ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 461/10170/19

Описова частина

1. У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у якому, згідно із заявою про уточнення позовних вимог від 13 грудня 2022 року, просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М. М. 05 листопада 2019 року і зареєстрований в реєстрі за №935;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , здійснений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М. М., зареєстрований в реєстрі за №935 від 05 листопада 2019 року.

2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 як колишня власниця спірної квартири здійснила її незаконне розширення за рахунок площі горища спільного користування, що знаходиться над її квартирою. Внаслідок проведення відповідачкою таких будівельних робіт на горищі над квартирою позивача було пошкоджено нову покрівлю даху і систему водопостачання дощових опадів. Крім того, відповідачка одну із стін новобудови своєї квартири розмістила не над нижньою стіною, а над стелею його квартири, що стало однією із причин постійного залиття квартири. Внаслідок цього з 06 січня 2012 року почалися постійні залиття його квартири, яка стала непридатною для проживання та відпочинку, у зв`язку із чим він неодноразово звертався до суду із позовами до відповідачки про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття квартири.

3. Побоюючись матеріальних і правових наслідків притягнення до цивільно-правової відповідальності, ОСОБА_6 уклала фіктивний договір купівлі-продажу спірної квартири із своїм сином - відповідачем ОСОБА_7 . При укладенні вказаного договору сторонами були повідомлені нотаріусу неправдиві відомості, а саме в пункті 6 такого вказано, що продавець своєю заявою від 05 листопада 2019 року стверджує, що квартира, яка відчужується, є її особистою власністю, претензій зі сторони третіх осіб щодо відчуження квартири немає, проте ОСОБА_6 на той час було відомо про заявлені до неї позовні вимоги в суді.

4. Також її син ОСОБА_7 був обізнаний про претензії з приводу залиття, пропонував відмовитись від судових позовів. При цьому визнавати факт залиття квартири позивача категорично відмовився, а також відмовився допускати працівників ЛКП для огляду горища над квартирою АДРЕСА_1 для усунення причин залиття і складання відповідного акту.

5. Також позивач зазначив, що укладати договір купівлі-продажу даної квартири у відповідачів не було необхідності, оскільки дана квартира могла б бути успадкована сином після смерті матері. Крім цього, ОСОБА_7 є громадянином США, постійно там проживає і нагальної потреби купувати собі оспорювану квартиру в Україні не було.

6. ОСОБА_6 не знялась з реєстрації у вказаній квартирі і не вивезла з неї свої речі, а відповідач ОСОБА_7 посвідку на тимчасове чи постійне проживання не отримав, не зареєстрував своє місце проживання за адресою:

АДРЕСА_2 .

7. Посилаючись на те, що усі вищевказані обставини свідчать про те, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу квартири є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а є прямим свідченням намагання уникнення відповідальності у відшкодуванні нанесених відповідачами збитків незаконною забудовою горища, відшкодування майнової та моральної шкоди позивачу, а також майнової шкоди будинку - пам`ятці архітектури місцевого значення, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

8. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 листопада 2022 року закрито провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_6 у зв`язку з її смертю.

9. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження квартири

АДРЕСА_1 , застосовані постановою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року.

10. Постановою Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_12 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року залишено без змін.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

11. Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - Яроша В. В. на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року в частині витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

12. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач ОСОБА_1 не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору фіктивним, а саме таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, як не довів і порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу відповідачем.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. У грудні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року прийнято заяву

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

18. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

19. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 16 квітня 2021 року у справі № 465/7515/17, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

21. Укладення оспорюваного договору є фактично зловживанням правом власника ОСОБА_6 на відчуження належного їй майна, при цьому, як випливає з обставин справи, безоплатно, з метою уникнення стягнення з неї заподіяної шкоди за рахунок такого майна та стягнення шкоди із спадкоємців, які б могли успадкувати відчужувану квартиру, у зв`язку із чим вважає, що між сторонами було укладено фіктивний договір, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

22. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

23. У заяві про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просили задовольнити касаційну скаргу. Зазначали, що вони, як власники квартир у будинку АДРЕСА_3 , ще у

1999-2000 роках надавали свою письмову згоду як співвласники усіх допоміжних приміщень на приєднання частини площі горища, розташованого над квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , до квартири сім`ї ОСОБА_1 . Також вказували, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року у справі № 6-9864св12 за колективним позовом

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до Департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання наказу недійсним встановлено, що Департаментом містобудування Львівської міської радипогоджено реконструкцію квартири АДРЕСА_1 без згоди всіх власників квартир, які одночасно є співвласниками горища; не перевірено наявності згоди всіх співвласників цього будинку на реконструкцію квартири.

24. У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_7 - адвоката Яроша В. В. на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що суди належним чином оцінили всі докази, які були надані сторонами при розгляді справи, зробили правильні висновки та прийняли законні та обґрунтовані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зазначав, що ОСОБА_1 не доведено, що станом на момент укладення оспорюваного договору у ОСОБА_6 існувало невиконане та прострочене боргове зобов`язання перед позивачем та що спірне майно було відчужено на момент виникнення цього боргового зобов`язання. Таким чином, безпідставними є й посилання позивача на те, що ОСОБА_6 зловживала своїм правом з метою уникнення стягнення з неї заподіяної шкоди. Також сам факт виконання правочину сам по собі спростовує факт фіктивності цього правочину.

25. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли заперечення на відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 .

26. Також у листопаді 2023 року представник ОСОБА_7 - адвокат Ярош В. В. подав до суду клопотання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 89 430,00 грн, з яких: 27 850,00 грн - витрати на правничу допомогу за договором №20/09/21 від 20 вересня 2021 року; 42 280,00 грн - загальна вартість наданих юридичних послуг у суді першої інстанції за договором №26/07/2022 від 26 липня 2022 року, 12 300,00 грн - загальна вартість наданої правничої допомоги у суді апеляційної інстанції за договором №26/07/2022 від 26 липня 2022 року, та 7000,00 грн - витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

27. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на заяву про стягнення судових витрат.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 тривалий час існували неприязні відносини, конфлікти та численні судові спори, які виникли внаслідок проведення ними надбудов на горищі будинку АДРЕСА_3 .

29. Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 05 листопада

2019 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М. М., ОСОБА_6 (продавець) продала ОСОБА_7 (покупець) квартиру АДРЕСА_1 .

30. Згідно із пунктом 2 договору квартира складається з двох житлових кімнат та кухні. Загальна площа квартири - 82,7 кв. м. У пункті 3 договору зазначено, що квартира належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_6 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданим 23 липня

2012 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за №34910434.

31. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №187509207 на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу зареєстровано приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М. М. право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 .

32. У своїх письмових поясненнях, скерованих до суду 23 листопада 2020 року, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Скречко М. М. підтвердила, що при укладенні оспорюваного договору нею було встановлено, що сторони договору мали справжнє волевиявлення укласти договір купівлі-продажу квартири. Сторони усвідомлювали значення своїх дій, умови договору були їм зрозумілі та відповідали реальній домовленості сторін. Правочин вчинявся з наміром створення відповідних правових наслідків для них. Окрім цього, вказала, що нею були витребувані, а сторонами надані усі необхідні документи, на підставі яких посвідчувався договір купівлі-продажу.

33. Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є підставою для визнання його недійсним. Окрім цього, зазначає, що наведені ним обставини є прямим свідченням намагання уникнення відповідальності у відшкодуванні нанесених збитків незаконною забудовою горища, відшкодування майнової та моральної шкоди йому, а також майнової шкоди будинку - пам`ятці архітектури місцевого значення.

Мотивувальна частина

34. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

35. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

36. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

37. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

39. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

40. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

41. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

42. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, суд дійшов висновку, що зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

43. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

44. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

45. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

46. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

47. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

48. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

49. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року

№ 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

50. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).

51. Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

52. За договором купівлі-продажуодна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

53. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнанийсудом недійсним (стаття 204 ЦК України).

54. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

55. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

56. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

57. Оспорюваний правочин визнається недійснимсудом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнаннядоговору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

59. Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

60. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

62. Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).

63. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

64. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

65. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18).

66. Разом з тим відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

67. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент укладення оспорюваного договору (05 листопада 2019 року) ОСОБА_6 була власником спірної квартири, мала право розпоряджатися нею на власний розсуд, спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою.

68. Оспорюваний договір купівлі-продажу укладено сторонами у належній формі, сторони приступили до його фактичного виконання, оскільки відповідач ОСОБА_2 здійснив оплату визначеної договором суми коштів, зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру.

69. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивача на фіктивність договору купівлі-продажу з метою уникнення відповідальності у відшкодуванні нанесених збитків незаконною забудовою горища, оскільки ОСОБА_1 не доведено наявність таких обставин, зокрема ним не доведено, що станом на момент укладення оспорюваного договору у ОСОБА_6 існувало невиконане та прострочене боргове зобов`язання перед позивачем та що спірне майно було відчужено на момент виникнення цього боргового зобов`язання.

70. Наявність інших судових справ за позовом ОСОБА_1 у провадженні Галицького районного суду м. Львова, зокрема цивільної справи 461/6903/19 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди та цивільної справи №461/6728/19 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом приведення квартири до попереднього стану, не свідчить про майбутнє задоволення судом заявлених ним позовних вимог і саме в тому розмірі, що зазначений у позовних заявах.

71. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №187509207 від 05 листопада 2019 року, на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, зареєстровано приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М. М. право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 , що свідчить про вчинення учасниками правочину дій, спрямованих на реальне виконання укладеного договору купівлі-продажу та спростовує доводи апелянтів наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 листопада

2019 року, як такого, що є фіктивним.

72. Також згідно з пунктом 5 оспорюваного договору купівлі-продажу квартири продаж відчужуваної квартири за взаємною згодою сторін вчинено за 1 999 770,00грн, які повністю оплачені покупцем продавцю до підписання цього договору. Сторони договору стверджують, що вони повністю розрахувалися між собою за продану квартиру і жодних фінансових претензій щодо розрахунків за продану квартиру не мають. Продавець і покупець свідчать, що вони обізнані з ринковими цінами на аналогічні квартири і на їх розсуд визначена в цьому договорі вартість саме цієї квартири є справедливою і відповідає її дійсній вартості. Розрахунок між сторонами проведено з дотриманням вимог чинного законодавства про порядок та форми розрахунків.

73. Враховуючи наведене, за наявності в договорі купівлі-продажу вказівки про те, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 1 999 770,00 грн, які були одержані продавцем від покупця до підписання цього договору, посилання позивача на відсутність доказів про розрахунок за квартиру є безпідставними та не свідчить про їх не проведення та не отримання їх продавцем.

74. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в справі № 6-951цс16 від 24 травня 2017 року, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

75. Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач

ОСОБА_1 не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору фіктивним, а саме таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, як не довів і порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу відповідачем.

76. Обставин, як б підтверджували неправомірність дій відповідача позивач не довів та судами не встановлено.

77. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року у справі

№ 755/17944/18, від 16 квітня 2021 року у справі № 465/7515/17, на які посилалася заявниця в касаційній скарзі.

78. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

79. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Cуд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

80. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

81. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо вирішення клопотання про розподіл судових витрат

82. У листопаді 2023 року представник ОСОБА_7 - адвокат Ярош В. В. подав до суду клопотання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 89 430,00 грн, з яких: 27 850,00 грн - витрати на правничу допомогу за договором №20/09/21 від 20 вересня 2021 року; 42 280,00 грн - загальна вартість наданих юридичних послуг у суді першої інстанції за договором №26/07/2022 від 26 липня 2022 року, 12 300,00 грн - загальна вартість наданої правничої допомоги у суді апеляційної інстанції за договором №26/07/2022 від 26 липня 2022 року, та 7000,00 грн - витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

83. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

84. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає.

85. Крім того, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, а постановою Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

86. Доводи клопотання представника ОСОБА_7 - адвоката Яроша В. В. про те, що стягнуті судами першої та апеляційної інстанцій витрати на професійну допомогу є неспівмірно меншими за суму коштів, які ОСОБА_7 фактично витратив на правову допомогу, є безпідставними та необґрунтованими, висновків судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру витрат на професійну допомогу не спростовують.

87. Разом з тим, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

88. Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

89. Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 461/10170/19 ОСОБА_7 надавав адвокат Ярош В. В., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги №26/07/2022 від 26 липня 2022 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1224889 від 25 серпня

2023 року.

90. Зокрема, у жовтні 2023 року представник ОСОБА_7 - адвокат Ярош В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року, доводи якого були враховані судом касаційної інстанції при перегляді справи у касаційному порядку.

91. У клопотанні про стягнення витрат на правничу допомогу зазначав, що на підставі договору про надання правничої допомоги №26/07/2022 від 26 липня

2022 року у цій справі понесений та сплачений розмір витрат на правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи складає 7 000,00 грн, що підтверджується актом наданих послуг №01/11/2023-А від 01 листопада 2023 року (складання та подання відзиву на касаційну каргу - 5000,00 грн; підготовка та подача заяви про відшкодування судових витрат, виготовлення копій для учасників справи, направлення учасникам справи - 2000,00 грн), довідкою №20/11/2023-Д від 20 листопада 2023 року про здійснення повного розрахунку за договором, детальним описом наданих послуг, виконаних адвокатом Ярош В. В. у справі у зв`язку з її розглядом у суді касаційної інстанції від 20 листопада

2023 року.

92. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на заяву про стягнення судових витрат.

93. Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_7 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи, взявши до уваги умови договору на надання правничої допомоги №26/07/2022 від 26 липня 2022 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, а також з урахуванням заперечень ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції підлягає зменшенню.

94. Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує співмірність, складність справи, співставивши обсяг послуг і витрачений на них час із критерієм реальності таких витрат, критерій розумності та зважаючи на те, що стягнення витрат не повинно становити надмірний тягар для іншої сторони.

95. Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи у суді касаційної інстанції за касаційною скаргою позивача та їх характер, розгляд справи у суді касаційної інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із позивача на користь відповідача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду цієї справи.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду