ПОСТАНОВА
головуючого Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Дмитро Леонідович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним та ОСОБА_2 були укладені договори позики на загальну суму 104 200,00 дол. США, а саме:
від 30 березня 2021 року № 30/03 на суму 31 200,00 дол. США, зі строком повернення до 15 грудня 2021 року;
від 13 травня 2021 року № 13/05 на суму 10 000,00 дол. США, зі строком повернення до 13 січня 2022 року;
від 17 квітня 2021 року № 17/04 на суму 20 000,00 дол. США, зі строком повернення до 17 січня 2022 року;
від 22 травня 2021 року № 22/05 на суму 23 000,00 дол. США, зі строком повернення до 22 жовтня 2021 року;
від 11 червня 2021 року № 11/06 на суму 20 000,00 дол. США, зі строком повернення до 11 листопада 2021 року.
На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 склав відповідні боргові розписки, у яких зазначив, що зобов`язується повернути отримані у борг грошові кошти у строки та на умовах, зазначених у договорах позики.
Посилаючись на те, що відповідач не виконує зобов`язань щодо повернення грошових коштів, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики в розмірі 145 727,13 дол. США, з яких: 104 200,00 дол. США - основний борг, 8 379,25 дол. США - відповідальність за порушення грошового зобов`язання, 33 147,88 дол. США - відсотки за користування коштами.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі
73 520,00 дол. США, з яких: 64 200,00 дол. США - основний борг, 9 320,00 дол. США - відсотки за користування коштами.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05 не виконав, а тому утворилася заборгованість у загальному розмірі 64 200,00 дол. США, яка підлягає стягненню на користь позивача, а також передбачені умовами зазначених договорів відсотки за користування грошовими коштами, у загальному розмірі 9 320,00 дол. США.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд виходив з того, що умовами договорів позики сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов`язання повернути кошти саме в доларах США, а тому інфляційні втрати не підлягають стягненню.
Суд не взяв до уваги договір позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 на суму 20 000,00 дол. США та розписку, надану на підтвердження отримання відповідачем коштів за вказаним договором, оскільки у них існують розбіжності, а саме: договір позики укладений 17 квітня 2022 року, а розписка складена позичальником 17 квітня 2021 року.
Також не взяв до уваги договір позики від 11 червня 2021 року № 11/06 на суму 20 000,00 дол. США та розписку,надану на підтвердження отримання відповідачем коштів за вказаним договором, оскільки у них існують розбіжності, а саме: номер договору позики зазначений як 11/06, а у розписці про отримання коштів номер договору зазначений як 4/06, що не може підтверджувати факту передачі грошових коштів за зазначеним договором позики.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання на підстав статті 625 ЦК України за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05, від 22 травня 2021 року № 22/05 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05, від 22 травня 2021 року № 22/05 у розмірі 4 780,54 дол. США.
РішенняЖитомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06 залишено без змін.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору змінено, збільшено його розмір з 6 258,300 грн до 6 574,65 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 252,65 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розписки від 17 квітня 2021 року та від 11 червня 2021 року не підтверджують отримання позичальником грошових коштів за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06, оскільки містять суттєві розбіжності, а тому не можуть вважатися належними доказами факту передання грошових коштів та укладення договорів позики.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки договори позики від 14 квітня 2022 року № 17/04 на суму 20 000,00 дол. США та від 11 червня 2021 року № 11/06 на суму 20 000,00 дол. США є неукладеними, то відсутні підстави для стягнення заборгованості та відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Зважаючи на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за зазначеними договорами позики у загальному розмірі 64 200,00 дол. США, а також відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 9 320,00 дол. США, які були погоджені сторонами у договорах позики.
Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Ураховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, тому на користь позивача підлягає стягненню 10 відсотків річних за договором позики від 30 березня 2021 року № 30/03 у сумі 2 196,82 дол. США; за договором позики від 13 травня 2021 року № 13/05 - 624,00 дол. США та за договором позики від 22 травня 2021 року № 22/05 - 1 959,72 дол. США, а всього 4 780,54 дол. США.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів позики, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після закінчення дії договорів позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05 підлягають стягненню відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання у порядку, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України, а не відсотки за користування грошовими коштами, що передбачені умовами зазначених договорів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
14 квітня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року, відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а також відсотків за користування грошовими коштами у загальному розмірі 23 827,88 дол. США, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зазначених позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 19 червня 2019 року у справі № 472/693/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 752/11541/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 310/6826/16-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19, від 19 травня 2020 року у справі № 212/2099/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 275/732/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 234/19485/19, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 22 березня 2023 року у справі № 759/23675/19, від 22 березня 2023 року у справі № 925/400/21, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
А також, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача вказує на невиконання останнім боргових зобов`язань, а тому дійшов помилкового висновку про те, що розписки від 17 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року не підтверджують отримання позичальником грошових коштів за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06.
Зазначені боргові розписки підтверджують як факт укладення договору позики, його умови, так і факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не дослідив надані позивачем боргові розписки та договори позики, не встановив дійсних обставин справи, а також наявності між сторонами відносин, які випливають з договорів позики.
Суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін, оскільки позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, натомість відповідач жодним чином не заперечував щодо пред`явлених позовних вимог, доказів на їх спростування не надав.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05, оскільки умовами укладених між сторонами правочинів визначено, шо проценти нараховуються до повернення грошових коштів у повному обсязі, тобто до дня звернення до суду з позовом.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Житомирського районного суду Житомирської області матеріали цивільної справи № 278/2357/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У червні 2023 року матеріали справи № 278/2357/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 30 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 30/03, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у сумі 31 200,00 дол. США, строком повернення до 15 грудня 2021 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку.
Згідно з пунктом 3 договору позики від 30 березня 2021 року № 30/03, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються при поверненні суми позики не пізніше 15 грудня 2021 року у сумі 5 620,00 дол. США.
Відповідно до пункту 9 договору позики від 30 березня 2021 року № 30/03 за прострочення повернення грошових коштів та сплати процентів позичальник сплачує позикодавцю 10 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
13 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 13/05, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові у сумі 10 000,00 дол. США, строком повернення до 13 січня 2022 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку.
Згідно з пунктом 3 договору позики від 13 травня 2021 року № 13/05, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються позивальником при поверненні суми позики не пізніше 13 січня 2022 року у сумі 1 400,00 дол. США.
Відповідно до пункту 9 договору позики від 13 травня 2021 року № 13/05 за прострочення повернення грошових коштів та сплати процентів позичальник сплачує позикодавцю 10 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
22 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 22/05, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у сумі 23 000,00 дол. США, строком повернення до 22 жовтня 2021 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку.
Згідно з пунктом 3 договору позики від 22 травня 2021 року № 22/05, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються позичальником при поверненні суми позики не пізніше 22 жовтня 2021 року у сумі 2 300,00 дол. США, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку.
Відповідно до пункту 9 договору позики від 22 травня 2021 року № 22/05 за прострочення повернення грошових коштів та сплати процентів позичальник сплачує позикодавцю 10 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Суди також зазначили, що розписки від 17 квітня 2021 року та від 11 червня 2021 року не підтверджують отримання позичальником грошових коштів за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06, оскільки містять суттєві розбіжності.
Виправлень у тексті розписок від 17 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року не міститься.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо доводів касаційної скарги про укладення договорів позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06, суд апеляційної інстанції, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц, дійшов висновку про те, що зазначені договори позики є неукладеними, оскільки містять суттєві розбіжності із наданими на підтвердження їх укладення борговими розписками від 17 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., зазначає, що такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновкам Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 18 липня 2018 року у справі № 143/2801/17, від 19 червня 2019 року у справі
№ 472/693/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 752/11541/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 310/6826/16-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19, від 19 травня 2020 року у справі № 212/2099/16/ц, від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18.
Верховний Суд частково погоджується із зазначеними доводами заявника з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 зазначено, що наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.
У постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі
№ 472/693/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 752/11541/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 310/6826/16-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19, від 19 травня 2020 року у справі № 212/2099/16/ц зазначено, що наявність у позивача боргового документа та відсутність у відповідача розписки про одержання позикодавцем суми позики частково або в повному обсязі свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.
У постанові від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18 зазначено, що з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06, суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц про те, що у разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним, дійшов висновку, що зазначені договори позики є неукладеними, оскільки містять суттєві розбіжності із наданими на підтвердження їх укладення борговими розписками від 17 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року.
Водночас суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що у вказаних постановах Верховного Суду також зазначено, що за своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (постанова Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18).
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в апеляційній скарзі позивач зазначав, що договір позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 містить описку у даті його підписання, зокрема у договорі помилково зазначено дату складення «17 квітня 2022 року» замість «17 квітня 2021 року», а у розписці від 11 червня 2021 року помилково вказано номер договору «4/06» замість «11/06».
На підтвердження факту укладення саме 17 квітня 2021 року договору позики та, відповідно, передачі грошових коштів відповідачу, позивач надав оригінал боргової розписки від 17 квітня 2021 року, у якій ОСОБА_2 зазначив, що взяв у борг у ОСОБА_1 кошти у сумі 20 000,00 дол. США та зобов`язався їх повернути до 30 грудня 2021 року.
На підтвердження факту укладення 11 червня 2021 року договору позики та, відповідно, передачі грошових коштів відповідачу, позивач надав боргову розписку від 11 червня 2021 року, у якій ОСОБА_2 зазначив, що отримав грошові кошти у сумі 20 000,00 дол. США згідно з договором позики від 4/06 та зобов`язався їх повернути до 11 листопада 2021 року включно.
Визнаючи договори позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та 11 червня 2021 року № 11/06 неукладеними, лише з тих підстав, що такі містять суттєві розбіжності із борговими розписками від 17 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року, суд апеляційної інстанції згаданих висновків Верховного Суду щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України не врахував, на порушення норм процесуального права боргових розписок по суті не дослідив, не встановив їх дійсного змісту та достовірності, не перевірив, чи містять вказані розписки істотні умови договорів позики, а тому дійшов передчасного висновку про залишення в цій частині рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо доводів касаційної скарги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів позики
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05, оскільки умовами укладених між сторонами правочинів визначено, шо проценти нараховуються до повернення грошових коштів у повному обсязі, тобто до дня звернення до суду з позовом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 Верховного Суду, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів (пункт 123).
Водночас у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила вказаний вище висновок таким.
У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (пункт 141).
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів позики, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що після закінчення дії договорів позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05 підлягають стягненню відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання у порядку, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 10 % річних відповідно до умов укладених сторонами договорів позики.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 не перевірив, зібрані у справі докази не дослідив, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та 11 червня 2021 року № 11/06, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду