ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 442/5495/13-ц

1. Описова частина

21 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, яку уточнив у процесі розгляду справи, на дії та бездіяльність державного виконавця Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Савчин Н. В. (далі - державний виконавець Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В.), заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (далі - ТОВ «Брайт Інвестмент»).

Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 13 серпня 2019 року Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою, він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

З витягу з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна він дізнався, що відносно належного йому житлового будинку наявні обтяження у виді арешту нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В. від 06 червня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

18 березня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та його матір`ю ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 10/028/08ф, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 48 463,20 доларів США на строк до 17 березня 2025 рокузі сплатою процентів в порядку і на умовах, передбачених цим договором, та за програмою «Іпотечний конструктор». Цільове використання кредиту - проведення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири від 18 березня 2008 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з яким ОСОБА_2 придбала у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичик І. М. за реєстровим № 394, предметом якого є зазначена квартира.

На підставі вказаного договору іпотеки 11 серпня 2010 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, який пред`явлено до примусового виконання та Відділом державної виконавчої служби Трускавецького районного управління юстиції були проведені торги, на яких продано вищевказану квартиру, а грошові кошти від реалізації майна передано на погашення заборгованості.

28 січня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а після його повторного пред`явлення до виконання виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № 50731901 знищено за закінченням трирічного строку зберігання як завершені виконавчі провадження.

05 серпня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло права вимоги за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 10/028/08ф.

30 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» було укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким права вимоги за вищевказаним кредитним договором перейшли до ТОВ «Брайт Інвестмент».

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 вересня 2021 року, з урахуванням ухвали від 24 вересня 2021 року про виправлення описки, заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» було задоволено частково, замінено у справі № 442/5495/13-ц стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - ТОВ «Брайт Інвестмент», визнано поважною причину пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання та поновлено ТОВ «Брайт Інвестмент» пропущений строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання у цивільній справі №442/5495/13-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, видано дублікати виконавчих листів у цивільній справі № 442/5495/13-ц про стягнення солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 10/028/08ф у розмірі 47 641,95 доларів США, що еквівалентно 380 802,10 грн, та судового збору в сумі 3 441 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 вересня 2021 року в частині задоволення заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків для його пред`явлення скасовано. У задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків для його пред`явлення відмовлено. В решті ухвалу залишено без змін.

За таких обставин виконавчі листи про стягнення солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 10/028/08ф від 18 березня 2008 року у розмірі 47 641,95 доларів США, що еквівалентно 380 802,10 грн, на виконанні не перебувають і не можуть перебувати у майбутньому, натомість арешт, накладений на належне йому майно постановою державного виконавця, обмежує його права спадкоємця і перешкоджає в користуванні своєю власністю. Оскільки матеріали виконавчих проваджень знищені та не можуть бути відновлені, то спірні відносини, які існували між сторонами виконавчого провадження, припинилися в силу вимог закону.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати державного виконавця Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В. зняти арешт з належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме з житлового будинку АДРЕСА_1 , який накладено постановою від 14 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та постановою від 06 червня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 січня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що у Дрогобицькому ВДВС на примусовому виконанні перебували виконавчі листи № 442/5495/13-ц, видані 14 вересня 2015 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення зі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 10/028/08ф у розмірі 47 641,95 доларів США, що еквівалентно 380 802,10 грн, та судового збору в сумі 3 441 грн. На підставі вказаних виконавчих листів були відкриті виконавчі провадження: № НОМЕР_3; № НОМЕР_1; № НОМЕР_4. В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем 06 червня 2016 року винесено постанову про арешт майна та оголошено заборону на його відчуження, номер запису обтяження: 14945215. Постановою державного виконавця від 22 червня 2016 року вказані виконавчі документи повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а в подальшому виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_1, № НОМЕР_4 знищено за закінченням трирічного строку зберігання. Таким чином ОСОБА_1 не виконав вимоги виконавчого листа № 442/5495/13-ц, виданого 14 вересня 2015 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області. При цьому дії державного виконавця повністю відповідають вимогам закону та вчинені в межах його повноважень, а тому підстав для задоволення скарги не має.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 січня 2023 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що статтею 50 Закону № 606-XIV в редакції, що була чинною на час винесення постанов про повернення виконавчих документів стягувачу, не передбачено зняття арешту, накладеного на майно боржника у випадку винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу. Тому висновки місцевого суду про відмову у задоволенні скарги є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його скаргу.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, постановах Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

07 вересня 2023 року справа № 442/5495/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на час його звернення до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В. виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на все його майно, було знищено та виконавчі провадження, в яких він є боржником, відсутні.

Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для збереження накладеного арешту на майно.

Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У вересні 2023 року державний виконавець Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В., а в жовтні 2023 року - ТОВ «Брайт Інвестмент» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні. Просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У Дрогобицькому ВДВС на примусовому виконанні перебували виконавчі листи № 442/5495/13-ц, видані 14 вересня 2015 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення зі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 10/028/08ф у розмірі 47 641,95 доларів США, що еквівалентно 380 802,10 грн, та судового збору в сумі 3 441 грн.

На підставі вказаних виконавчих листів були відкриті виконавчі провадження: № НОМЕР_3; № НОМЕР_1; № НОМЕР_4.

В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем 06 червня 2016 року винесено постанову про арешт майна та оголошено заборону на його відчуження, номер запису обтяження: 14945215.

Постановою державного виконавця від 22 червня 2016 року вищевказані виконавчі документи повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а в подальшому виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_1, № НОМЕР_4 знищено за закінченням трирічного строку зберігання.

05 серпня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло права вимоги за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 10/028/08ф.

30 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» було укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким права вимоги за вищевказаним кредитним договором перейшли до ТОВ «Брайт Інвестмент».

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 вересня 2021 року, з урахуванням ухвали від 24 вересня 2021 року про виправлення описки, заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» було задоволено частково, замінено у справі № 442/5495/13-ц стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - ТОВ «Брайт Інвестмент», визнано поважною причину пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання та поновлено ТОВ «Брайт Інвестмент» пропущений строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання у цивільній справі №442/5495/13-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, видано дублікати виконавчих листів у цивільній справі № 442/5495/13-ц про стягнення солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 10/028/08ф у розмірі 47 641,95 доларів США, що еквівалентно 380 802,10 грн, та судового збору в сумі 3 441 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 вересня 2021 року в частині задоволення заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків для його пред`явлення скасовано. У задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків для його пред`явлення до виконання відмовлено. В решті ухвалу залишено без змін.

За змістом вищевказаного судового рішення, апеляційний суд виходив з того, що обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого документа є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання. Оскільки первісний кредитор пропустив строк пред`явлення виконавчого листа ще до укладення договору про відступлення прав вимоги, тому заява ТОВ «Брайт Інвестмент» в частині видачі дублікату виконавчого документа не підлягає задоволенню.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 14 вересня 2015 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області виконавчого листа № 442/5495/13-ц та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має правонакладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення ЄСПЛ; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), на яку послалася заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі, зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з відсутності постанови про закінчення виконавчого провадження та відсутності підстав для знаття арешту.

При цьому в матеріалах справи відсутні відомості щодо виконавчого провадження № НОМЕР_2, зокрема про прийняття в цьому виконавчому проваджені державним виконавцем постанови від 14 вересня 2015 року про накладення арешту на майно ОСОБА_1 .

Тому Верховний Суд виходить з того, що заявлені в цій справі вимоги про зняття арешту з належного заявнику на праві власності нерухомого майна, а саме з житлового будинку АДРЕСА_1 , який накладено постановою від 14 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, є недоведеними та необґрунтованими, так як ця постанова не могла бути прийнята державним виконавцем в рамках виконавчого провадження щодо виконання виконавчих листів № 442/5495/13-ц, виданих Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області в той самий день - 14 вересня 2015 року.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення в частинівідмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В. щодо зняття арешту з належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме з житлового будинку АДРЕСА_1 , який накладено постановою від 14 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Разом з тим, Верховний Суд не в повній мірі погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В. щодо зняття арешту з належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме з житлового будинку АДРЕСА_1 , який накладено постановою від 06 червня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Так, судами встановлено, що постановою державного виконавця від 22 червня 2016 року виконавчі документи повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а в подальшому виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_1, № НОМЕР_4 знищено за закінченням трирічного строку зберігання. Крім того, постановою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків для його пред`явлення до виконання.

Верховний Суд погоджується, що на момент повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи викладене, оскільки 22 червня 2016 року виконавчий лист повернено стягувачу, відповідно повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 22 червня 2019 року.

При цьому постановою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в цій справі було встановлено, що первісний кредитор пропустив строк пред`явлення виконавчого листа ще до укладення договору про відступлення прав вимоги. Тому вказаним судовим рішенням було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків для його пред`явлення до виконання.

Станом на 21 грудня 2022 року - день звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Савчин Н. В., а також на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, відсутні виконавчі провадження, в яких ОСОБА_1 є боржником.

В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 22 червня 2016 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи у суді першої інстанції органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчих листів № 442/5495/13-ц, виданих 14 вересня 2015 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення зі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 10/028/08ф у розмірі 47 641,95 доларів США, що еквівалентно 380 802,10 грн, та судового збору в сумі 3 441 грн.

Оскільки станом на день розгляду цієї справи у суді першої інстанції вищевказані виконавчі листи з 22 червня 2016 року повторно не пред`явлені до виконання і постановою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в цій справі було встановлено, що первісний кредитор пропустив строк пред`явлення виконавчого листа ще до укладення договору про відступлення прав вимоги, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, то Верховний Суд дійшов переконання, що збереження накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, на яку послалася заявник в касаційній скарзі, а також у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справа № 645/6694/15-ц та від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, які судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховані.

Ні стороною стягувача, ні стороною виконавця не доведено суду підстав збереження арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 постановою державного виконавцявід 06 червня 2016 рокув межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Отже, в цій справі Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість наведених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Дрогобицького ВДВС Савчин Н. В. щодо зняття арешту з належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме з житлового будинку АДРЕСА_1 , який накладено постановою від 06 червня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду