ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 495/1432/18

У лютому 2018 року Перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся із позовом до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою виявлено схему земельних оборудок на території смт Затока м. Білгород-Дністровського, пов`язаної із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб.

Позивач послався на те, що селищною радою здійснено відчуження вказаної земельної ділянки з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території. Приватним нотаріусом рішення про проведення державної реєстрації права власності прийнято з порушенням законодавства, оскільки заявлене право не підлягало державній реєстрації.

Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3164 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0606 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0390) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. від 28 квітня 2016 року, індексний номер 29456613, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0606 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0390);

- скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно № 14358966 щодо реєстрації за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,0606 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 913239451103.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 липня 2019 року у задоволенні позовної заяви відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором не доведено, яким саме чином позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку сприятиме задоволенню суспільного інтересу та з того, що позивач безпідставно не зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, що свідчить про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі. Судом, також, зазначено, що покладення на відповідача ОСОБА_1 негативних наслідків можливого недотримання процедури передачі та державної реєстрації спірної земельної ділянки, до того ж без пропозиції, щодо виплати належного відшкодування, навіть якщо припустити, що такі порушення мали місце, призведе до покладення на відповідача надмірного індивідуального тягаря, а тому є непропорційним та несумісним з принципом верховенства права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 липня 2019 року змінено та викладено мотивувальну частину в редакції зазначеної постанови. В решті рішення залишено без змін.

Змінивши рішення суду першої інстанції апеляційний суд правильно виходив з того, що оскільки рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3164 ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0606 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0390) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, то відсутні підстави вважати наявність порушень земельного законодавства.

Водночас апеляційний суд правильно погодився з доводами апеляційної скарги в частині здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави та вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав необґрунтованості та недоведеності прокурором свого представництва інтересів держави, безпідставності не зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов.

07 липня 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове яким задовольнити позов у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18 та від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільний процесуальний кодекс України (далі -ЦПК України)).

Зазначає також, що судами прийнято судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказав, що мало місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею і цільовим призначенням), для правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, вимагалось виготовлення такого виду документації із землеустрою, як проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також послався на те, що судом апеляційної інстанції не перевірено правомірність надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва з урахуванням чинної містобудівної документації, зокрема, Генерального плану смт Затока, що імперативно передбачено частиною п`ятою статті 20 ЗК України та як наслідок, зроблено висновок про додержання вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки у приватну власність.

І насамкінець, зауважив, що за таких обставин ОСОБА_1 не могла законно набути право власності на земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, оскільки вона набула право власності у спосіб, який лише за формальними ознаками має вигляд законного - юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття Затоківською селищною радою незаконного рішення.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 495/1432/18; та надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 495/1432/18.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що між Затоківською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 18 вересня 2007 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський район для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Одесаголовпостач», кадастрові номери земельних ділянок 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 19 вересня 2007 року за № 04.07.506.00090.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29 квітня 2014 року у справі № 916/803/14 задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , розірвано договір оренди та зобов`язано повернути до земель комунальної власності смт Затока вказану земельну ділянку.

На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (кадастрові номери 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190) 15 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею площею 0,0606 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, за адресою: АДРЕСА_1 із земель наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 .

Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3164 відповідачу ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому рішенням приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. від 28 квітня 2016 року № 29456613 проведено за ОСОБА_1 державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0606 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 913239451103, номер запису про право власності 14358966).

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з частинами першою, другою статті 20 ЗК України (далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі рекреаційного призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони.

Згідно із статтею 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Згідно зі статтею 52 ЗК України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (чинній на час винекнення спірних правовідносин) (далі - Класифікація), землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації): 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; 07.02- для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту; 07.03 - для індивідуального дачного будівництва; 07.04 - для колективного дачного будівництва; 07.05 - для цілей підрозділів 07.01 - 07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельне законодавство чітко встановлює, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури. Проте, такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення законодавство не визначає.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (розділ секція Е 07, підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (розділ секція Е 07, підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), таку зміну виду цільового використання без дотримання процедури, передбаченої для зміни цільового призначення, не можна вважати незаконною.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у подібних справах за позовами першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради та фізичних осіб про визнання незаконними рішень селищної ради та визнання недійсними свідоцтв про право власності від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18, від 04 травня 2022 року у справі № 495/6094/17, від 22 лютого 2023 року у справі № 495/1427/18, від 01 березня 2023 року у справі № 495/6098/17 та справі № 495/9134/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 495/1422/18 та справі № 495/10984/17, від 19 квітня 2023 року у справі № 495/1387/19, від 24 квітня 2023 року у справі № 495/1492/1, від 28 червня 2023 року у справі № 495/1440/18.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб .

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (абзац третій частини другої статті 79-1 ЗК України).

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (частина шоста статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Встановивши, що для переданої у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, встановлено вид цільового використання - для індивідуального дачного будівництва, що відповідно до Класифікації належить до категорії земель рекреаційного призначення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, виходячи з того, що це не є зміною цільового призначення земельної ділянки, а вид використання змінився в межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та не вимагало розроблення і затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Затоківська селищна рада як власник земельної ділянки, кадастрові номери 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190, мала право визначати вид її використання - для індивідуального дачного будівництва в межах категорії земель рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу цієї земельної ділянки були сформовані земельні ділянки з присвоєнням їм кадастрових номерів, зокрема і спірна земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, яка в подальшому передана ОСОБА_1 у власність.

Аналогічні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18, яка застосована судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається, та у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 495/6094/17, від 22 лютого 2023 року у справі № 495/1427/18, від 01 березня 2023 року у справі № 495/6098/17 та справі № 495/9134/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 495/1422/18 та справі № 495/10984/17, від 19 квітня 2023 року у справі № 495/1387/19, від 24 квітня 2023 року у справі № 495/1492/18, від 28 червня 2023 року у справах № 495/1491/18, 495/1440/18.

З огляду на вказане доводи прокурора щодо передання спірної земельної ділянки без розроблення проєкту землеустрою про її відведення є необґрунтованими.

Розглянувши спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив докази у справі і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Верховний Суд в постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17 у подібних правовідносинах, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції та направивши справу на новий апеляційний розгляд, виходив з того, що суд апеляційної інстанції ухвалив своє рішення, ґрунтуючись на припущеннях, без вирішення питання про витребування, дослідження та оцінки доказів, якими в цій справі є Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район) та технічна документація із землеустрою щодо об`єднання і поділу зазначених земельних ділянок. Апеляційний суд не дослідив Генерального плану смт Затока та технічної документації із землеустрою щодо об`єднання і поділу земельних ділянок, водночас ці докази у справі є вирішальними для ухвалення законного та обґрунтованого у цій справі рішення.

Верховний Суд в постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18 у подібних правовідносинах, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції та направивши справу на новий апеляційний розгляд, виходив з того, що обставини справи встановлено неповно, без вирішення питання про дослідження та оцінку доказів, зокрема Генерального плану смт Затока, яким визначено віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, дачного будівництва, а також численних рішень Затоківської селищної ради, прийнятих щодо спірної земельної ділянки, зокрема від 03 грудня 2014 року № 2606, яким затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки площею 1,2000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, для індивідуального дачного будівництва.

У наведених справах Верховний Суд не ухвалював рішень по суті спору, допущені процесуальні порушення стали підставами для скасування судових рішень та направлення справ на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Посиланням заявника на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц також підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц за позовом про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду, змінюючи рішення апеляційного суду в частині розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди дійшла висновку про те, що вказаний договір оренди є нікчемним, а тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав позивача і не підлягає задоволенню саме з цих мотивів. Також Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу ГУ Держземагентсва, однак вважала що мотиви такого висновку апеляційного суду є неправильними, тому змінив оскаржувану постанову апеляційного суду в цій частині. Крім того, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрацій права оренди відповідача, та ухвалила в цій частині нове судове рішення про їх задоволення, у зв`язку з обґрунтованістю.

Натомість у справі яка переглядається предметом спору є вимоги про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за права власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, і суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо доводів про формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею і цільовим призначенням), для правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, то судом встановлено, що не мало місця формування нової ділянки.

Посилання заявника на те що судом апеляційної інстанції не було перевірено правомірність надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва з урахуванням чинної містобудівної документації, зокрема, Генерального плану смт Затока, що імперативно передбачено частиною п`ятою статті 20 ЗК України та як наслідок, зроблено висновок про додержання вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки у приватну власність, не є об`єктивними оскільки з постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що вони надали оцінку передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

А обставини вказані заявником щодо того, що ОСОБА_1 не могла законно набути право власності на земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0390, оскільки вона набула право власності у спосіб, який лише за формальними ознаками має вигляд законного - юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття Затоківською селищною радою незаконного рішення, зводяться лише до припущень заявника.

Отже, прокурор не навів обґрунтованих доводів на підтвердження того, що рішення № 3164 було прийнято з порушенням вимог земельного чи містобудівного законодавства, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У прохальній частині касаційної скарги прокурор заявив клопотання про повідомлення Одеської обласної прокуратури про дату та час розгляду касаційної скарги у Верховному Суді.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 401 ЦПК України), то немає підстав для задоволення вказаного клопотання прокурора.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду