ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/42572/19

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 1 901 184 40 грн, що складається з інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення повернення грошових коштів, наданих у позику згідно з договором від 03 березня 2010 року № 358 та додатковим договором від 02 червня 2010 року № 1162.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 03 березня 2010 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 358, відповідно до умов якого відповідачу було передано у власність грошові кошти в сумі 1 811 912, 00 грн на строк до 03 червня 2010 року та визначено графік повернення цих коштів.

02 червня 2010 року ОСОБА_1 збільшив суму позики та додатково надав у борг відповідачу 507 170, 00 грн, що було закріплено в цей же день у договорі про внесення змін до договору позики від 03 березня 2010 року. Загальну суму позики з урахуванням часткового погашення боргу було збільшено до 2 260 582, 00 грн.

Всього за період з 03 квітня 2010 року до 12 липня 2012 року ОСОБА_3 повернула борг у сумі 1 216 000, 00 грн.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору позики ОСОБА_1 в серпні 2012 року звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в сумі 1 044 582, 00 грн.

10 грудня 2012 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 044 582, 00 грн неповернутої частини заборгованості за договором позики б/н від 03 березня 2010 року, 3 % річних в сумі 31 234, 44 грн, 3 605, 75 грн інфляційних втрат, 250, 00 грн неустойки (пені), 3 219, 00 грн в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору, 420, 00 грн в рахунок відшкодування витрат за подачу оголошення в газету «Урядовий кур`єр», 312, 00 грн за подачу оголошення у газету «Хрещатик».

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки станом на дату подачі вказаного позову рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року (справа № 2-4113/12) не виконано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки обставини, на які посилався позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, зокрема, затримка виконання рішення суду відбулась не з вини відповідача. Факт ухилення позивача від отримання стягнутої за рішенням суду грошової суми, тобто факт прострочки кредитора, встановлений судовим рішенням у справі № 761/37287/16-ц, та має преюдиційне значення для цієї справи.

У січні 2023 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Балаклицький В. В. засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 908/156/18, від 10 жовтня 2019 року в справі № 910/2164/18, від 15 жовтня 2019 року в справі № 813/8801/14, від 15 жовтня 2019 року в справі № 908/1090/18, від 26 листопада 2019 року в справі № 922/643/19, від 26 листопада 2019 року в справі № 902/201/19, від 10 грудня 2019 року в справі № 910/6356/19, від 11 грудня 2019 року в справі № 923/1382/16, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/17, від 17 грудня 2019 року в справі № 641/1793/17, від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17, від 19 грудня 2019 року в справі № 916/1041/17, від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16, від 06 лютого 2020 року в справі № 922/5787/15, від 18 лютого 2020 року в справі № 917/154/15, від 13 квітня 2022 року в справі № 759/6909/18, від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20.

Касаційна скарга мотивована також тим, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки обставини справи не підтверджено певними засобами доказування, які за законом мають бути підтверджені. Зазначає, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин.

Вважає, що обставини, які були встановлені Київським апеляційним судом у постанові від 02 квітня 2019 року в справі № 761/37287/16-ц, жодним чином не стосувалися предмета спору та не вплинули на підстави для задоволення позовних вимог, а тому такі обставини не мають преюдиційного значення в цій справі та підлягають доказуванню.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

16 березня 2023 року справа № 761/42572/19 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Луценко В. А. надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У прохальній частині касаційної скарги представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Балаклицький В. В. заявляє клопотання про виклик учасників справи до суду касаційної інстанції для надання пояснень у справі.

Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції відповідно до вимог статей 7, 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) проводиться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

03 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 358, відповідно до умов якого ОСОБА_3 було передано у власність грошові кошти в сумі 1 811 912, 00 грн на строк до 03 червня 2010 року.

02 червня 2010 року ОСОБА_1 збільшив суму позики та додатково надав у борг відповідачу 507 170, 00 грн, що було закріплено в цей же день у договорі про внесення змін до договору позики від 03 березня 2010 року. Відповідно до умов договору про внесення змін, ураховуючи часткове погашення боргу ОСОБА_3 , загальну суму позики було збільшено до 2 260 582, 00 грн.

03 березня 2010 року між сторонами також було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріально та зареєстрований за номером 359, та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений нотаріально та зареєстрований за номером 361.

Для забезпечення виконання зобов'язань за основним договором ОСОБА_3 передала в іпотеку чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 110, 4 кв. м, житловою площею 71, 8 кв. м.

В подальшому ОСОБА_3 повернула позивачу частину позики у сумі 1 216 000, 00 грн, неповернутою залишилась позика в сумі 1 044 582, 00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року в справі № 2-4113/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2013 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача 1 044 582, 00 грн неповернутої частини заборгованості за договором позики б/н від 03 березня 2010 року, 3 % річних в сумі 31 234, 44 грн, 3 605, 75 грн інфляційних втрат, 250, 00 грн неустойки (пені), 3 219, 00 грн в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору, 420, 00 грн в рахунок відшкодування витрат за подачу оголошення в газету «Урядовий кур`єр», 312, 00 грн за подачу оголошення у газету «Хрещатик».

20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» та договору про задоволення вимог іпотекодержателя уклав договір купівлі-продажу квартири на користь ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 оскаржила вказаний договір.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в справі № 761/37287/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а також витребувано від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 спірну квартиру.

Цим судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено факт ухилення ОСОБА_1 від отримання грошової суми, стягнутої за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року, тобто факт прострочки кредитора.

Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватисяналежним чином відповідно до умовдоговору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту абоінших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання визначені статтею 611 ЦК України.

Боржник, якийпрострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річнихвід простроченої суми, якщоінший розмір процентівне встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тобто обов'язку позичальника повернути суму позики кореспондує право позикодавця на повернення суми позики у встановлені договором строк та порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частин першої та другої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконатисвій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстроченена час прострочення кредитора.

Прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов'язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов'язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов'язання, то прострочення кредитора -це прострочення у прийнятті виконання зобов'язання.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (частина четверта статті 613 ЦК України).

Тлумачення частини четвертої статті 613 ЦК України свідчить, що боржник за грошовим зобов'язанням у періодпрострочення кредитора звільняється від обов'язку сплати як процентів, передбачених договором, так і процентів, передбачених статтею 625 ЦК України. Слід підкреслити, що прострочення кредитора, звільняючи боржника від сплати процентів за весь період прострочення, не звільняє його від сплатисуми основного боргу.

Такий правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року в справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).

Апеляційним судом в оскаржуваній постанові зроблено висновок, що ОСОБА_1 , починаючи з 10 грудня 2012 року, не бажав приймати виконання в присудженому судом розмірі та навмисно вчиняв дії, спрямовані на унеможливлення повернення позики ОСОБА_3 . Прострочення кредитора продовжилось і після 20 жовтня 2015 року та існувало на момент звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних (29 жовтня 2019 року).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Оскільки судовим рішенням в іншій справі, що набрало законної сили, встановлено факт прострочення позивача ОСОБА_1 в прийнятті грошової суми, стягнутої відповідно до рішення суду з ОСОБА_3 , і зазначена обставина є обов'язковою при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті ж самі сторони, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону та підстав для їх скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 рокута постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду