ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 344/5006/16-ц

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, про скасування рішення Івано-Франківської міської ради та розпорядження міського голови м. Івано-Франківська, визнання права власності на частину земельних ділянок, визнання факту припинення чинності ордеру про вселення в житлове приміщення, усунення перешкод у користуванні частиною будинку та відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 22 травня 2013 року № 211-р «Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду» у частині передання у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

Визнано нечинним ордер № 003372 про вселення в житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_5 (із вписанням до нього вселюваних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ).

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , Івано-Франківська міська рада та ОСОБА_5 звернулись до суду з апеляційними скаргами.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 у частині окремих пунктів й у частині задоволення позовної вимоги про визнання факту припинення чинності ордеру про вселення в квартиру скасовано.

Ухвалено у цих частинах нове рішення.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання факту припинення чинності ордера на вселення у квартиру відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 задоволено.

Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» у частині надання ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,0604 га, по АДРЕСА_2 (пункт 16).

Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» у частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,0604 га, по АДРЕСА_2 (пункт 27).

Мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки викладено у редакції цієї постанови.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із вказаним рішенням апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні частиною спірного будинку шляхом виселення відповідачів та вселення позивачки в квартиру, ОСОБА_1 звернулася до суду з касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення відповідачів та вселення її в квартиру скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення ОСОБА_3 скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення ОСОБА_3 задоволено.

Виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 в житловий будинок, розташований по АДРЕСА_3 .

В решті рішення суду залишено без змін.

23 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Лютан З. Й., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні частиною квартири шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 із займаного житлового приміщення та її вселення, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задоволено.

Вселено ОСОБА_1 у квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_3 залишено без змін.

11 березня 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла заява, у якій позивачка просить ухвалити у справі додаткове рішення, яким розподілити судові витрати.

На обґрунтування заяви заявниця посилається на те, що суд касаційної інстанції постановою від 21 серпня 2024 року не розподілив судові витрати.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

При прийнятті 21 серпня 2024 року постанови Верховним Судом розподіл судових витрат не був вирішений.

У ЦПК України визначено види судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що з 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 1 921,00 грн.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн (1 921 х 0,4 х 200%), що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.3323110946.1 від 23 листопада 2023 року (том 6, а. с. 26).

З огляду на те, що постановою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині вирішення однієї вимоги немайнового характеру та ухвалено у справі в цій частині нове рішення, яким задоволено вимогу позивачки про її вселення у квартиру, ураховуючи принцип пропорційності та приймаючи до уваги те, що саме відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 чинять позивачці перешкоди у користуванні квартирою, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити додаткову постанову, якою стягнути з останніх на користь ОСОБА_1 768,40 грн на відшкодування сплаченого нею судового збору за подання касаційної скарги, тобто по 384,20 грн з кожного.

Керуючись статтями 126, 137, 141, 270 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду