ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 584/947/20

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства «Путивльська міська лікарня» Путивльської міської ради (далі - КНП «Путивльська міська лікарня»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позов мотивовано тим, що в провадженні Путивльського районного суду Сумської області знаходилася кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 140 КК України та які будучи лікарями акушер-гінекологами, неналежно виконали свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило позивачу тяжкі наслідки.

ОСОБА_1 , як потерпіла по справі, звернулася в межах кримінального провадження з цивільним позовом до відповідача - юридичної особи, з якою обвинувачені знаходились у трудових (службових) обов`язках про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 10 липня 2020 року обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнені від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 12016200230000021 від 15 січня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України, закрито. Заявлений ОСОБА_1 позов до КУ Путивльської районної ради Сумської області «Путивльська центральна районна лікарня» (далі - Путивльська ЦРЛ), правонаступником є КНП «Путивльська міська лікарня» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

В результаті винних дій лікарів акушер-гінекологів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачу заподіяна майнова шкода у загальному розмірі 34 490,00 грн.

За період проходження лікування у Путивльській ЦРЛ з 08 січня 2016 року по 14 січня 2016 року позивачу були призначені медичні препарати, вартість яких складає 7 854,28 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням своїх професійних обов`язків лікарями акушер-гінекологами Путивльської ЦРЛ ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за наслідками проведеної ними операції, новонародженій дитині ОСОБА_5 також були спричинені негативні наслідки, у зв`язку з чим сталася важка асфіксія плода та він був госпіталізований бригадою санавіації до м. Суми і знаходився на лікуванні у відділенні інтенсивної терапії новонароджених комунальної установи «Сумська обласна дитяча клінічна лікарня» з 14 січня 2016 року по 25 січня 2016 року.

За період лікування новонародженої дитини родиною позивача були придбані лікарські засоби та медичні вироби для лікування новонародженої дитини на суму 1 230,67 грн.

З 25 січня 2016 року по 03 лютого 2016 року новонароджена дитина знаходилася на лікуванні у відділенні патології новонароджених та недоношених дітей і лікарями були призначені медичні препарати на суму 703,60 грн.

З 14 січня 2016 року по 03 лютого 2016 року позивач проходила стаціонарне лікування в КЗ Сумської обласної ради «Обласний клінічний перинатальний центр» де вона використала препарати, які придбані за її кошти, на загальну суму 9 872,91 грн.

Після стаціонарного лікування у КЗ Сумської обласної ради «Обласний клінічний перинатальний центр» у період реабілітаційного становлення 01 березня 2016 року вона була направлена на обстеження у медичний центр «Флоріс», вартість послуг якого становила 265 грн. 13 квітня 2016 року вона вдруге була направлена в медичний центр «Флоріс» для обстеження, вартість послуг становила 200 грн.

З 03 лютого 2016 року по 17 лютого 2016 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні та їй була безоплатно проведена чергова операція, але вона оплатила проведення аналізів в лабораторії у сумі 100 грн.

У період знаходження позивача у медичних закладах, починаючи з 14 січня 2016 року по 31 січня 2016 року, упродовж 18 днів, а також з 31 січня 2016 року по 17 лютого 2016 року, у продовж 17 днів, а всього 35 днів, її чоловік щодня вимушений був приїздити до неї з с. Мазівки Путивльського району Сумської області до лікарень м. Путивль та м. Суми на автомобілі, у зв`язку з чим поніс затрати на бензин на загальну суму 10 539,80 грн.

З 11 травня 2016 року по 30 травня 2016 року позивач знаходилась в урологічному відділенні КЗ «Сумська обласна клінічна лікарня» на стаціонарному лікуванні, де її готували до чергової операції, у зв`язку з чим позивач за власні кошти придбала медичні препарати загальною вартістю 2 282,62 грн.

Внаслідок спричинення позивачу тяжких тілесних ушкоджень винними діями лікарів акушер-гінекологів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вона вимушена була переносити сильний фізичний біль, чотири операційні втручання і постійний фізичний біль, страждання, душевний біль, страх за своє здоров`я та здоров`я своєї новонародженої дитини, які супроводжували її тривалий час у періоди знаходження на стаціонарних лікуваннях у медичних закладах. Крім того, її моральні страждання загострилися через те, що вона втратила орган репродуктивної здатності.

Протягом двох років вона продовжує переносити моральні страждання, оскільки у неї та її сім`ї повністю змінився життєвий уклад, замість виховання дітей та приділення їм належної уваги вона вимушена звертатися до правоохоронних органів, збирати документи для відшкодування матеріальної шкоди та приймати участь у судових засіданнях. Лікарі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у добровільному порядку не поцікавилися її затратами на лікування.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:

- стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду у сумі 34 490 грн та моральну шкоду у сумі 1 000 000 грн.

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 20 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КНП «Путивльська міська лікарня» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 1 521,09 грн та моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з КНП «Путивльська міська лікарня» на користь держави судовий збір в сумі 515,18 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що між настанням таких наслідків як народження дитини в стані тяжкої асфіксії, видалення матки, утворення сечоводно-піхвової черезочеревної нориці та вищевказаними дефектами в наданні медичної допомоги існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Клініко-експертною комісією, яка складалась виключно з лікарів Путивльської ЦРЛ, було встановлено порушення працівниками вказаного закладу вимог нормативно-правових актів у сфері охорони здоров`я під час надання ОСОБА_1 медичної допомоги.

Витрати на придбання медичних препаратів на суму 7 854,28 грн не підтверджені належними та допустимими доказами.

Документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 становить 1 521,09 грн.

Внаслідок дій лікарів Путивльської ЦРЛ ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала в зв`язку з проведеними оперативними втручаннями та довготривалим лікуванням, душевних стражданнях, які пов`язані моральними переживаннями за своє здоров`я та здоров`я своєї новонародженої дитини, а також в негативних переживаннях в зв`язку із втратою репродуктивного органу та можливості народжувати дітей. Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, їх тривалість, зміни в її звичному способі життя, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Постановою Сумського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу КНП «Путивльська міська лікарня» та апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 20 липня 2022 року змінено в частині визначення розміру відшкодування майнової та моральної шкоди та розподілу судових витрат.

Стягнуто з КНП «Путивльська міська лікарня» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 9 184,65 грн та 100 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з КНП «Путивльська міська лікарня» на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 1 138 грн та 884,67 грн за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між настанням в даному випадку таких наслідків як народження дитини в стані тяжкої асфіксії, видалення матки, утворення сечоводно-піхвової черезочеревної нориці та вищевказаними дефектами в наданні медичної допомоги лікарями Путивльської ЦРЛ існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 становить 9 184,65 грн, інша частина витрат на медикаменти, заявлена позивачемналежним чином не підтверджена.

Колегія суддів частково погодилася з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неповного врахуванням місцевим судом наданих доказів на підтвердження витрат на лікування, а тому змінила судове рішення в частині розміру майнових витрат, які підлягають стягненню з лікарні.

При цьому, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на медичні консультації у медичному центрі «Флоріс» у березні та квітні 2016 року, оскільки підстави цього звернення не встановлені.

Вимога про відшкодування витрат на пальне також задоволенню не підлягає за відсутності достатніх доказів таких витрат.

В той же час, колегія суддів частково погодилася з доводами апеляційної скарги позивача щодо неврахування місцевим судом в повній мірі перенесених нею моральних страждань та психічних переживань, оскільки внаслідок непрофесійних дій працівників відповідача вона втратила репродуктивний орган та можливість народжувати дітей, а також у зв`язку із ушкодженням здоров`я її новонароджена дитина була з перших днів життя розлучена з матір`ю і проходила лікування у відділенні інтенсивної терапії Сумської обласної дитячої лікарні.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів частково задовольнила апеляційну скаргу позивача у справі і змінила рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди заподіяної позивачу, збільшивши її розмір до 100 000 грн.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, КНП «Путивльська міська лікарня», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти у вказаній частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Буринського районного суду Сумської області.

07 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі відповідач посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач надала інформаційну згоду на проведення кесаревого розтину.

Суди в оскаржуваних рішеннях не зазначили, які саме нормативно-правові акти (постанови, накази та інструкції), якими мали керуватися лікарі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в роботі, не були ними виконані або виконані неналежно.

Суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про заподіяння лікарями збитків ОСОБА_1 на суму 9 184,65 грн.

Суди необґрунтовано встановили наявність протиправної поведінки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у завданні шкоди, наявності шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також не обґрунтували розмір моральної шкоди.

Вимоги до КНП «Путивльська міська лікарня» про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки відшкодування моральної шкоди у зв`язку з настанням несприятливих наслідків після проведення операції є наслідком дій лікарів КЗ Сумської обласної ради «Обласний клінічний перинатальний центр».

Відповідач також вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 08 січня 2016 року ОСОБА_1 була госпіталізована у пологове відділення Путивльської ЦРЛ, де ІНФОРМАЦІЯ_1 їй було проведено кесарів розтин.

15 січня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Путивльського відділення поліції Глухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області із заявою про неналежне виконання своїх функціональних обов`язків лікарем-гінекологом Путивльської ЦРЛ ОСОБА_2 , в результаті чого стан здоров`я його дружини та дитини значно погіршився.

За вказаним фактом було проведено досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016200230000021 від 15 січня 2016 року.

Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 10 липня 2020 року обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнені від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 12016200230000021 від 15 січня 2016 року закрито, а цивільний позов ОСОБА_1 до Путивльської ЦРЛ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 24 жовтня 2016 року № 38/2016 на підставі даних матеріалів кримінального провадження № 12016200230000021 (протоколів допитів, висновку КЕК № 1 від 17 лютого 2016 року), даних медичної документації (оригіналів індивідуальної карти вагітної № 109, історії пологів № 7 та амбулаторної карти Путивльської ЦРЛ; історії хвороби КЗ СОР ОКПЦ № 57, історії хвороби КЗ СОР СОКЛ № 893, історії хвороби КУ СОДКЛ № 583), відповідаючи на поставлені питання, комісія дійшла, зокрема, такого висновку:

1. Спостереження лікарем акушер-гінекологом жіночої консультації Путивльської ЦРЛ вагітної ОСОБА_1 проводилися згідно із наказом МОЗ України від 05 липня 2011 року № 417 «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» не в повному обсязі: не проведені біохімічні скринінги на ВВР, цитологічне та колькоспічне дослідження, бакпосів, не в повному обсязі визначено фактори ризику вагітної (вік, попередні самовільні викидні, загроза викидню у 8 тижнів та несправжні перейми у 32 тижні даної вагітності). Загалом це не вплинуло на перебіг пологів та виникнення ускладнень.

2. Дати об`єктивну оцінку проведенню оперативного родорозрішення кесаревим розтином лікарями Путивльської ЦРЛ не представляється можливим, оскільки протокол операції написаний не в повному обсязі (не деталізовано травму матки, не зрозуміло чи був пошкоджений судинний пучок і чи його ушивали, контроль сечоводів, відсутні дані підрахунку кровотечі, яка загалом, з врахуванням клінічних та лабораторних даних, була недооцінена).

3. Механічного пошкодження нирки у жінки під час оперативних втручань, як кесаревого розтину ІНФОРМАЦІЯ_1, так і під час екстирпації матки 28 січня 2016 року, не було.

4. За наданими на експертизу матеріалами (протоколами допитів, медичною документацією), комісією виявлено ознаки неналежного виконання своїх професійних обов`язків лікарями акушер-гінекологами Путивльської ЦРЛ, які знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з розвитком ускладнень під час операції кесаревого розтину (розрив матки, важка асфіксія плода, значна кровотеча), у ранньому післяопераційному періоді (геморагічний шок) та пізньому післяопераційному періоді (метроендометрит, неспроможність швів на матці з подальшим її видаленням, сечоводно-піхвова черезочеревна нориця).

5. Внаслідок розвитку ускладнення у післяпологовому періоді, жінці ОСОБА_1 було видалено матку з придатками. Згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», які затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6 «п. 2.1.4. Не загрозливі для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками: втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції ... репродуктивної здатності... д/ під втратою репродуктивної здатності треба розуміти втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння /розродження/». Таким чином, видалення матки у ОСОБА_1 призвело до втрати репродуктивної здатності і кваліфікується як тяжкі тілесні ушкодження.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи від 08 грудня 2017 року № 99/2017 комісією, зокрема, встановлено:

1. На етапі спостереження у жіночій консультації Путивльської ЦРЛ вагітній ОСОБА_1 не в повному обсязі проведене обстеження: не проведений біохімічний скринінг на ВВР, цитологічне та колькоспічне дослідження, бакпосів сечі.

2. Клінічно вузький таз виникає внаслідок невідповідності між розмірами плода і таза матері в процесі пологів, тобто його діагностувати можна тільки у пологах.

3. Лікарями Путивльської ЦРЛ не встановлений діагноз клінічно вузького тазу, не діагностований дистрес плода в пологах, що призвело до важкої асфіксії при народженні.

4. За записами у медичній документації, підстав для екстирпації (видалення) матки після проведення кесаревого розтину не було (відсутні ознаки продовження кровотечі).

5. У породіллі мав місце розвиток гнійно-септичної інфекції, спричиненої неспроможністю швів на матці, зниженням імунної активності внаслідок масивної крововтрати та несприятливим преморбідним фоном (обтяжений акушерський анамнез). Наявність метроендометриту з неспроможністю швів на матці є показанням для її видалення з метою профілактики розвитку сепсису.

6. За наданими на експертизу матеріалами (протоколами допитів, медичною документацією), комісією виявлено ознаки неналежного виконання своїх професійних обов`язків лікарями акушер-гінекологами Путивльської ЦРЛ (Клінічного протоколу акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом МОЗ від 27 грудня 2011 року № 977; Клінічного протоколу «Акушерські кровотечі», затвердженого наказом МОЗ України від 24 березня 2014 року №205), які знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з розвитком ускладнень під час операції кесаревого розтину (розрив матки, важка асфіксія плода, масивна кровотеча), у ранньому післяопераційному періоді (геморагічний шок) та пізньому післяопераційному періоді (метроендометрит, неспроможність швів на матці з подальшим її видаленням, сечоводно-піхвова черезочеревна нориця).

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 27 лютого 2020 року № 031-39-2019 після вивчення, аналізу, синтезу даних наданої медичної документації на ім`я ОСОБА_1 і новонародженої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , експертна комісія дійшла, зокрема, до наступних висновків:

1. В представленій медичній документації, що відображає перебіг вагітності ОСОБА_1 містяться дані, які свідчили про обтяжений акушерський анамнез (VII вагітність, нейро-церкуляторна дистонія за змішаним типом, прискорений нижньопередсердний ритм, ангіопатія сітківки, варикозне розширення вен нижніх кінцівок та органів малого тазу, лейоміома матки, анатомічно вузький таз І ступеню, вік, загроза викидня у 8 тижнів вагітності, несправжні перейми у 32 тижні, крайове передлежання плаценти тощо), могли негативно вплинути на перебіг вагітності і пологів і відповідно, були показаннями для госпіталізації на III рівень перинатальної допомоги.

При огляді під час госпіталізації 08 січня 2016 року о 15:30 обрана тактика ведення пологів та подальшого розродження через природні статеві шляхи і залишення вагітної на II рівні перинатальної допомоги, не відповідали загальноприйнятим вимогам для вагітних з високим ступенем прогнозованого перинатального і акушерського ризику через недооцінення факторів ризику згідно до яких необхідно проведення госпіталізації вагітної на вищий рівень допомоги (ІІІ рівень перинатальної допомоги).

Окремо слід зазначити, що в індивідуальній карті вагітної і породіллі та історії пологів з Путивльської ЦРЛ відсутня інформаційна відмова пацієнтки ОСОБА_1 від госпіталізації на ІІІ рівень перинатальної допомоги, враховуючи те, що вона знаходилась у відділенні з 08 січня 2016 року до моменту пологів ІНФОРМАЦІЯ_1 (5 діб).

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23:47 народилася жива дитина з ознаками тяжкої асфіксії і оцінкою по шкалі Апгар на 1-й хвилині 1 (один) бал внаслідок проблем, що виникли під час пологів.

До початку пологової діяльності (згідно даних історії пологів), ознак порушення життєдіяльності плода не було.

Що стосується надання медичної допомоги ОСОБА_1 у Путівльській ЦРЛ, то експертною комісією встановлено наступне:

1. З моменту госпіталізації 08 січня 2016 року о 15:30 до початку пологової діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутній допологовий консиліум у вагітної групи ризику: вагітна своєчасно не скерована на ІІІ рівень перинатальної допомоги.

2. Недооцінені фактори ризику у жінки з високою групою перинатального ризику (III пологи, анатомічно вузький таз 1 ступеню, лейоміома матки, полігідрамніон, передчасне вилиття навколоплодових вод).

3. З початком пологової діяльності відсутнє необхідне ретельне спостереження та акушерське обстеження (кожні 2 години), в тому числі безперервне динамічне кардіомоніторінгове спостереження за станом плода (дані КТГ відсутні протягом усього першого періоду пологів перед розродженням) і скоротливою діяльністю матки при наявності даних про навколоплодові води, забарвлені мезонієм.

4. Вагінальне дослідження проводилося несвоєчасно, більш ніж через 4 години, що призвело до несвоєчасної діагностики неправильного (розгинального) передлежання і встановлення голівки, через неправильну тактику спостереження за пацієнткою, яку обрали лікарі після початку пологів (лобне встановлення голівки можна було своєчасно діагностувати в пологах після розкриття шийки матки на 4-6 см і більше).

5. Вищенаведене, а також непроведення перегляду/корегування акушерської тактики обумовило запізнілу діагностику лобного передлежання плода, виникнення клінічної невідповідності між головкою плода і тазом матері, значне встановлення лобної частини голівки в таз матері, перерозтягнення нижнього сегменту матки.

6. Тривалий термін між виявленням ускладнень і початком операції кесарева розтину (через 58 хв. після виявлення ускладнень).

7. Всі вищенаведені фактори при операції кесарева розтину призвели до ускладнень під час проведення операції (розрив матки, значна кровотеча, важка асфіксія плода), у ранньому післяопераційному періоді (геморагічний шок) та пізньому післяопераційному періоді (метром ендометрит, неспроможність швів на матці з подальшим її видаленням 28 січня 2016 року, сечоводно-піхвова черезочеревна нориця).

Своєчасна повна оцінка факторів ризику і своєчасне проведення оперативного втручання могло б визначити благоприємний перебіг пологів.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна стверджувати про наявність дефектів (у вигляді бездіяльності лікаря) в наданні медичної допомоги ОСОБА_1 - непроведення необхідних клініко-інструментальних обстежень (відсутність кардіомоніторінгового спостереження за станом плода протягом усього першого періоду пологів перед розродженням, відсутність реєстрації скоротливої діяльності матки, відсутність акушерського обстеження кожні 2 години), що і стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу (лобне передлежання плода з виникненням клінічної невідповідності між розмірами голівки плоду і тазу матері, зі значним встановленням голівки в таз із перерозтягненням нижнього сегменту матки), і, відповідно, несвоєчасного проведення розродження шляхом кесарева розтину.

Несвоєчасне проведення розродження шляхом кесарева розтину (при лобному передлежанні плоду з виникнення клінічної невідповідності між розмірами голівки плоду і тазу матері, зі значним встановленням голівки в таз із перерозтягненням нижнього сегменту матки), стало причиною розвитку важкої асфіксії плоду в пологах, виникнення розриву матки по ходу операційного розрізу з розвитком крововтрати та шоку.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що між настанням в даному випадку таких наслідків як народження дитини в стані тяжкої асфіксії, видалення матки, утворення сечоводно-піхвової черезочеревної нориці, та вищевказаними дефектами в наданні медичної допомоги існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

В даному випадку, дефекти в наданні медичної допомоги ОСОБА_1 можна оцінити за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, як тяжкі тілесні ушкодження відповідно до діючих на даний час в Україні «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», які затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6 та погоджені з Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України, Верховним Судом України, Службою безпеки України.

Згідно із висновком клініко-експертної комісії з акушерсько-гінекологічної допомоги Путивльської ЦРЛ від 22 січня 2016 року № 1 в ході проведення експертизи клінічного випадку ускладнених пологів у вагітної ОСОБА_1 комісією, зокрема, було встановлено, що вагітна не була спрямована на родорозрішення на ІІІ рівень перинатальної допомоги, а також, що операція була розпочата з затримкою, що обумовлено збором лікарів на консиліум і операційної бригади в нічний час, становить 40 хв. згідно локальних протоколів. Також, комісія дійшла висновку про необхідність вжиття такого заходу усунення недоліків, як винесення догани районному акушер-гінекологу ОСОБА_8 за недооцінку факторів ризику і ненаправлення вагітної на родорозрішення в заклад ІІІ рівня перинатальної допомоги згідно вимог наказу МОЗ України від 13 квітня 2011 року № 204 «Про затвердження та впровадження примірного переліку послуг перинатальної допомоги на всіх етапах її надання».

Відповідно до висновку клініко-експертної комісії з акушерсько-гінекологічної допомоги управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації від 17 лютого 2016 року № 1 під час проведення експертизи контролю якості надання допомоги ОСОБА_1 також було встановлено цілий ряд порушень з боку лікарів Путивльської ЦРЛ, зокрема, що операція кесарів розтин розпочата із тривалою затримкою (до 1 години), що обумовлено обмеженими можливостями закладу (відсутність цілодобового поста лікаря анестезіолога, неонатолога) та для збору консиліуму і операційної бригади необхідно більше 30 хв. Також комісією було рекомендовано головному лікарю Путивльської ЦРЛ ініціювати перед органами місцевої влади і самоврядування питання щодо оптимізації пологового відділення як малопотужного і такого, що не відповідає принципам безпечного материнства, а також вжити заходи дисциплінарного впливу до осіб, задіяних у наданні медичної допомоги пацієнтці при вагітності та пологах.

Згідно із актом, складеним 12 січня 2016 року працівниками Путивльської ЦРЛ, ОСОБА_1 було надано інформацію про перебіг вагітності, про її належність до групи високого перинатального ризику та наявність показань для пологів на ІІІ рівень перинатальної допомоги, а також проінформовано про можливий розвиток важких ускладнень, що становлять загрозу здоров`ю та життю матері і плода. Крім того згідно вказаного акта перевід на ІІІ рівень перинатальної допомоги, а саме в КЗ СОР ОКПЦ, запропоновано здійснити ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08:00 год санітарним транспортом у супроводі медичного працівника, однак пацієнт відмовився від лікування та від письмового підтвердження своєї відмови.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо відшкодування майнової шкоди

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитками є фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені особою, або які мають бути нею зроблені, та упущену вигоду. При цьому, вказані витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням порушеного права особи, а саме, без здійснення таких витрат є неможливим відновлення порушеного права особою.

Для відповідальності у деліктних правовідносинах має бути наявний склад цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка особи; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди доводить лише факти заподіяння такої шкоди.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 звернула увагу на те, що Європейський суд з прав людини - далі ЄСПЛ, проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України», заява № 54904/08, та від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України», заява № 3958/13).

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 та від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17.

Суд першої інстанції встановив, що між настанням в даному випадку таких наслідків як народження дитини в стані тяжкої асфіксії, видалення матки, утворення сечоводно-піхвової черезочеревної нориці та вищевказаними дефектами в наданні медичної допомоги лікарями Путивльської ЦРЛ існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 становить 9 184,65 грн, інша частина витрат на медикаменти, заявлена позивачем належним чином не підтверджена.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про стягнення майнової шкоди у розмірі 9 184,65 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позові про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

З матеріалів справи відомо, що висновками судово-медичних експертиз, а також висновками клініко-експертних комісій підтверджується неналежне виконання своїх професійних обов`язків лікарями акушер-гінекологами Путивльської ЦРЛ, в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , під час надання медичної допомоги ОСОБА_1 , що зокрема полягало в недооцінені факторів ризику, внаслідок чого вагітна не була своєчасно спрямована на родорозрішення на ІІІ рівень перинатальної допомоги, несвоєчасному встановленні правильного клінічного діагнозу, проведенні кесаревого розтину із запізненням, що в свою чергу призвело до розвитку ряду ускладнень, як під час операції кесаревого розтину, так і у післяопераційному періоді, зокрема, до видалення матки у ОСОБА_1 , виникнення у неї сечоводно-піхвової черезочеревної нориці та тяжкої асфіксії у її новонародженої дитини.

Відповідно до вказаного, при визначенні розміру моральної шкоди суд апеляційної інстанції правильно виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту фізичних та душевних страждань потерпілої, яких позивач зазнала у зв`язку з проведеними оперативними втручаннями та довготривалим лікуванням, душевних стражданнях, які пов`язані моральними переживаннями за своє здоров`я та здоров`я своєї новонародженої дитини, а також в негативних переживаннях в зв`язку із втратою репродуктивного органу та можливості народжувати дітей, оскільки з матеріалів справи відомо, що внаслідок непрофесійних дій працівників відповідача позивач втратила репродуктивний орган та можливість народжувати дітей, а також у зв`язку із ушкодженням здоров`я її новонароджена дитина була з перших днів життя розлучена з матір`ю і проходила лікування у відділенні інтенсивної терапії Сумської обласної дитячої лікарні.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, їх тривалість, зміни в її звичному способі життя, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про стягнення із відповідача моральної шкоди, заподіяної позивачу, у сумі 100 000 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду