ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 726/959/19

Описова частина

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири по

АДРЕСА_1 від 12 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , індексний номер рішення 42035237, номер в реєстрі 1748, посвідчений приватним нотаріусом ЧМНО Балацьким О. О.;

- визнати в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частки квартири по АДРЕСА_1 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 7/8 частки квартири по АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на вказане нерухоме майно.

2. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , якому на праві власності належала квартира по АДРЕСА_1 .

3. Померлим 02 липня 2018 року було складено заповіт, зареєстрований у реєстрі за №22986, відповідно до якого ОСОБА_6 все майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, та взагалі, все те, що буде належати йому на день смерті та на що він за законом буде мати право, заповів

ОСОБА_1 , який 10 вересня 2018 року звернувся до Першої чернівецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, на підставі якої була заведена спадкова справа.

4. 12 лютого 2019 року постановою державного нотаріуса Першої чернівецької державної нотаріальної контори Мисюк О. М. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, а саме на спірну квартиру у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

5. Зазначав, що з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що спірна квартира не є власністю померлого ОСОБА_6 , а належить іншій особі, оскільки померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 вже після своєї смерті, а саме 12 липня 2018 року уклав договір купівлі - продажу квартири в АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 . В свою чергу ОСОБА_2

05 грудня 2018 року уклала договір купівлі - продажу спірної квартири з ОСОБА_3 .

6. У зв`язку із тим, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому починаючи з цього дня на підставі частини п`ятої статті 1268 ЦПК України ОСОБА_1 належала спадщина після смерті ОСОБА_6 , в тому числі і вищевказана квартира, яка входить до складу спадщини, а тому договір купівлі-продажу (правочин) №1748 від 12 липня 2018 року, укладений між померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , є недійсним та підлягає скасуванню, а спірна квартира витребуванню з чужого незаконного володіння, оскільки вибула із власності поза його волею.

7. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 листопада

2023 року у складі судді Байцар Л. В. позов задоволено частково.

Визнано недійним договір купівлі-продажу квартири від 12 липня 2018 року, укладений між померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частки спірної квартири та витребувано її з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 .

В іншій частині позову відмовлено.

Здійснено розподіл судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому, починаючи з цього дня на підставі частини п`ятої статті 1268 ЦПК України ОСОБА_1 належала спадщина після його смерті, а тому договір купівлі-продажу від 12 липня 2018 року, укладений між померлим ОСОБА_6 та

ОСОБА_2 , є недійсним.

9. Оскільки через наявність спірних договорів у ОСОБА_1 відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно, а тому він позбавлений можливості оформити свої спадкові права, звернувшись до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту цивільного права та інтересу ОСОБА_1 буде задоволення позовних вимог, як про визнання спірного договору недійсним, визнання права власності на частину спадкового майно, так і витребування цього майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

10. Також судом враховано, що на підставі статті 1241 ЦК України ОСОБА_4 як син спадкодавця, який прийняв спадщину, має право на половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом (обов`язкова частка), а тому його обов`язкова частка становить 1/8 частину від всього спадкового майна, в тому числі і від спірної квартири.

11. Отже враховуючи, що майно вибуло з володіння поза волею власника, суд першої інстанції задовольнив позов в частині визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, укладеного між померлим ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , визнання в порядку спадкування за ОСОБА_1 права власності на 7/8 квартири та витребування 7/8 частин квартири з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

12. При цьому суд відмовив у задоволенні позову в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44418534 від 05 грудня 2018 року, запису про право власності № 29265759, вчиненого приватним нотаріусом Іщенко А. В. Чернівецького міського нотаріального округу та внесення відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

13. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Здійснено розподіл судових витрат.

14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

15. Також суд зазначав, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_6 помер і, як наслідок, представництво за довіреністю ОСОБА_7 припинилося, отже зі смертю довірителя уповноважена особа втратила право від його імені вчиняти правочин, зокрема й спірний, і тому він є недійсним.

16. Разом з тим, апеляційний суд зазначав, що першочергово ОСОБА_2 придбала за договором від 12 липня 2018 року у ОСОБА_6 , від імені якого діяла ОСОБА_7 , квартиру по АДРЕСА_1 , а надалі, майже через 5 місяців й ОСОБА_3 придбав таку у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2018 року за ціною 626 400,00 грн, що, в свою чергу, свідчить про те, що покупці є добросовісними набувачами спірного майна, оскільки діяли правомірно, укладаючи нотаріально посвідченні договори купівлі-продажу квартири, при укладенні договорів вживали всі передбачені та доступні за законом заходи для отримання інформації щодо правомірності й законності своїх дій на укладання таких договорів, одержували витяги про відсутність заборон та арештів за Єдиним реєстром заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на вказану квартиру обидва рази була проведена нотаріусом, дотриманням вимог чинного законодавства яким презюмується доти, поки не буде доведене протилежне.

17. Також вказував, що ОСОБА_3 не міг знати, як і ОСОБА_2 , що вона набула у власність спірну квартиру на підставі укладеного договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 , яка на час укладення такого була позбавлена права на вчинення дій від імені довірителя у зв`язку зі смертю останнього, у зв`язку із тим, що реєстр актів цивільного стану закритий, ані перший, ані другий набувачі не могли пересвідчитися у вказаному вище та не мали такого обов`язку з урахуванням повноважень нотаріуса при посвідчені угод.

18. За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку, що вимога про витребування спірної квартири ОСОБА_1 , яка набута ним у власність без фактичного користування за два дні до вчинення оспорюваного правочину на підставі заповіту, який був складений на позивача спадкодавцем за сім днів до смерті, і який не був родичом спадкодавця ОСОБА_6 , при відчуженні спадкового майна донькою спадкодавця, яка не є спадкоємцем після смерті батька в силу цього заповіту, на користь добросовісного набувача (яка не спростована позивачем), має право на отримання лише грошової компенсації, що за умов встановлених обставин справи, справедливості й балансу сторін буде ефективним способом захисту порушеного права позивача.

19. Наявність обставин для визнання недійсним договору купівлі-продажу за відсутності законних підстав самого витребування майна у добросовісного набувача не вважатиметеся ефективним способом захисту, оскільки не досягне мети відновлення права, за захистом яких звернувся позивач.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. У березні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мандзюка В. Б., на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2024 року.

21. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

22. Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами

Аргументи учасників справи

23. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

24. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі

№ 6-164цс12, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі

№ 332/3796/19, від 13 вересня 2022 року у справі № 727/11763/18, від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій було достеменно встановлено, що договір купівлі-продажу квартири укладався на підставі довіреності уже після смерті власника квартири; від імені померлого власника квартири діяла його рідна донька ОСОБА_7 , яка не могла не знати про смерть свого батька; покупець ОСОБА_2 вказувала у судових засіданнях, що після купівлі спірної квартири не розрахувалася до кінця з продавцем за дану квартиру, а тому попередні власники квартири (продавці) займалися пошуком нового покупця, якій ОСОБА_2 05 грудня 2018 року продала спірну квартиру.

26. Вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що правочин недійсний, помилково послався на віндікацію як спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки саме позивач, а не суд наділений правом обирати той спосіб захисту, який вважає ефективним, тим більше, якщо така позиція позивача збігається зі сталою практикою Верховного Суду.

27. Вважає, що апеляційний суд помилково вважав ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 добросовісними набувача, у зв`язку із чим у них не може бути витребувано спірне майно, оскільки квартира вибула з володіння до ОСОБА_2 , поза волею як спадкодавця, так і спадкоємця. Воля ж повіреної особи, яка є дочкою померлого, не може заміняти волю власника.

28. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, право володіння та користування спадковим майном виникає із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.

29. Таким чином, оскільки в даному випадку квартира вибула з власності поза волею власника квартири, тому суд апеляційної інстанції помилково застосував норми про добросовісність набувача.

30. У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_2 - адвоката Петрович Ю. Ф. на касаційну скаргу, в якому остання просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду- без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

31. Зазначає, що задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири в особи, яка є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на цю особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_6 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

33. На день смерті ОСОБА_6 на праві власності належала квартира загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

34. 02 липня 2018 року ОСОБА_6 склав заповіт, зареєстрований у реєстрі за №22986, відповідно до якого все майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, та взагалі все те, що буде належати йому на день смерті та на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1 . Вказаний заповіт складено

02 липня 2018 року о 21 годині 10 хвилин приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу за реєстровим номером №22986 ОСОБА_8 в присутності двох свідків: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

35. Також судами установлено, що 08 листопада 2004 року ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_11 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями, крім іншого, щодо відчуження (продажу, обміну), а також вчинення будь-яких дій щодо належного йому рухомого та нерухомого майна, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, тощо.

36. Після смерті ОСОБА_6 , а саме 12 липня 2018 року, ОСОБА_7 від його імені було укладено з ОСОБА_2 договір купівлі - продажу спірної квартири, за яким продавець передав майно у власність покупця, а покупець прийняв майно і сплатив за нього обговорену грошову суму, індексний номер рішення 42035237, реєстраційний №1748 від 12 липня 2018 року, видавник приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О.

37. 10 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Першої чернівецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, на підставі якої була заведена спадкова справа.

38. З матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_6 спадкоємцем за заповітом, посвідченим ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 02 липня 2018 року за реєстровим номером №22986, є ОСОБА_1 , а спадкоємцем за законом на обов`язкову частку в спадщині є син померлого - ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою Першої чернівецької нотаріальної контори від 12 лютого 2019 року №207-02-14-480/2018.

39. 05 грудня 2018 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі - продажу спірної квартири з ОСОБА_3 , за яким продавець передав майно у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму, номер в реєстрі 10281, виданий 05 грудня 2018 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №44418534 від 05 грудня

2018 року, запис про право власності №29265759, засвідчений приватним нотаріусом Іщенко А. В. Чернівецького міського нотаріального округу.

40. 12 лютого 2019 року Постановою державного нотаріуса Першої чернівецької державної нотаріальної контори Мисюк О. М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, а саме на квартиру

АДРЕСА_2 , що належала померлому ОСОБА_6 , у зв`язку з відсутністю правоустановчих документів, що підтверджують право власності спадкодавця на майно.

41. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2020 року у справі №726/1817/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним в задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки встановлено, що згідно висновку експерта №012 ОСОБА_6 за життя по день смерті ознак психічного захворювання не виявляв.

42. Згідно з рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 червня 2021 року по справі 725/2665/21 встановлено факт родинних відносин між донькою ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_6 .

43. Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівців від 18 травня 2022 року позов ОСОБА_5 щодо надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 задоволено.

44. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 18 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_5 відмовлено.

Мотивувальна частина

45. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

46. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

47. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

48. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

49. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

50. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

51. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

52. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

53. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

54. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

55. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

56. Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

57. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження

№ 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження

№ 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження

№ 12-84гс20 та інших).

59. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Щодо вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним

60. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

61. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

62. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

63. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

64. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

65. Відповідно до статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

66. Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

67. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, право володіння та користування спадковим майном виникає із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.

68. Матеріалами справи встановлено що ОСОБА_1 подав заяву про вступ у спадщину, заповіт не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з часу смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спірна квартира належала ОСОБА_1 на підставі частини п`ятої статті 1268 ЦПК України.

69. Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

70. Пунктом 6 частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється, крім іншого, у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

71. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_6 на підставі довіреності від 08 листопада 2004 року уповноважив ОСОБА_11 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями, крім іншого, щодо відчуження (продажу, обміну), а також вчинення будь-яких дій щодо належного йому рухомого та нерухомого майна, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, тощо.

72. 02 липня 2018 року ОСОБА_6 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 , а 12 липня 2018 року ОСОБА_7 уклала від імені ОСОБА_6 договір купівлі-продажу належної останньому квартири з ОСОБА_2 , відповідно до якого продавець передав майно у власність покупця, а покупець прийняв майно і сплатив за нього обговорену суму, а пунктом 3.2. сторони стверджували факт повного розрахунку за цим договором, однак на час укладення вказаного договору ОСОБА_6 помер, а саме 10 липня 2018 року, і як наслідок представництво за довіреністю ОСОБА_7 припинилося. Отже зі смертю довірителя уповноважена особа втратила право від його імені вчиняти правочин, зокрема спірний.

73. Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про порушення прав позивача та недійсність оспореного договору купівлі-продажу.

Щодо вимог про витребування квартири із чужого незаконного володіння

74. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

75. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

76. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

77. Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

78. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження

№ 12-122гс18).

79. У пунктах 6.5-6.7, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) зазначено, що: «Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього…Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)».

80. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункт 38), від 01 квітня 2020 року в справі

№ 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 46.2), від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункт 7.15), від 21 вересня

2022 року в справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.61)).

81. У пункті 6.50 постанови від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: «Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей».

82. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України (див. пункт 5.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21)).

83. Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року в справі

№ 923/196/20 (пункт 40)).

84. На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року в справі

№ 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року в справі

№ 925/1351/19).

85. У цій справі установлено, що першочергово спірну квартиру придбала ОСОБА_2 , а надалі, майже через 5 місяців, її придбав ОСОБА_3 за ціною 626 400,00 грн, що в свою чергу свідчить про те, що покупці є добросовісними набувачами спірного майна, оскільки діяли правомірно, укладаючи нотаріально посвідченні договори купівлі-продажу квартири, при укладенні договорів вживали всі передбачені та доступні за законом заходи для отримання інформації щодо правомірності й законності своїх дій на укладання таких договорів, одержували витяги про відсутність заборон та арештів за Єдиним реєстром заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на вказану квартиру обидва рази була проведена нотаріусом, дотриманням вимог чинного законодавства яким презюмується доти, поки не буде доведене протилежне.

86. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 не міг знати, як і ОСОБА_2 , що вона набула у власність спірну квартиру на підставі укладеного договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 , яка на час укладення такого була позбавлена права на вчинення дій від імені довірителя у зв`язку зі смертю останнього, у зв`язку із тим, що реєстр актів цивільного стану закритий, ані перший, ані другий набувачі не могли пересвідчитися у вказаному вище та не мали такого обов`язку з урахуванням повноважень нотаріуса при посвідчені угод.

87. На момент укладання та нотаріального посвідчення договору продавець ОСОБА_2 також законно використовувала, володіла та розпоряджалася квартирою, належною їй на праві приватної власності згідно оскаржуваного договору купівлі-продажу.

88. За вказаних обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про витребування спірної квартири ОСОБА_1 , оскільки така набута ним у власність без фактичного користування за два дні до вчинення оспорюваного правочину на підставі заповіту, який був складений на позивача спадкодавцем за сім днів до смерті, і який не був родичом спадкодавця ОСОБА_6 .Враховуючи відчуження спадкового майна донькою спадкодавця, яка не є спадкоємцем після смерті батька, на користь добросовісного набувача (що не спростовано позивачем), останній має право на отримання лише грошової компенсації, що за умов встановлених обставин справи, справедливості й балансу сторін буде ефективним способом захисту порушеного права позивача.

89. Верховний Суд вважає правильними висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про витребування спірного нерухомого майна з володіння ОСОБА_3 з підстав того, що останній є добросовісним набувачем, що виключає можливість задоволення позовних вимог про витребування спірного майна.

90. Такі висновки не суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зазначених заявником у касаційній скарзі. Вони узгоджуються із судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у цій категорії справ, яка є сталою та сформованою.

91. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в його право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо йому не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява

№ 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

92. Позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

93. У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

94. Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

95. Під час набуття спірного нерухомого майна ОСОБА_3 правомірно очікував, що ОСОБА_2 мала право розпоряджатися спірною квартирою, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Також були відсутні відомості щодо належності спірного нерухомого майна позивачу. Вочевидь ОСОБА_3 не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача, як він про це заявляє, поза його волею. Апеляційний суд проаналізував добросовісність дій останнього.

96. Критерії правомірності втручання у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

97. Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

98. Трискладовий тест, застосовуваний ЄСПЛ, використовується і в практиці українських судів, у тому числі Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.

99. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

100. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

101. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

102. Зважаючи на вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для витребування спірної квартири від добросовісного набувача.

103. При цьому апеляційний суд мотивовано зазначив, що наявність обставин для визнання недійсним договору купівлі-продажу за відсутності законних підстав самого витребування майна у добросовісного набувача не вважатиметеся ефективним способом захисту, оскільки не досягне мети відновлення права, за захистом яких звернувся позивач.

104. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

105. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

106. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію

107. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

108. Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду