідомив про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення щодо належного йому майна.

Згідно з листом Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області від 22 червня 2023 року № 147 а/з звернення ОСОБА_3 щодо неправомірних дій ОСОБА_5 зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області від 2 червня 2023 року № 21082, та проведено перевірку.

19 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області із заявою про винесення термінового заборонного припису щодо ОСОБА_4 ОСОБА_3 строком на десять діб.

19 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Управління культури Житомирської міської ради із заявою про вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 та до Служби у справах дітей Житомирської міської ради із заявою про вчинення домашнього насильства ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Згідно з висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування щодо визначення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 способу участі у вихованні та спілкуванні із дитиною ОСОБА_2 , затвердженого рішенням Житомирської міської ради № 223 від 01 березня 2023 року, встановлено наступний спосіб участі у вихованні і спілкуванні із дитиною, яка є їх правнучкою та онукою, перша неділя місяця з 10:00 до 12:00 години на нейтральній території у присутності матері дитини, за згодою між батьками, прабабою та бабою може бути визначений додатковий порядок побачень з дитиною.

Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї від 22 червня 2023 року, складеного фахівцем Житомирської міськради сім`я заявниці перебуває у складних життєвих обставинах, основними чинниками яких є складні стосунки між подружжям ОСОБА_1 та матір`ю заявниці ОСОБА_3 . Оцінюючи стан задоволення потреб дитини в умовах таких життєвих обставин, фахівцем зазначено, що потреби дитини задовольняються у повній мірі, батьки здатні долати складні життєві обставини та забезпечувати потреби дитини. Тривалість існування проблем становить понад 1 рік. Серед переліку соціальних послуг, яких потребує сім`я, зазначено: консультування.

Згідно з відповідями Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради від 19 липня та 11 серпня 2022 року із ОСОБА_3 05 липня та 29 липня 2022 року було проведено профілактичні бесіди щодо неприпустимості вчинення конфліктних ситуацій в присутності малолітньої онуки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі неодноразових звернень ОСОБА_3 . Службою у справах дітей Житомирської міської ради здійснювалось обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час обстеження умов проживання ознак ухилення батьками від виконання своїх батьківських обов`язків не виявлено. У будинку створено належні умови для виховання та розвитку дитини, наявні усі побутові зручності. Малолітня ОСОБА_2 матеріально забезпечена належним чином. Психоемоційний стан дитини у межах норми, вона весела, життєрадісна, охоче йде на контакт.

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункти 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (пункт 14 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункту 17 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»)

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) вказано, що:

«обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року в справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19) зазначено, що:

«протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку доведеності факту вчинення ОСОБА_2 у жовтні 2018 року факту психологічного насильства щодо ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року у справі № 753/21528/18, а також заподіяння у жовтні 2018 року ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1, що станом на момент розгляду справи апеляційним судом підтверджувалось витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а станом на сьогоднішній день підтверджується вироком Дарницького районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року у справі № 753/22395/18, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України (заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_1 ), дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису щодо ОСОБА_2.

Встановлені обставини підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_1 психологічного та фізичного насильства протягом жовтня 2018 року. Встановивши, що відносини учасників цієї справи не покращились, ОСОБА_2 не надає належної оцінки агресивності своїх дій, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність загрози здоров`ю заявника та існування ризику продовження чи повторного вчинення домашнього насильства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) вказано, що:

«відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Тому висновок судів про неможливість задоволення вимог постраждалої щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 щодо прав на квартиру АДРЕСА_1, 1/8 частки у праві спільної власності на яку належить ОСОБА_2, є помилковим, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом № 2229-VIII».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349 св 22) зазначено, що:

«65. Висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 серпня 2019 року 640/23804/18, від ЗО січня 2020 року у справі N 545/744/19, від 06 лютого 2020 року 753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі N 755/5273/19, від 02 вересня 2020 року, у справі у справі 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі N 761/49109/19, від 24 лютого 2021 року, у справі 570/2528/20 про те, що лише сам факт звернення до компетентних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та відкриття кримінального провадження з цього питання не означають доведеність вчинення домашнього насильства є обґрунтованим відповідно до умов доведення винуватості особи, передбачених КПК України. Однак помилковим є тлумачення цього висновку з тієї точки зору, що лише наявність повідомлення підозри у факті вчинення домашнього насильства і кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту або вирок кримінального суду є єдиними належними доказами вчинення домашнього насильства у вирішенні питань застосування обмежувального припису в межах ЦПК України. Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису (що було зроблено у справі № 753/23624/18 відповідно до постанови від 27 листопада 2019 року). Саме це мав на увазі Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19».

Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine); з огляду на чинники, детально описані вище, Суд вважає, що, відхиляючи скаргу заявниці про ОСОБА_3 відповідно до статті 116 Житлового кодексу, яка, як пояснив Уряд, загалом, є належним законодавчим рішенням для її справи, національні судові органи не здійснювали комплексний аналіз ситуації та ризику майбутнього психологічного й фізичного насильства, з яким стикалися заявниця та її діти. Суд також зазначає, що провадження тривало понад два роки на трьох рівнях юрисдикції, протягом яких заявниця та її діти залишались під загрозою подальшого насильства. … Таким чином, не було досягнуто справедливого балансу між усіма протилежними особистими інтересами. Відповідь цивільних судів на позов заявниці про виселення її колишнього чоловіка не відповідала позитивному зобов`язанню держави забезпечити ефективний захист заявниці від домашнього насильства (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, 90, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У справі, що переглядається:

заява про видачу обмежувального припису обґрунтована поданням ОСОБА_3 заяв до поліції про вчинення кримінальних правопорушень та звернення до компетентних органів щодо визначення їй способу участі у вихованні та спілкуванні із дитиною ОСОБА_2 ;

суди встановили, що матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_3 вчиняла щодо ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 домашнє насильство. Та обставина, що заявниця та її чоловік, а також ОСОБА_3 неодноразово зверталися до правоохоронних органів та Служби у справах дітей, не вказує на наявність факту такого насильства, а лише свідчить про вкрай неприязні стосунки між заявницею та її матір`ю; відсутні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, економічного насильства та фізичного у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» відносно ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 , а також ризику настання насильства у майбутньому.

За таких обставин, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, суди зробили обґрунтований висновок в частині відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 .

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та прослуховування аудіозапису судового засідання залишено фактично без розгляду та відповідно без задоволення з таких підстав.

Представником заявниці 05 липня 2023 року подано клопотання про долучення доказів (а. с. 99-103), в якому крім долучення доказів, просили: 1) допитати свідка; 2) прослухати аудіозапис судового засідання; 3) розглядати справу за відсутності заявника; 4) розглядати справу за відсутності інших осіб, які беруть участь в справі; 5) прийняти відмову заявника від клопотання про витребування інформації; 6) закрити провадження по справі в частині вимог заявника до ОСОБА_4 . Як свідчить аналіз матеріалів справи, клопотання про долучення доказів було задоволено судом, клопотання про допит свідка було задоволено (а. с. 143-151), клопотання про прослуховування аудіозапису судового засідання було обговорено в судовому засідання та, оскільки відповідні обставини ніким не заперечувались в судовому засіданні, аудіозапис не прослуховувався.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,