ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 455/598/21

1. Описова частина

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що 23 квітня 2019 року прокуратурою Полтавської області було зареєстровано кримінальне провадження № 420191700000000043, яке було об`єднано з матеріалами інших досудових розслідувань та об`єднано в кримінальне провадження № 62020000000000557 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частиною третьою статті 212, частиною першою статті 366 КК України.

У подальшому постановою старшого слідчого з особливо важливих справ четвертого відділу управління розслідування кримінальних проваджень Головного слідчого управління Державної фіскальної службиУкраїни від 27 листопада

2020 року кримінальне провадження № 62020000000000557 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частиною третьою статті 212 КК України, частиною першою статті 366 КК України, було закрито з реабілітуючих підстав: у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

Матеріалами кримінального провадження констатувалась його участь у пособництві суб`єктам господарювання в ухиленні від сплати податків в особливо-великих розмірах. Також стверджувалось про наявність незаконних дій з його сторони, які призвели до недоотримання податкових надходжень до державного бюджету. Про його причетність до вчинення кримінально-протиправних діянь, із зазначенням його анкетних даних, в засобах масової інформації поширювалися статі та фото, зроблені по місцю проживання під час обшуку, що заподіяло шкоду його честі, гідності та діловій репутації, оскільки вже констатувався факт вчинення ним злочину.

Станом на момент проведення досудового розслідування він перебував на посаді начальника сектору кадрового забезпечення Яворівського відділу поліції головного управління національної поліції у Львівській області. Унаслідок поширення в службовому середовищі інформації про його причетність до кримінально-протиправних дій його ділова репутація та службовий авторитет зазнав істотного негативного впливу.

Таким чином, здійснення щодо нього заходів, які супроводжували досудове розслідування та передбачали втручання в його особисте життя, а саме проведення обшуків та виїмок, опублікування інформації про протиправний характер поведінки, поширення негативної інформації про нього у службовому середовищі і дискредитація його службової репутації та у сферу проходження служби в органах Національної поліції України, порушили звичний образ його життя та істотним чином негативно вплинули на його становище у цілому. На цей час його звільнено з роботи.

Крім того, 10 жовтня 2019 року за місцем його проживання посадовими особами відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на підставі ухвали Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року у справі № 552/5438/19 було проведено обшук та здійснено тимчасове вилучення речей, серед яких грошові кошти у вітчизняній та іноземних валютах, а саме: 287 044 доларів США, 221 980 Євро, 7 190 польських злотих, 36 000 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2019 року у справі № 552/5438/19 його скаргу задоволено, зобов`язано посадових осіб слідчого управління фінансових розслідувань головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області повернути йому кошти, які було тимчасово вилучено в ході обшуку 10 жовтня 2019 року, оскільки дозвіл на вилучення таких коштів слідчим суддею не надавався, а слідчим не надано доказів незаконності походження цих коштів, як і доказів накладення на такі кошти арешту у встановленому КПК України порядку.

Він був вимушений оскаржувати бездіяльність органу досудового розслідування до суду, дії працівників головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, оперативних працівників спостерігали його сусіди, які знають його як порядну та законослухняну людину, у зв`язку з чим були принижені його честь та гідність, ділова репутація і порушено звичайний уклад життя.

Він переживав, хвилювався через те, що його було публічно принижено, в присутності людей, чия думка для нього важлива, і зазнав сильного нервового потрясіння, відчував головний біль, підвищення артеріального тиску, після чого неодноразово проходив лікування в медичних закладах. Його діти і дружина вимушені виправдовуватися перед знайомими, родичами, доказуючи його непричетність до будь-яких злочинів, оскільки знайомі та друзі цікавилися, з якої причини було проведено обшук, що додає додаткових моральних страждань.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну компенсацію у сумі 1 000 000 грн.

Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 30 квітня

2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Полтавській області, прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Зазначено, що справу буде розглянуто у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 29 червня

2023 року у складі судді Пошивака Ю. П.клопотання прокурора Полтавської обласної прокуратури про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Полтавської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у справі № 448/884/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу головного управління Державної податкової служби у Полтавській області задоволено частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року у частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких вимог відмовлено. Апеляційну скаргу прокурора Полтавської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року у частині стягнення з Державного бюджету України на користь

ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 150 000 грн змінено, зменшено розмір моральної шкоди до 50 000 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у справі № 448/884/20 судом були розглянуті по суті позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, які заявлені з тих самих підстав, тобто спричинення незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, і стосувалися того самого предмету - відшкодування моральної шкоди за незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме унаслідок незаконного обшуку та тимчасового вилучення коштів.

Хоча у справі № 448/884/20 було декілька позивачів, проте предметом позову є стягнення моральної шкоди у тому самому розмірі, а саме позивачі просили стягнути на їх користь солідарно компенсацію у розмірі 3 000 000 грн, тобто по 1 000 000 грн кожному з позивачів, яка завдана безпідставним та незаконним вилученням і неповерненням коштів у ході проведення слідчих дій у кримінальному провадженні.

Аналогічно у цій справі № 455/598/21 ОСОБА_1 просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну компенсацію у сумі 1 000 000 грн, в якості відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями у рамках кримінального провадження та порушення честі і ділової репутації за ті самі дії, тобто незаконний обшук і тимчасове вилучення коштів.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Старосамбірського районного суду Львівської області від 29 червня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у цій справі № 455/598/21 ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, у тому числі, спричиненням йому моральної шкоди незаконними діями відповідачів під час кримінального провадження, яке було закрито з реабілітуючих підстав, а саме у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення та завданням шкоди його діловій репутації, що позбавило його подальшого кар`єрного росту у сфері державної служби. Разом з тим у справі № 448/884/20 позов обґрунтований виключно спричиненням шкоди унаслідок безпідставного та незаконного вилучення і неповернення коштів, вилучених в ході обшуку у межах кримінального провадження.

Тобто підстави позову у справі № 448/884/20 та у цій справі № 455/598/21 не є тотожними.

У касаційній скарзі керівник Полтавської обласної прокуратури просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі судове рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 455/598/21 з Старосамбірського районного суду Львівської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга керівника Полтавської обласної прокуратури мотивована тим, що у справі № 448/884/20, в якій ухвалено судове рішення, позовні вимоги заявлені з тих самих правових підстав, що й у цій справі № 455/598/21, а саме спричинення шкоди незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у ході здійснення досудового розслідування у тому самому кримінальному провадженні щодо обшуку та тимчасового вилучення майна, тобто предмет позову у вказаних справа є тотожним, а саме відшкодування моральної шкоди. Хоча коло позивачів у справі № 448/884/20 є більшим, проте предмет позову є тотожнім.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справіна підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Підстави для закриття провадження у справі передбачені статтею 255 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми процесуального права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Тобто підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження

№ 14-58 цс 18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161 гс 19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

У постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження

№ 12-15 гс 19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

Судом установлено, що у липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 з позовом до головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, Державної казначейської служби України та прокуратури Полтавської області, в якому просили стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на їх користь солідарно компенсацію у розмірі 3 000 000 грн, тобто по 1 000 000 грн у рахунок компенсації кожному з позивачів, за безпідставне та незаконне вилучення і неповернення коштів, вилучених в ході обшуку без подальшого накладення арешту на тимчасово вилучене майно (справа № 448/884/20).

Таким чином, правовою підставою у справі № 448/884/20 було незаконне, на думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли в своїх інтересах та в інтересах

ОСОБА_3 , вилучення належних їм коштів під час проведення слідчих дій, а саме при проведенні обшуку органами досудового розслідування у межа кримінального провадження, та неповернення цих коштів. Отже, предметом позову були незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування під час кримінального провадження.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у справі

№ 448/884/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Апеляційну скаргу головного управління Державної податкової служби у Полтавській області задоволено частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року у частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до головного управління Державної податкової служби у Полтавській області скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких вимог відмовлено. Апеляційну скаргу прокурора Полтавської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року у частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 150 000 грн змінено, зменшено розмір моральної шкоди до 50 000 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року у справі № 448/884/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Касаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року у нескасованій та незміненій частинах та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишено без змін (провадження № 61-13439св 23).

Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що фактично у справі №448/884/20 судом вже розглянуті по суті позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, які заявлені з тих самих підстав, щодо спричинення йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме унаслідок обшуку та тимчасового вилучення майна.

Отже, вказані обставини свідчать, що зазначені позовні вимоги стосувалися того самого предмету - відшкодування моральної шкоди. Разом з тим положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість повторного відшкодування моральної шкоди. Указаний закон, а саме статтю 2 було застосовано при ухваленні судового рішення у справі №448/884/20 і на неї посилається позивач у цій справі.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що аналогічно у цій справі № 455/598/21 ОСОБА_1 просив стягнути моральну шкоду завдану незаконними діями у рамках того самого кримінального провадження.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про обґрунтованість клопотання прокурора Полтавської обласної прокуратури про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки підстава і предмет позову у цій справі № 455/598/21 та у справі №448/884/20 є тотожними.

Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі судового рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду