ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/24642/21-ц

12 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів з депозитного рахунка.

Позов мотивований тим, що 20 серпня 2012 року між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN25000728038289 «Стандарт, 12 міс», відповідно до умов якого вона передала банку 20 000,00 дол. США, під

10 % річних, з автоматичним продовженням його дії, якщо вкладник не заявив про відмову від продовження договору. Вказувала, що вона неодноразово зверталася до банку із заявами про повернення суми вкладу з нарахованими процентами, розірвання договору та розблокування рахунка, однак відповідач виконувати її вимоги відмовлявся у зв`язку з припиненням діяльності на території Автономної Республіки Крим.

Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь 20 000,00 дол. США - суму депозиту; 17 428,13 дол. США - відсотки за період з 20 серпня 2012 року до 12 травня 2021 року; 3 660,82 дол. США - 3 % річних за період з 06 квітня 2015 року до 12 травня 2021 року.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня

2021 року позовні вимоги задоволено.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором від 20 серпня 2012 року № SAMDN25000728038289

«Стандарт 12 міс» у розмірі 20 000,00 дол. США, відсотки за період з 20 серпня 2012 року до 12 травня 2021 року - 17 428,13 дол. США, 3 % річних за період з 06 квітня 2015 року до 12 травня 2021 року - 3 660,82 дол. США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що, відмовляючись повернути кошти в сумі 20 000,00 дол. США, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції. За період з 20 серпня 2012 року (укладення договору) до 12 травня 2021 року (звернення з позовом до суду) 10 % річних на вклад у розмірі 20 000,00 дол. США становить 17 428,13 дол. США. Оскільки банк на першу вимогу вкладника суму депозиту з відсотками не повернув, а продовжував безпідставно утримувати та користувався чужими коштами протягом періоду з 06 квітня 2015 року (дата надання відповіді банком) до

12 травня 2021 року (дата подання позовної заяви), то з банку підлягає стягненню сума 3 % річних за весь час прострочення виконання свого грошового зобов`язання в розмірі 3 660,82 дол. США.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року в задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2021 року відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу в розмірі 20 000,00 дол. США і відсотки за вкладом у розмірі

7 766,71 дол. США.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що, оскільки факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними доказами, а відповідач не виконав законну вимогу позивача про повернення належних їй коштів, є правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми депозиту в розмірі

20 000,00 дол. США.

Апеляційний суд також зазначив, що вимоги про стягнення з відповідача відсотків за період з 20 серпня 2012 року до 21 лютого 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 за вказаний період виплачувалися відсотки за договором № SAMDN25000728038289.

Врахувавши, що договір банківського вкладу, який є предметом цієї справи, не є розірваним, позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за період з 22 лютого 2014 року до 07 травня 2021 року (як просить позивач у позовній заяві) за ставкою, яка діяла в банку для вказаного вкладу на день закінчення і попереднього строку дії вкладу, що становить 7 766,71 дол. США.

Вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 3 660,82 дол. США за період з 06 квітня 2015 року до 12 травня 2021 року задоволенню не підлягають, оскільки норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Підстав для розгляду заяви відповідача щодо застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України немає у зв?язку з відмовою в задоволенні позову в цій частині вимог.

16 лютого 2024 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Тузова В. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним боржником у зобов?язанні. Внаслідок укладення 17 листопада 2014 року між

АТ КБ «ПриватБанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») договору переведення боргу за зобов?язанням банку щодо виплати коштів за договором, що є предметом спору у цій справі, АТ КБ «ПриватБанк» не несе жодних зобов?язань за таким договором та є неналежним відповідачем у справі, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником, і тому саме воно є належним відповідачем. Отримання банком мовчазної згоди кредитора шляхом невисловлення ним незгоди є підтвердженням позитивного ставлення кредитора до укладеного правочину та фактично є досягненням відповідного ефекту переведення боргу на нового боржника.

Вказує, що ОСОБА_1 зверталась до банку 10 березня 2015 року із заявою про виплату їй коштів за депозитним договором, а тому договір від

20 серпня 2012 року № SAMDN25000728038289 є розірваним з 13 березня 2015 року, а нарахування відсотків за період після дати розірвання договору не передбачено законом.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі

№ 263/11275/18, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 07 жовтня 2020 року у справі

№ 705/3876/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 529/201/20, від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 січня

2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

10 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу в розмірі 20 000,00 дол. США і відсотків по вкладу у розмірі 7 766,71 дол. США за період з 22 лютого

2014 року до 07 травня 2021 року.

В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

20 серпня 2012 року між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN25000728038289 (Вклад «Стандарт, 12 мес.»), згідно з яким вкладник передала, а банк прийняв кошти в сумі 20 000,00 дол. США на строк 366 днів до 20 серпня 2013 року включно під 10 % річних.

Відповідно до пункту 3 договору виплата суми нарахованих процентів здійснюється банком у строки, визначені періодом нарахування процентів. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15:00 год першого робочого дня, що слідує за даною оформлення договору за цілу кількість періодів нарахування, що пройшли з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 6 договору у разі, якщо після закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, визначений у пункті 1 цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без появи клієнта у банк. При цьому відрахування нового строку вкладу та нового мінімального строку вкладу починається з дня, наступного за датою кінця попереднього строку вкладу.

Внесення коштів у розмірі 20 000,00 дол. США на рахунок № НОМЕР_1 підтверджується квитанцією від 20 серпня 2012 року № 7 через філію банку «Кримське РУ».

Листом від 06 квітня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150310/2571 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача про припинення діяльності на території Автономної Республіки Крим й неможливість здійснення банківського регулювання та нагляду на цих територіях.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду повною мірою не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Вирішуючи спір, апеляційний суд, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у встановленому судом розмірі, врахувавши невиконання банком своїх зобов`язань з повернення коштів за договорами банківського вкладу, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу та відсотків за користування вкладом.

За відсутності достатніх підстав вважати, що депозитний договір розірвано за заявою позивача, а вклади повернені клієнту, що може підтверджувати припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням, суд дійшов правильного висновку про стягнення саме з відповідача сум депозиту і відсотків.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-9752св22).

Банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження надання

ОСОБА_1 згоди на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі

№ 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від

17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19, від 12 липня 2023 року у справі № 757/15311/20, від 24 травня 2023 року у справі № 757/53371/20-ц, від 29 січня 2024 року у справі № 757/44991/21-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 у подібних правовідносинах.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягають стягненню відсотки, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Встановивши, що договір банківського вкладу, який є предметом цієї справи, не є розірваним, суд зробив висновок, що позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за період з 22 лютого 2014 року до 07 травня

2021 року (як просить позивач у позовній заяві) за ставкою, яка діяла в банку для вказаного вкладу на день закінчення і попереднього строку дії вкладу, що становить 7 766,71 дол. США.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено:

«в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада

2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до статті 1070 ЦК України»;

«в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року до 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити».

У справі, що переглядається, апеляційний суд, ухвалюючи рішення про стягнення відсотків за користування вкладом у розмірі 7 766,71 дол. США, нарахованих із 22 лютого 2014 року до 07 травня 2021 року (період заявлений позивачем), не встановив, коли позивач звернувся до банку з вимогою про повернення вкладу. При цьому відповідач стверджує, що ОСОБА_1 зверталась до банку із заявою про виплату їй коштів за депозитним договором 10 березня 2015 року. Крім того, позивачка в позовній заяві сама зазначає про її звернення до банку з відповідною заявою.

Встановлення цієї обставини має значення для правильного вирішення справи, оскільки від дати розірвання договору, а також того, чи було таке розірвання достроковим, залежить розмір відсотків, які повинен нарахувати банк.

Отже, суду належить встановити, чи звертався позивач до банку із заявою про повернення коштів, чи таким зверненням є пред`явлений позов.

Суд касаційної інстанції немає процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення відсотків по вкладу скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення депозитного вкладу слід залишити без змін.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду