ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 308/14046/19

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г. Д., про визнання іпотечного договору припиненим та зняття заборони відчуження нерухомого майна.

Позов мотивований тим, що 03 вересня 2007 року між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № MKMOGL00000249.

04 вересня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором припинилося виконанням, проведеним належним чином, ОСОБА_1 просила визнати іпотечний договір від 04 вересня 2007 року, укладений між нею і АТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітулою Г. Д., реєстровий номер 2127, припиненим, зняти накладені заборони та скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 5628085 від 08 вересня 2007 року та запис у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером обтяження 5628086 від 08 вересня 2007 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

03 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено.

Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки від 04 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітулою Г. Д. за

№ 2127.

Знято заборону відчуження нерухомого майна - квартири

АДРЕСА_1 шляхом виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку від 08 вересня 2007 року № 5628086 та з Єдиного реєстру заборон на відчуження об?єктів нерухомого майна запису про обтяження від 08 вересня 2007 року № 5628085, тип обтяження - заборона на нерухоме майно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив із того, що зобов`язання за кредитним договором, яке було забезпечене іпотекою, виконане і є припиненим, а тому є підстави для задоволення позову.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

03 жовтня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

19 липня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не надала жодних доказів неможливості внесення коштів на рахунок погашення кредиту. Вона не була позбавлена можливості погасити заборгованість шляхом переказу коштів з іншого свого рахунка на рахунок, визначений кредитним договором.

ОСОБА_1 , маючи намір уникнути виконання зобов?язання у валюті договору - доларах США, діючи недобросовісно, вирішила сплатити кошти у валюті гривні на рахунок депозиту нотаріуса. Не існує жодного судового рішення, яким було би визнано припиненим зобов?язання ОСОБА_1 за кредитним договором № MKMOGL00000249. Вимога про припинення іпотеки без наявності рішення суду про припинення основного зобов?язання є передчасною. Суди не встановили розміру заборгованості за договором на день внесення коштів на депозит нотаріуса.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня

2022 року у справі № 910/14224/20, від 16 січня 2019 року у справі

№ 464/3790/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року зупинено дію рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня

2022 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 червня

2023 року до закінчення касаційного провадження.

03 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

03 вересня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MKMOGL00000249, згідно з яким банк надав

ОСОБА_1 кредит у розмірі 35 000,00 дол. США строком до 02 вересня 2037 року включно.

Сторони договору погодили, що погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів у період з 05 до 10 числа кожного місяця у сумі 378,51 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками та винагороди.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між

ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» 04 вересня 2007 року укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітулою Г. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 2127, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру

АДРЕСА_1 .

У зв`язку з посвідченням вказаного договору іпотеки приватний нотаріус Капітула Г. Д. 08 вересня 2007 року зареєструвала у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження стосовно вказаної квартири - заборона на нерухоме майно (реєстраційний номер 5628085) та у Державному реєстрі іпотек зареєстровано обтяження - іпотека (реєстраційний номер 5628086).

18 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 червня

2016 року у справі № 308/2789/16-ц позов задоволено та стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249 у розмірі

32 634,20 дол. США (що за курсом НБУ станом на 18 грудня 2015 року становить 766 251,01 грн) та судовий збір у розмірі 11 493,77 грн.

25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною зміни відсоткової ставки, зобов`язання вчинити певні дії, розірвання договору.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого

2017 року у справі № 201/14866/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249, укладеним між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк», з 06 грудня 2011 року з урахуванням відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць (12 % річних), в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зі змісту вказаного рішення відомо, що позов ОСОБА_1 був поданий у зв`язку з поданням до неї позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, з якого їй стало відомо про збільшення банком відсоткової ставки за договором з 12 % на 20,16 % річних.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29 травня 2017 року провадження у справі № 308/2789/16-ц за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 зупинено до набрання законної сили рішенням у справі

№ 201/14866/16-ц.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня

2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від

23 лютого 2017 року у справі № 201/14866/16-ц залишено без змін.

17 січня 2019 року Закарпатський апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 червня 2016 року у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалив постанову, згідно з якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 червня 2016 року скасував та у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно кредитного договору відмовив.

З дослідженого розрахунку заборгованості за кредитним договором

№ MKMOGL00000249 станом на 23 травня 2018 року, наданого АТ КБ «ПриватБанк» у справі № 308/2789/16-ц, встановлено, що станом на

16 березня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становила

17 481,08 дол. США - залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 64,09 дол. США - загальний залишок заборгованості за процентами, який станом на 05 квітня 2016 року був погашений.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишено без змін.

05 березня 2019 року ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором унесла на депозит нотаріуса 467 891,00 грн, що підтверджується квитанцією № 3, виданою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамоновим О. В., та квитанцією № 10807937 АТ «Акцент Банк» про зарахування вказаної суми на депозит нотаріуса.

Про внесення грошових коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249 на депозит нотаріуса Павлище Е. А. повідомила АТ КБ «ПриватБанк» листом від 05 березня 2019 року, а нотаріус - повідомленням від 07 березня 2019 року

№ 28/02-23.

05 березня 2019 року ОСОБА_1 на адресу АТ КБ «ПриватБанк» надіслала заяву, у якій просила звернутися до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Капітули Г. Д. з відповідною заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки квартири

АДРЕСА_1 , оскільки вона після отримання її уповноваженим представником 08 лютого 2019 року постанови Закарпатського апеляційного суду у повному обсязі та достроково повністю погасила заборгованість за кредитним договором, що була розрахована АТ КБ «ПриватБанк» станом на

18 грудня 2015 року.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

У справі, яка розглядається, позивачка звернулась до суду з позовом про визнання припиненими зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк» за іпотечним договором унаслідок повного виконання основного зобов`язання за кредитним договором, проведеного належним чином, що АТ КБ «ПриватБанк» не визнає.

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів враховує таке.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України в редакції на час укладення договору іпотеки між сторонами).

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотека серед іншого припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

У пунктах 41 - 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня

2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі

№ 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».

Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора і припинення у зв`язку з цим основного зобов`язання іпотека припиняється.

Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував, не встановив дійсного розміру заборгованості позивачки перед банком станом на

05 березня 2019 року (день внесення коштів на депозит нотаріуса), дійшов передчасного висновку про припинення основного зобов?язання у зв?язку із його виконанням.

Крім того, поза увагою суду залишилось те, що умовами кредитного договору визначено порядок погашення заборгованості за кредитним договором. Зокрема, сторони узгодили, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця у сумі 378,51 дол. США. Тобто, сторони узгодили валюту погашення боргу у доларах США, тоді як позивачка внесла кошти на депозит нотаріуса у національній валюті Україні - гривні.

Апеляційний суд не встановив та не перевірив, чи відповідає сума, внесена позивачкою на депозитний рахунок нотаріуса, еквіваленту заборгованості за кредитним договором у доларах США.

Суд касаційної інстанції немає процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки фактичні обставини справи, від яких залежить правильне її вирішення, в повному обсязі не встановлені, Верховний Суд не може ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вирішила, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 141, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду