ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 1522/13227/12

У вересні 2010 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 січня 1995 року № 6309, зареєстрованого на Одеській товарній біржі 10 січня 1995 року, шляхом проведення прилюдних торгів для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк», що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту від 06 липня 2007 року № 11151550000 у розмірі 118 571,75 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України на 10 вересня 2010 року 937 689,13 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 06 липня 2007 року № 11151550000 у розмірі 937 689,13 грн.

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати припиненим договір іпотеки, укладений 06 липня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1383, згідно з яким вона передала в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 69,1 кв. м.

14 лютого 2013 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 06 липня 2007 року № 11151550000 у розмірі 937 689,13 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір іпотеки від 06 липня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г., реєстровий № 1383 таким, що припинив свою дію з 07 квітня 2008 року.

Заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 69,1 кв. м, накладену при посвідченні договору іпотеки від 06 липня 2007 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г., скасовано з внесенням відповідного запису до Державного реєстру іпотек.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі ухилялися від належного виконання кредитних зобов`язань, проігнорували вимогу позивача достроково повернути кредит у повному обсязі, у зв`язку з чим за відповідачами перед позивачем виникла заборгованість, яка має бути стягнута на користь банку.

У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року у справі № 6-67цс11).

Тому суд першої інстанції вважав, що в задоволені позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити.

08 лютого 2018 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року.

10 травня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року.

15 травня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області підготовку справи до судового розгляду в апеляційній інстанції закінчено, призначено розгляд справи на 21 серпня 2018 року о 10 год. 30 хв.

28 січня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду справу № 1522/13227/12 прийнято до провадження в зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області та створенням Одеського апеляційного суду на підставі Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах».

29 січня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року залишено без руху, надано десятиденних строк з дня вручення ухвали для звернення із заявою про поновлення процесуального строку з обґрунтуванням причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року.

29 березня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду поновлено ПАТ «Дельта Банк» строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року.

11 липня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду клопотання представника ПАТ «Дельта Банк» про заміну сторони в справі задоволено. Замінено сторону в цивільній справі - позивача ПАТ «УкрСиббанк» (відповідача за зустрічним позовом) на позивача ПАТ «Дельта Банк» (відповідача за зустрічним позовом).

01 листопада 2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову та постановлено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки припиненим залишено без задоволення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову мотивовано тим, що відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» підвищення процентної ставки, визнання поруки припиненою та відмова в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставами для припинення іпотеки.

17 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бороган В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, від 27 серпня 2019 року в справі № 911/2392/17, від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц, від 30 березня 2020 року в справі 826/10808/18, від 09 листопада 2020 року в справі № 420/1813/19, від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц, від 01 грудня 2021 року в справі № 592/6701/19, від 18 січня 2023 року в справі № 160/6211/21, від 06 грудня 2023 року в справі № 200/13452/18, від 20 грудня 2023 року в справі № 725/7357/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження в ухвалі від 29 березня 2019 року не мотивував свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Крім того, зробив висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження, але всупереч положенням пункту другого частини другої статті 358 ЦПК України не дослідив питання, які саме обставини непереборної сили були причиною пропуску ПАТ «Дельта Банк» визначеного цією статтею річного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Водночас безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенції) (висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18)).

Заявник посилався на те, що забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 січня 2023 року в справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22)).

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

20 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її із Приморського районного суду м. Одеси. Відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови апеляційного суду.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

13 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності») (постанови Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12(провадження № 61-16754св23), Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 листопада 2023 року в cправі № 910/5786/22).

У рішенні від 19 лютого 2009 року в справі «Христов проти України», заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі «Брумареску проти Румунії».

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має керуватися тим, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише в тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 рокув справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) погодилася з висновком Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.

14 лютого 2013 року ухвалено рішення Приморського районного суду м. Одеси.

Апеляційна скарга на це судове рішення подана ПАТ «Дельта банк» 08 лютого 2018 року, тобто майже через 5 років з дня ухвалення рішення суду першої інстанції. Питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення заявник не порушував (а. с. 2, а. с. 23-28).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України (чинної на час подання апеляційної скарги) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Незважаючи на це, 10 травня 2018 року Апеляційний суд Одеської області відкрив у справі апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Після прийняття справи до свого провадження на підставі Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Одеський апеляційний суд ухвалою від 29 січня 2019 року залишив апеляційну скаргу ПАТ «Дельта банк» без руху та надав заявнику строк для подання заяви для поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин для такого поновлення.

29 березня 2019 року Одеський апеляційний суд своєю ухвалою поновив ПАТ «Дельта Банк» строк на апеляційне оскарження та повторно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року.

В ухвалі апеляційного суду від 29 березня 2019 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення строку на апеляційне оскарження й поновивши його, суд вказав лише на те, що ПАТ «Дельта Банк» не був залучений до участі в справі, про існування зазначеного судового процесу не знав, копію рішення, що оскаржується, не отримував. 01 лютого 2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень під час проведення моніторингу було виявлено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2013 року та одразу подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Апеляційна скарга подана 08 лютого 2018 року.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що в лютому 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звертався до Приморського суду м. Одеси із заявою про заміну сторони в виконавчому провадженні у справі з посиланням на те, що 08 грудня 2021 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за кредитним договором № 11151550000, укладеним банком з ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 183-200).

25 лютого 2013 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні клопотання ПАТ «Дельта Банк» відмовлено з тих підстав, що виконавчий лист № 2-68/1,1 виданий судом 21 вересня 2011 року, не підлягає виконанню, в зв`язку з тим, що заочне рішення суду від 22 червня 2011 року, на виконання якого було видано вказаний виконавчий лист, ухвалою суду від 30 травня 2012 року скасовано, 14 лютого 2013 року ухвалено нове рішення в справі.

ПАТ «Дельта Банк» є правонаступником ПАТ «УкрСиббанк» і для ПАТ «Дельта Банк» обов`язкові всі дії ПАТ «УкрСиббанк» (близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 803/1273/16 (провадження № 11-771ас18)), тому воно не є особою, яка не повідомлялася або не залучалася до участі в справі, оскільки в справі брало участь ПАТ «УкрСиббанк».

ПАТ «УкрСиббанк» здійснювало повідомлення осіб, які брали участь у справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про судове засідання, призначене Приморським районним судом м. Одеси на 23 листопада 201 року о 11 год (т. 1, а. с. 65, 66) та на 22 червня 2011 року о 12 год (т. 1, а. с. 96).

Також матеріали справи містять докази повідомлення ПАТ «УкрСиббанк» про судові засідання, призначені на 21 грудня 2010 року о 10 год (т. 1, а. с. 68), на 28 січня 2011 року о 10 год. 30 хв. (т. 1, а. с. 72), на 24 травня 2011 року о 10 год. 40 хв. (т. 1, а. с. 91).

Справа містить заяву представника ПАТ «УкрСиббанк» від 22 червня 2011 року про розгляд справи за відсутності позивача (т. 1, а. с. 98).

Про судове засідання про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року, призначене на 30 травня 2012 року, ПАТ «УкрСиббанк» було повідомлено 28 травня 2012 року (т. 1, а. с. 121).

Про розгляд справи в загальному порядку після скасування заочного рішення ПАТ «УкрСиббанк» було повідомлено 08 жовтня 2012 року (про судове засідання призначене на 24 жовтня 2012 року) та 11 лютого 2013 року (про судове засідання призначене на 14 лютого 2012 року) (т. 1, а. с. 126, 154).

Отже, апеляційним судом належним чином не перевірено, чи наведено ПАТ «Дельта Банк» поважні причини пропуску майже на 5 років строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, які саме об`єктивні перешкоди безумовно унеможливили ПАТ «Дельта Банк» вчасно оскаржити судове рішення в справі, про наявність якого воно було достовірно обізнано, чи не свідчить таке поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналіз частини другої статті 358 ЦПК України дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

З огляду на норми частини другої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дослідив питання, чи надало ПАТ «Дельта Банк» належні та допустимі докази пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У рішенні від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ виснував, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Однак питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання в принцип юридичної визначеності.

ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Встановлення строків звернення до суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22), від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі №199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи необхідно перевірити вищенаведені обставини.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

У касаційній скарзі на постанову апеляційного суду від 01 листопада 2023 року містяться доводи про необґрунтованість ухвали апеляційного суду від 29 березня 2019 року в частині поновлення ПАТ «Дельта Банк» строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Також касаційна скарга містить заперечення щодо відкриття апеляційного провадження ухвалами від 10 травня 2018 року та від 29 березня 2019 року, зокрема з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в цій частині.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що за результатами перегляду справи в касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, то не підлягає оцінці постанова апеляційного суду по суті спору, таке порушення норм процесуального права, як безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, є самостійною підставою для направлення справи на новий розгляд.

Взявши до уваги те, що відповідно до вимог статей 389, 406 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження підлягає касаційному оскарженню разом із рішенням суду, скарги на таку ухвалу розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на судові рішення.

Врахувавши, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року та ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 березня 2019 року порушено вимоги статті 358 ЦПК України під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження, а постановою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року переглянуте судове рішення, яке набрало законної сили, за скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд висновує, що зазначені судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження в справі.

Відповідно до статті 411 ЦПК України це є підставою для скасування судових рішень, ухвалених на стадії відкриття апеляційного провадження, з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження в справі.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з наведеним з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвали та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду