ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 363/263/19

У січні 2019 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Вишгород Київської області звернувся до суду з позовом до Вишгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Приватне підприємство «Будініціатива Інвест» (далі - ПП «Будініціатива Інвест»), Обслуговуючий кооператив «Затишок Плюс» (далі - ОК «Затишок Плюс»), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 09 грудня 2020 року, остаточно просив суд:

- визнати недійсними пункти 12, 13, 14, 15, 16, 22, 23, 24, 25 рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року № 15/20 «Про затвердження документації із землеустрою» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спірних земельних ділянок;

- зобов`язати повернути у власність держави в особі територіальної громади м. Вишгород ОСОБА_2 - земельну ділянку, кадастровий номер 3221810100:33:004:0001, площею 0,0988 га; ОСОБА_1 - земельні ділянки: кадастровий номер 3221810100:33:004:0002, площею 0,0952 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0005, площею 0,0953 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0007, площею 0,0904 га; ОСОБА_6 - земельну ділянку, кадастровий номер 3221810100:33:004:0003, площею 0,0979 га; ОСОБА_5 - земельну ділянку кадастровий номер 3221810100:33:004:0004, площею 0,0902 га; ОСОБА_7 - земельну ділянку, кадастровий номер 3221810100:33:004:0006, площею 0,09707 га; ОСОБА_3 - земельну ділянку, кадастровий номер 3221810100:33:004:0008, площею 0,0901 га; ОСОБА_11 - земельну ділянку, кадастровий номер 3221810100:33:004:0009, площею 0,0981 га; ОСОБА_4 -земельну ділянку, кадастровий номер 3221810100:33:004:0010, площею 0,09764 га, які розташовані на території м. Вишгород Київської області.

Позовну заяву прокурор обґрунтував тим, що за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Вишгородської міської ради працівниками прокуратури Київської області виявлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва.

Так, між ПП «Будініціатива Інвест» та Вишгородською міською радою 20 грудня 2010 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,6458 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0151, для експлуатації та обслуговування будівель та споруд бази відпочинку та їх реконструкції і добудови, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договорів купівлі-продажу від 28 лютого 2011 року, укладених між ПП «Будініціатива Інвест» та ОК «Затишок Плюс», у власність останнього перейшли такі об`єкти нерухомості: громадсько-житлова будівля площею 20,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; громадсько-житлова будівля площею 34,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; адміністративна будівля площею 59,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будівля охорони площею 28,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням 6 сесії VI скликання Вишгородської міської ради від 06 липня 2011 року № 6/24 передано ОК «Затишок Плюс», у зв`язку з набуттям права власності на об`єкти нерухомого майна, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,6458 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0151, для експлуатації та обслуговування будівель та споруд бази відпочинку та їх реконструкції і добудови, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено дію договору оренди від 20 грудня 2010 року укладеного між ПП «Будініціатива Інвест» та Вишгородською міською радою.

На підставі вказаного рішення між ОК «Затишок Плюс» та Вишгородською міською радою 07 лютого 2012 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,6458 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0151.

Листом від 27 серпня 2012 року № 164 ОК «Затишок Плюс» повідомило Вишгородську міську раду про відмову від права оренди на вказану земельну ділянку на користь громадян з метою подальшої передачі земельної ділянки для дачного будівництва.

28 лютого 2012 року члени ОК «Затишок Плюс» ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулися до розробника документації із землеустрою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія Олімп» (далі - ТОВ «Юридична компанія Олімп») з проханням розробити технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки для індивідуального будівництва в межах норм безоплатної передачі за цільовим призначенням.

Відповідно до пунктів 12-16, 22-26 рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року № 15/20 «Про затвердження документації із землеустрою» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі у власність земельних ділянок площами по 0,10 га для дачного будівництва громадянам ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

У зв`язку з чим за вказаними громадянами зареєстровано такі земельні ділянки: площею 0,0988 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0001, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_2 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0952 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0002, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_9 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0979 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0003, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_6 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0902 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0004 для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_5 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0953 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0005, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_8 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0907 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0006, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_7 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0904 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0007, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_10 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0901 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0008, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_3 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0981 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0009, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_11 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0964 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0010, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_4 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року).

Однак записи про реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки, кадастрові номери: 3221810100:33:004:0001 - 3221810100:33:004:0006 та 3221810100:33:004:0008 - 3221810100:33:004:0010, у книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди відсутні.

Надалі 27 листопада 2015 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .

Прокурор стверджував, що пункти 12-16, 22-26 рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року № 15/20 є незаконними, оскільки відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 17 грудня 2018 року № 01-/297 спірні земельні ділянки, кадастрові номери: 21810100:33:004:0001 - 3221810100:33:004:0010 накладаються на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу Київського водосховища на річці Дніпро.

Тобто, всупереч статей 58, 59, 60, 61, 84, 118, 186, 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 4, 6, 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 20, 25, 50 Закону України «Про землеустрій» Вишгородською міською радою прийнято незаконне в частині рішення (пункти 12-16, 22-26) від 07 вересня 2012 року № 15/20 «Про затвердження документації із землеустрою, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі у власність земельних ділянок площами по 0,10 га для дачного будівництва громадянам ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та передано спірні земельні ділянки у приватну власність вказаних громадян, за рахунок земель водного фонду в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення - річки Дніпро, без надання Вишгородською міською радою дозволів на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, погодження документації Комісією у складі представника водного господарства, прийняття рішення про затвердження її документації та надання ділянок у власність для здійснення діяльності на земельних ділянках, яка прямо заборонена законом.

Крім того, всупереч вимогам статей 9, 36 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» спірні земельні ділянки відведено без проведення обов`язкової державної землевпорядної експертизи.

Зазначені землі водного фонду не підлягали передачі у власність, тому Вишгородська міська рада, приймаючи спірне рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень, внаслідок чого неправомірно відведено в приватну власність громадянам земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва.

З наведених підстав прокурор просив задовольнити його позов.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Вишгород Київської області відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки, отримані громадянами на підставі пунктів 12-16, 22-26 оскаржуваного рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року № 15/20, накладаються на землі водного фонду, що розташовані в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро, тому підстав для задоволення позовних вимог прокурора немає.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (далі - КДПГККГС «Київгеоінформатика») від 17 грудня 2018 року, згідно з яким земельні ділянки, кадастрові номери: 3221810100:33:004:0010, 3221810100:33:004:0009, 3221810100:33:004:0004, 3221810100:33:004:0007, 3221810100:33:004:0008, 3221810100:33:004:0006, 3221810100:33:004:0004, 3221810100:33:004:0005, повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу Київського водосховища на річці Дніпро, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3221810100:33:004:0001, 3221810100:33:004:0003 частково накладаються на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу Київського водосховища на річці Дніпро, як доказ знаходження спірних земельних ділянок у прибережній захисній смузі Київського водосховища, є недостатнім для доведеності позовних вимог, оскільки його зміст свідчить про те, що він був складений на підставі викопіювання з ортофотоплану без виходу на місцевість для встановлення дійсного розміру прибережної захисної смуги в районі розташування спірних земельних ділянок; у наданих схемах викопіювання щодо накладення спірних земельних ділянок не вказано, яким чином було виміряно ширину прибережної захисної смуги, який при цьому брався уріз води, хто здійснював виміри, яке обладнання при цьому використовувалося; космічна зйомка за 2015 рік накладається на ортофоплани за місцевості на 2010 рік, тобто з різницею п`ять років.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у приватну власність громадян відводились не новосформовані земельні ділянки, а лише фактично відбувся поділ уже сформованої ділянки, яка перебувала в оренді ОК «Затишок Плюс» без зміни її цільового призначення, а тому порушення вимог земельного законодавства немає.

Суд першої інстанції відхилив доводи прокурора про те, що на спірні земельні ділянки їх власникам не були видані державні акти на право власності на землю, та зазначив про те, щовласниками спірних земельних ділянок було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки та відповідно отримані документи, що посвідчують право власності на земельні ділянки. В інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що додана до позовної заяви, зазначена підстава виникнення права власності спірних земельних ділянок - свідоцтво про право власності, видане відповідачам 25 листопада 2014 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, та дотримуючись вимог матеріального та процесуального права, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, викладених у його рішенні, та не впливають на їх законність.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що КДПГККГС «Київгеоінформатика», на інформацію якого посилався прокурор для підтвердження накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду, не уповноважене здійснювати облік водних об`єктів та визначення їх правового статусу, встановлення розміру природоохоронних меж водних об`єктів та накладення земельних ділянок на вказані межі.

У червні 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 359/6970/18, від 23 листопада 2022 року у справі № 372/4143/18, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 22 травня 2020 року у справі № 469/1203/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2020 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 116, 118, 186 ЗК України та статей 20, 25, 50 Закону України «Про землеустрій» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належної оцінки листу КДПГККГС «Київгеоінформатика», який в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема зі схемами накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду, належним чином підтверджують їх віднесення до земель водного фонду;

- не звернули увагу на те, що КДПГККГС «Київгеоінформатика» як спеціалізоване державне підприємство має право створювати і поширювати інформацію про місцезнаходження об`єктів землеустрою, зокрема земельних ділянок, щодо меж об`єктів водного фонду, використовуючи у цьому процесі картографічні матеріали, які становлять картографічний фонд України;

- проігнорували, що відповідачі не надали суду і суди не досліджували жодних доказів на спростування доводів прокурора про особливий статус та цільове призначення спірних земельних ділянок;

- не дослідили інформацію, надану Центральною геофізичною обсерваторією ім. Бориса Срезневського від 12 лютого 2018 року № 17-08.1/321, яка підтверджує статус водного об`єкта - річки Дніпро та ширини його прибережної захисної смуги, на яку накладаються спірні земельні ділянки;

- проігнорували, що спірні земельні ділянки відведено у власність громадян на підставі технічної документації із землеустрою, без надання Вишгородською міською радою дозволів на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, погодження документації комісією, прийняття рішення про затвердження цієї документації та надання ділянок у власність;

- не звернули увагу на те, що позов у цій справі спрямований на захист суспільно-значимих прав територіальної громади, пов`язаних із обов`язком держави щодо захисту земель водного фонду - прибережної захисної смуги, що є надбанням Українського народу, та яка забезпечує екологічну безпеку населення, охорону поверхневих вод від забруднення, засмічення й збереження її водності;

Крім того, у касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури виклав клопотання про розгляд цієї справи Верховним Судом у судовому засіданні за участю представника Офісу Генерального прокурора.

У серпні 2024 року ОСОБА_7 , в інтересах якої діє ОСОБА_12, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року - без змін.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 червня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року передано на розглядсудді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Вишгородського районного суду міста Києва матеріали справи № 363/263/19; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2024 року матеріали справи № 363/263/19надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про розгляд справи з викликом сторін; справу № 363/263/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 20 грудня 2010 року між ПП «Будініціатива Інвест» та Вишгородською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,6458 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0151, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд бази відпочинку та їх реконструкції і добудови, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договір укладено на п`ять років.

Рішенням 6 сесії VI скликання Вишгородської міської ради від 06 липня 2011 року № 6/24 передано ОК «Затишок Плюс», у зв`язку з набуттям права власності на об`єкти нерухомого майна, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,6458 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0151, для експлуатації та обслуговування будівель та споруд бази відпочинку та їх реконструкції і добудови, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено дію договору оренди від 20 грудня 2010 року, укладеного між ПП «Будініціатива Інвест» та Вишгородською міською радою.

На підставі вказаного рішення між ОК «Затишок Плюс» та Вишгородською міською радою 07 лютого 2012 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,6458 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0151, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л. А. та зареєстрований у реєстрі за № 130.

25 грудня 2012 року між Вишгородською міською радою та ОК «Затишок Плюс» укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 07 лютого 2012 року № 130, згідно з яким назву договору замінено на «Договір про оренди земельних ділянок», пункту 2 словосполучення «земельна ділянка» у тексті Договору замінено словами «земельні ділянки», пункт 3 викладено у редакції: «пункт 2.1 Договору викласти в такій редакції: «Об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельні ділянки з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_3 ; загальна площа - 1,6458 га, в тому числі: земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0001, площею 0,09755 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0002, площею 0,09515 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0003, площею 0,09785 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0004, площею 0,090162 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0005, площею 0,095274 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0006, площею 0,09074 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0007, площею 0,090409 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0008, площею 0,090062 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0009, площею 0,098061 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:00010, площею 0,096396 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0011, площею 0,467578 га; земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:33:004:0012, площею 0,0235344 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд бази відпочинку та їх реконструкції і добудови, житлового будівництва. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л. А. та зареєстровано в реєстрі № 3000».

07 липня 2014 року між Вишгородською міською радою та ОК «Затишок Плюс» укладено договір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 07 лютого 2012 року № 130, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л. А. та зареєстрований у реєстрі № 1073.

Листом від 27 серпня 2012 року № 164 ОК «Затишок Плюс» звернулося до Вишгородської міської ради з відмовою від права оренди на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на користь громадян ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , з метою подальшої передачі земельної ділянки для дачного будівництва.

28 лютого 2012 року члени ОК «Затишок Плюс» ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулися до розробника документації із землеустрою ТОВ «Юридична компанія Олімп» з проханням розробити технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, що передаються у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва в межах Вишгородської міської ради АДРЕСА_3.

Пунктами 12-16, 22-26 рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року №15/20 «Про затвердження документації із землеустрою» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі у власність земельних ділянок площами по 0,10 га для дачного будівництва громадянам: ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за вказаними громадянами зареєстровано такі земельні ділянки: площею 0,0988 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0001, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_2 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0952 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0002, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_9 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0979 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0003, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_6 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0902 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0004, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_5 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0953 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0005, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_8 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0907 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0006, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_7 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0904 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0007, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_10 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0901 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0008, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_3 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0981 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0009, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_11 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року); площею 0,0964 га, кадастровий номер 3221810100:33:004:0010, для індивідуального дачного будівництва за ОСОБА_4 (право власності зареєстровано 11 листопада 2014 року).

27 листопада 2015 року на підставі договорів купівлі-продажу за № 1024, № 1026, № 1028 ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відчужили належні їм земельні ділянки, кадастрові номери: 3221810100:33:004:0002, 3221810100:33:004:0005 та 3221810100:33:004:0007, на користь ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до інформації КДПГККГС «Київгеоінформатика» від 17 грудня 2018 року № 01-01/297 спірні земельні ділянки, кадастрові номери 3221810100:33:004:0001-3221810100:33:004:0010 накладаються на землі водного фонду, а саме 100-метрову прибережну захисну смугу Київського водосховища на річці Дніпро.

Згідно з листом Центральної геофізичної обсерваторії від 12 лютого 2018 року № 17-08.1/321, обвідний канал та інші водні об`єкти, які розташовані між Київським водосховищем та його захисною дамбою, знаходяться у заплавній частині річці Дніпро (Київське водосховище) і є його складовими частинами. Річка Дніпро -(Київське водосховище) - це природний водний об`єкт, який має загальну площу водозабору 504 000 кв. м, довжину 2201 км. Згідно зі статтею 79 ВК України річка Дніпро належать до великих річок, навколо яких згідно зі статтею 88 ВК України встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд,виходив із того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що спірні земельні ділянки, отримані громадянами на підставі пунктів 12-16, 22-26 оскаржуваного рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року № 15/20, накладаються на землі водного фонду, що розташовані в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Також суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважав недоведеним факт відведення спірних земельних ділянок з порушенням порядку передачі земель у приватну власність.

Із вказаними висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд погодитись не може з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, крім випадків, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному ЗК України, Законами України «Про землеустрій» і «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні. Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об`єкта землеустрою.

Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) та інших.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 ЗК України визначено, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадянам органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватися на умовах оренди лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду законом не передбачена.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор зокрема стверджував, що пункти 12-16, 22-26 рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року № 15/20 є незаконними, оскільки спірні земельні ділянки, кадастрові номери: 21810100:33:004:0001 - 3221810100:33:004:0010 накладаються на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу Київського водосховища на річці Дніпро.

У наявному у матеріалах справи листі Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 04 червня 2018 року № 2-28/744, підготовленому у відповідь на запит заступника начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Київської області щодо спірних земельних ділянок, зазначено, що «у складі Генерального плану м. Вишгорода, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 16 лютого 2011 року № 3/1, окреме креслення прибережно-захисних смуг відсутнє.

У розділі 19.2 «Планування обмеження» пояснювальної записки до Генерального плану м. Вишгорода зазначено, що нормативна санітарно-захисна зона від природоохоронних об`єктів р. Дніпро, р. Монашка та струмків становить 100/25 м.

Містобудівна документація по визначенню прибережно-захисних смуг р. Дніпро у м. Вишгороді в частині, де розташовані зазначені у зверненні земельні ділянки, не розроблялась» (т. 1. а. с. 49-50).

З огляду на наведене, можна зробити висновок про те, що проєкт землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги річки Дніпро у межах м. Вишгород не розроблявся та на момент виникнення спірних правовідносин був відсутній. Вказаний факт сторона відповідача у ході розгляду справи не спростувала.

Тому при прийнятті оскаржуваного рішення від 07 вересня 2012 року № 15/20 «Про затвердження документації із землеустрою» в частині про затвердження технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спірних земельних ділянок Вишгородська міська рада у цій конкретній справі за встановлених обставин мала виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України.

Водночас згідно з листом директора Центральної геофізичної обсерваторії від 12 лютого 2018 року № 17-08.1/321 (т. 1 а. с. 55), обвідний канал та інші водні об`єкти, які розташовані між Київським водосховищем та його захисною дамбою, знаходяться у заплавній частині річки Дніпро (Київське водосховище) і є його складовими частинами. Річка Дніпро - (Київське водосховище) - це природний водний об`єкт, який має загальну площу водозабору 504 000 кв. м, довжину 2201 км. Згідно зі статтею 79 ВК України річка Дніпро належать до великих річок, навколо яких згідно зі статтею 88 ВК України встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України у випадку якщо крутизна прибережних схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прокурором надані суду і не спростовані відповідачем викопіювання з матеріалів космічної зйомки за 2015 рік в межах Вишгородського району Київської області, які наочно демонструють позиціонування в просторі спірних земельних ділянок щодо близькості до водного об`єкта, який можна ідентифікувати як річка Дніпро (т. 1. а. с. 87).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд на вказане уваги не звернув, не перевірив дотримання Вишгородською міською радою визначених земельним та водним законодавством України нормативних розмірів прибережної захисної смуги при прийняттіоспорюваного рішення від 07 вересня 2012 року № 15/20 «Про затвердження документації із землеустрою» в частині про затвердження технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спірних земельних ділянок, та передчасно вважав позов прокурора недоведеним.

Також суд першої інстанції не врахував, що згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 367, 374, 382 ЦПК України на зазначені доводи прокурора також уваги не звернув.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Натомість у цій справі суд першої інстанції, з висновками якого погодися й апеляційний суд, лише формально оцінив подані заступником прокурора Київської області як стороною позивача докази, належним чином не перевірив наявність доказів на їх спростування зі сторони відповідача, не надав комплексну оцінку всім наявним у справі доказам, не забезпечив (організував) дійсно змагальний процес, тобто не створив особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків та в повній мірі не виконав завдання цивільного судочинства.

Водночас суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень не виправив указаних недоліків рішення суду першої інстанції та залишив таке судове рішення без змін.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Підстави відкриття касаційного провадження у цій справі, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином усіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки всім зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій з урахуванням обсягу їх повноважень, то відповідно до статті 411 ЦПК України Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить врахувати викладене, перевірити дотримання Вишгородською міською радою визначених земельним та водним законодавством України нормативних розмірів прибережної захисної смуги при прийняттіоспорюваного рішення Вишгородської міської ради від 07 вересня 2012 року № 15/20 «Про затвердження документації із землеустрою» в частині про затвердження технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спірних земельних ділянок; надати комплексну оцінку наявним у справі доказам; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, проаналізувати всі доводи, заперечення сторін; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду