ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 482/989/15-ц

У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» (далі - ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП») подало заяву про заміну стягувача у виконавчому документі та поновлення строків для його пред`явлення.

Заява мотивована тим, що рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2015 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840 К2739 в розмірі 40 303,36 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 18 травня 2015 року еквівалентно 834 208,70 грн.

21 липня 2020 року в результаті відкритих торгів (аукціону) між ПАТ «КБ «Надра» і ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» укладений договір про відступлення права вимоги № GL48N718070_I_4, в тому числі за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840 К2739, боржником у якому є ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру боржників та сайту Автоматизованої системи виконавчого провадження виконавче провадження стосовно виконання рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку кредитної заборгованості перебувало в Інгульському відділі державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

При передачі кредитного договору від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840 К2739, укладеного між ОСОБА_1 і ВАТ «КБ «Надра» за договором відступлення прав вимоги від 21 липня 2020 року № GL48N718070_I_4 право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП».

Тому ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» просив:

замінити стягувача у виконавчому листі з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП»;

поновити строк для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 у справі № 482/989/15-ц.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2021 року заяву ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про заміну стягувача у виконавчому документі та поновлення строків для його пред`явлення задоволено частково.

Замінено стягувача у виконавчому листі із виконання рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2015 року у справі № 482/989/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840 К2739 в розмірі 40 303,36 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 18 травня 2015 року еквівалентно 834 208,70 грн, та складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 36 513,54 дол. США, що еквівалентно 755 766,09 грн; заборгованості за відсотками в розмірі 3 198,13 дол. США, що еквівалентно 66 195,67 грн; пені за несвоєчасне виконання вимог за кредитним договором в розмірі 591,69 дол. США, що еквівалентно 12 246,94 грн, з ПАТ «КБ «Надра» замінено на його правонаступника ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП».

У задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840К2739 в розмірі 40 303,36 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 18 травня 2015 року еквівалентно 834 208,70 грн відмовлено.

При задоволенні заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про заміну стягувача у виконавчому документі суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення заяви, оскільки банк (стягувач) відступив заявнику право вимоги до боржника.

Відмовляючи в поновленні строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, суд першої інстанції зазначив, що виконавчий лист на виконанні у відповідних органах виконавчої служби не перебуває з моменту його повернення стягувачу (26 жовтня 2017 року), а про існування жодної поважної причини, яка слугувала б підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, враховуючи, що строк пред`явлення після його повернення стягувачу сплив 26 жовтня 2020 року, заявник не вказав. При цьому сам по собі факт існування невиконаного рішення суду не є підставою для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що на момент винесення головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Брушковською О. В. постанови від 26 жовтня 2017 року, якою виконавчий лист № 482/989/2015 повернено стягувачу на підставі пункту 9 статті 37 Закону № 1404-VІІІ (через встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника) діяв Закон України від 03 червня 2014 року № 1304- VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.

Оскільки постановою головного державного виконавця від 26 жовтня 2017 року виконавчий лист № 482/989/2015 було повернено стягувачу на підставі пункту 9 статті 37 Закону № 1404-VІІІ, тобто через встановлену законом відповідну заборону, і що із закінченням 23 вересня 2021 року (день втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті») дії такої заборони відбулося переривання трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (перебіг цього строку почався заново), строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на час звернення ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» до суду не сплив. Тому немає підстав вважати, що заява про заміну стягувача у виконавчому документі є такою, що подана поза межами строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У контексті наведеного необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суперечить висновкам викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 та постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 389/4348/13-ц, адже заявником не було пропущено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, а відтак існують підстави для заміни стягувача у виконавчому листі.

Водночас судове рішення в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про поновлення строків для його пред`явлення не оскаржується, тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Додатковою постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року заяву «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» 1 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді апеляційної інстанції.

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Камінська М. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 вересня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року в частині задоволення заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про заміну стягувача у виконавчому листі з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» скасувати, судові витрати за подання касаційної скарги покласти на позивача.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

26 жовтня 2017 року державний виконавець виніс постанову у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції) з примусового стягнення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 40 303,36 дол. США, що станом на 18 травня 2015 року еквівалентно 834 208,70 грн. У статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час видачі Новоодеським районним судом Миколаївської області виконавчого листа у справі 482/817/15-ц) виконавчі документи з виконання судових рішень могли бути пред`явлені до виконання протягом року з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного для після його поновлення. Таким чином, станом на дату звернення ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» із заявою про заміну стягувача у виконавчому документі, строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання минув, а саме: строк пред`явлення після його повернення стягувачу сплинув 26 жовтня 2020 року. Інше тлумачення закону означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість штучно збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам та уникнути законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого часу;

у цій справі виконавчий документ щодо ОСОБА_1 повернутий стягувачу. При цьому позивач не надав будь-яких доказів, відповідно до яких виконавче провадження станом на час розгляду справи відновлене. Тому відмова в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження є правомірною, оскільки виконавчого провадження немає / не існує / виконавчий документ повернутий стягувачу. Під час звернення заявника до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, заявник не поставив перед судом питання щодо відновлення виконавчого провадження (оскарження постанови про повернення виконавчого документа стягувачу). За відсутності підстав для відновлення виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження;

особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документу, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. До відкриття виконавчого провадження ця особа є стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення, а тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Таким чином, суд першої інстанції, правомірно відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа, повинен був відмовити і у заміні стягувача у виконавчому листі щодо виконання рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2015 року в справі № 482/989/15-ц.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволення заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про заміну стягувача у виконавчому листі, тому в іншій частині не переглядаються.

У жовтні 2024 року ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» за підписом Скребець О. С. подало до суду відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2024 року - без змін, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» понесені витрати на професійну правничу допомогу.

Відзив мотивований тим, що:

заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. При цьому заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу (див. постанову Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 496/2685/13-ц);

постановою головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Брушковською О. В. від 26 жовтня 2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлено законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (див. постанову Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 2208/5913/22);

попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які заявник поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, становить 6 000 грн.

У жовтні 2024 року ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» подало до суду заяву про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на професійну (правову) допомогу в розмірі 6 000 грн.

У квітні 2025 року від ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» надійшли додаткові пояснення, в яких заявник просить врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 червня 2024 року в справі № 442/3849/13-ц, від 08 січня 2025 року в справі № 183/4342/13-ц, від 05 лютого 2025 року в справі № 1616/803/2012, від 12 лютого 2025 року в справі № 199/367/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, відкрито касаційне провадження у справі № 482/989/15-ц та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2024 року матеріали цивільної справи № 482/989/15-цнадійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 вересня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2015 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840 К2739 в розмірі 40 303,36 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 18 травня 2015 року еквівалентно 834 208,70 грн.

29 лютого 2016 року Новоодеський районний суд Миколаївської області за заявою ПАТ «КБ «Надра» видав виконавчий лист, який був пред`явлений до виконання.

Постановою головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Брушковською О. В. від 26 жовтня 2017 року виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлено законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

21 липня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» і ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону) укладений посвідчений нотаріально договір № GL48N718070_I_4 про відступлення прав вимоги, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» передало (відступило) ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» свої права вимоги до ОСОБА_1 , а ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» набуло права вимоги ПАТ «КБ «Надра» за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840 К2739.

Таким чином, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло права кредитора, зокрема за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № 08/10/2007/840 К2739, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 .

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).

По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час судового провадження у справі, а не до його початку. Процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах. У частині першій статті 514 ЦК України регулюються відносини між первісним кредитором і новим кредитором, та визначається який саме обсяг прав та на яких умовах переходить до нового кредитора. Тобто частина перша статті 514 ЦК України присвячена саме матеріальному правонаступництву, а не процесуальному (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 1522/12471/12 (провадження № 61-6708св21)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зроблено висновок, що «наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20) зазначено, що «підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони. Тобто, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки, або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 2-4612/09 (провадження № 61-14407св21) вказано, що «виходячи з цих норм права, зокрема, пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10 (провадження № 61-12076св18), від 30 січня 2019 року у справі № 2-230/11 (провадження № 61-46230св18), від 24 лютого 2021 року у справі № 761/46461/19 (провадження № 61-9762св20)».

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний по суті висновок зроблений і в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18).

У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/18165/13 (провадження № 6-698гс16) зроблено висновок, що «після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року у справі № 182/4087/13-ц (провадження № 61-10163св23) зазначено, що:

«у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).

На момент винесення державним виконавцем 26 квітня 2017 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачу через встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, діяв Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.

На час звернення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа (у лютому 2023 року) строк дії встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони, з якою державний виконавець пов`язував неможливість виконання рішення суду закінчився (23 вересня 2021 року), тому зазначена заява про видачу дубліката виконавчого листа вважається такою, що подана у межах строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 128/3691/16 (провадження № 61-16245св23) вказано, що

«частина перша статті 37 Закону № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа. Так, згідно з пунктом 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяці.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).

На момент винесення державним виконавцем 23 травня 2018 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачу через встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.

На час звернення АТ «Сенс Банк» до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому документі (у грудні 2022 року) строк дії встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони, з якою державний виконавець пов`язував неможливість виконання рішення суду, закінчився (23 вересня 2021 року), тому немає підстав вважати, що зазначена заява є такою, що подана поза межами строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» звернулося з заявою про заміну стягувача у виконавчому листі з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника та поновлення строку для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 у справі № 482/989/15-ц;

при частковому задоволенні заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» в частині заміни стягувача у виконавчому листі, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення цих вимог, адже банк (стягувач) відступив заявнику право вимоги до боржника. Відмовляючи в поновленні строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, суд першої інстанції зазначив, що виконавчий лист на виконанні у відповідних органах виконавчої служби не перебуває з моменту його повернення стягувачу (з 26 жовтня 2017 року), а про існування жодної поважної причини, яка слугувала б підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, враховуючи, що строк пред`явлення після його повернення стягувачу сплив 26 жовтня 2020 року, заявник не вказав. При цьому сам по собі факт існування невиконаного рішення суду не є підставою для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання;

апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, зазначив, що постановою головного державного виконавця від 26 жовтня 2017 року виконавчий лист № 482/989/2015 було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 статті 37 Закону № 1404-VІІІ, тобто через встановлену законом відповідну заборону, і що із закінченням 23 вересня 2021 року (день втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті») дії такої заборони відбулося переривання трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (перебіг цього строку почався заново), тому строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на час звернення ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» до суду не сплив. Отже, немає підстав вважати, що заява про заміну стягувача у виконавчому документі є такою, що подана поза межами строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. У мотивувальній частині суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про поновлення строків для його пред`явлення не оскаржується, тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду;

під час розгляду справи апеляційний суд встановив, що:

постановою головного державного виконавця від 26 жовтня 2017 року виконавчий лист № 482/989/2015 повернуто стягувачу на підставі пункту 9 статті 37 Закону №1404-VІІІ, тобто, через встановлену законом відповідну заборону;

із закінченням дії заборони відбулося переривання трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (перебіг цього строку почався заново), строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на час звернення ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» до суду не сплив. Тому немає підстав вважати, що зазначена заява є такою, що подана поза межами строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання;

заміна стягувача у виконавчому листі має мати дійсну процесуальну мету, а судом апеляційної інстанції встановлено, що трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання розпочався з дня закінчення строку дії відповідної заборони, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», й такий строк на час звернення заявника із заявою не сплив.

За таких обставин суди обґрунтовано вважали наявними підстави для задоволення заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про заміну сторони (стягувача) її правонаступником.

Щодо заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про стягнення витрат на правничу допомогу

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що:

«при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

… можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення».

Касаційний суд акцентує увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат та наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17 та інших.

У справі, що переглядається:

у відзиві на касаційну скаргу ТОВ « ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» зробило заяву про компенсацію судових витрат та зазначило, що товариством будуть подані документи щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн у строки передбачені частиною восьмою статті 141 ЦПК України;

у жовтні 2024 року ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» подало до суду заяву про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн;

на підтвердження понесення ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» витрат на правничу допомогу до касаційного суду надані свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю на ім`я Чміль Ю. В. , ордер № 1325326, виданий Адвокатським бюро «Юлії Чміль», договір про надання правової допомоги від 02 січня 2024 року № 02/01-24 та акт від 17 жовтня 2024 року про надання правничої допомоги до договору про надання правової допомоги № 02/01-24 від 02 січня 2024 року. Згідно з актом вартість послуг адвоката становить 6 000 грн за складання відзиву на касаційну скаргу;

представник ОСОБА_1 - Камінська М. І. через систему «Електронний суд» отримала подану заяву 25 жовтня 2024 року;

заява від ОСОБА_1 чи його представника про неспівмірність розміру судових витрат до суду не надходила;

отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції, в розмірі 6 000,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду