ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/16508/22

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЮН» (далі - ТОВ «СТЮН») про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 4 червня 2015 року ТОВ «СТЮН» (позичальник) та ОСОБА_1 (позикодавець) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги № 1/фд у розмірі 1 030 000 грн, які відповідач зобов`язався повернути до 4 червня 2021 року.

3 серпня 2015 року ТОВ «СТЮН» (позичальник) та ОСОБА_1 (позикодавець) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги № 7/фд у розмірі 1 008 555 грн, які відповідач зобов`язався повернути до 3 серпня 2021 року.

23 лютого 2016 року ТОВ «СТЮН» (позичальник) та ОСОБА_1 (позикодавець) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги № 11/фд у розмірі 100 000 грн строком до 23 лютого 2021 року.

Однак в узгоджені сторонами строки надану поворотну фінансову допомогу відповідач не повернув. Після звернення до відповідача з вимогою про повернення поворотної фінансової допомоги він повернув її частково.

За викладених обставин просив стягнути з ТОВ «СТЮН» на свою користь 5 883 342,43 грн, з яких: 1 744 555 грн - основна сума боргу; 3 484 110 грн - штраф; 81 994,09 грн - пеня; 67 392,39 грн - 3 % річних;

505 290,95 грн - інфляційні втрати.

Також у грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, яку аргументував тим, що на час звернення з позовом існує непогашена заборгованість, відповідач ігнорує імперативні норми законодавства та звичаї ділового обороту у відносинах, що виникли на підставі зазначених договорів. Зазначив, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 318037341 від 19 грудня 2022 року

ТОВ «СТЮН» на праві приватної власності належать нежитлові будівлі загальною площею 2 480,8 кв.м на АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 230024651000.

Ухиляючись від погашення заборгованості, відповідач вживає активних дій щодо потенційної майбутньої реалізації (продажу) майна, яке йому належить, а саме на веб-сайті OLX опубліковано оголошення щодо продажу промислової бази і складу на АДРЕСА_1. Отже у випадку невжиття заходів забезпечення позову, з боку відповідача можливе вчинення дій, які в подальшому можуть становити загрозу невиконання чи ускладнення виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки існує реальна загроза відчуження відповідачем вказаного майна.

Враховуючи викладене, просив накласти арешт на нежитлові будівлі загальною площею 2 480,8 кв.м на АДРЕСА_1, які належать ТОВ «СТЮН», в межах суми стягнення та заборонити органам державної реєстрації та державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо такого об`єкта нерухомого майна

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2022 року, постановленою у складі судді Науменка А. В., заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на нежитлові будівлі загальною площею 2 480,8 кв.м, розташовані на АДРЕСА_1, які належать ТОВ «СТЮН» на праві власності.

Заборонено вчиняти реєстраційні дії у сфері державної реєстрації речових прав щодо вказаного майна.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ринкова вартість майна, на яке накладається арешт, становить 6 917 618 грн та не перевищує ціну даногопозову, з врахуванням іпотечного обтяження у розмірі 322 300 грн.

Вказане судове рішення оскаржила в апеляційному порядку особа, яка не брала участі у справі, - Публічне акціонерне товариство «Банк Восток»

(далі - ПАТ «Банк Восток»).

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року апеляційну скаргу «Банк Восток» задоволено.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня

2022 року скасовано та постановлено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти реєстраційні дії.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що накладення судом першої інстанції арешту та заборона вчиняти реєстраційній дії у сфері державної реєстрації речових прав на нежитлові будівлізагальною площею 2 480,8 кв.мна АДРЕСА_1 безпосередньо впливає на майновий інтерес ПАТ «Банк Восток», яке є його іпотекодержателем та позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції,застосовуючи такий спосіб забезпечення позову, не врахував порушення прав іпотекодержателя, який на час винесення ухвали місцевим судом не бувучасником справи.

7 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2022 року - залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року заявник визначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме відсутність правових підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц (провадження № 61-8894св20), від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10 (провадження № 61-11656св20), від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19 (провадження № 61-8963св20), від 27 листопада

2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), в яких викладено висновок про те, що накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вважає, що заходи забезпечення позову, вжиті судом першої інстанції, є співмірними та не обмежують прав ПАТ «Банк Восток» (іпотекодержателя), оскільки накладення арешту на вказане майно не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Зазначає про помилкове застосування судом апеляційної інстанції правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 903/825/18, у зв`язку з висновками Верховного Суду, які викладені після ухвалення зазначеної постанови, тому підлягали застосуванню у подібних правовідносинах.

Судом апеляційної інстанції проігноровано можливість відчуження відповідачем такого майна з огляду на наявні у справі докази.

Відзив на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2023 року матеріали цивільної справи № 522/16508/22 надійшли до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позову у справі є стягнення з ТОВ «СТЮН» заборгованості за договорами про надання поворотної фінансової допомоги № 1/фд від 4 червня 2015 року, № 7/фд від 3 серпня 2015 року, № 11/фд від 23 лютого 2016 року у загальному розмірі 5 883 342,43 грн.

18 жовтня 2019 року ПАТ «Банк Восток» (іпотекодержатель) та ТОВ «СТЮН» (іпотекодавець) уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є. С., за умовами якого іпотекодавець надає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, вказане в пункті 1.2 цього договору, для забезпечення виконання вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № ОК2019-0286 від 22 липня 2019 року зі змінами, внесеними додатковою угодою від 30 вересня 2019 року, а також всіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені протягом строку дії кредитного договору.

За умовами кредитного договору № ОК2019-0286 від 22 липня 2019 року іпотекодержатель надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом 2 000 000 грн до 26 вересня 2021 року зі сплатою позичальником 20 процентів річних за користування кредитом, а також зі сплатою комісії та неустойки за умовами договору.

Предметом іпотеки у пункті 1.2 вказаного іпотечного договору визначено нежитлові будівлі на АДРЕСА_1, які складаються з будівель літери «А», «Ж», «И», «Т», «Ч» загальною площею 2 480,8 кв.м, що належать іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2015 року.

За договором строк виконання основного зобов`язання встановлений до 15 жовтня 2022 року, а розмір основного зобов`язання складає 322 300 грн.

18 вересня 2019 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є. С. наклав заборону на відчуження вказаних нежитлових будівель.

Зі звіту суб`єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР НОВА» «Про визначення ринкової вартості нежитлових будівель загальною площею 2 480,8 кв. м., які розміщенні за адресою: АДРЕСА_1» суд першої інстанції встановив, що ринкова вартість вказаного об`єкта складає 6 917 618 грн.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу

(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 150 ЦПК України встановлено види забезпечення позову, якими, зокрема, є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з частиною сьомою статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц (провадження № 61-8894св20), від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10 (провадження № 61-11656св20), від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19 (провадження № 61-8963св20), від 27 листопада

2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

В абзаці третьому пункту 1.1 іпотечного договору від 18 жовтня 2019 року вказано про те, що у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором та/або іпотекодавцем за цим договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна, вказаного у пункті 1.2 цього договору, переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, у порядку, встановленому цим договором.

У справі, яка переглядається касаційним судом, місцевий суд наклав арешт нанежитлові будівлі загальною площею 2 480,8 кв.м, розташовані на АДРЕСА_1 , яке передав відповідач в іпотеку ПАТ «Банк Восток».

Вжиті заходи забезпечення позову спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна щодо вчинення дій з його можливого відчуження. При цьому суті іпотеки як виду її забезпечення вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, відповідно до яких накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим, з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції звернулася особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, - ПАТ «Банк Восток», вважаючи, що рішенням суду вирішено питання про її права.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначав про те, що вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову безпосередньо впливають на майновий інтересособи, яка не брала участі у справі - ПАТ «Банк Восток» (іпотекодержатель).

Однак, враховуючи висновок колегії суддів, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність у особи, яка подала апеляційну скаргу, права на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2022 року.

Вирішення такого питання є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що судовим рішенням місцевого вирішено питання про права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд такого судового рішення у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та інтереси особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 333/537/13-ц (провадження № 61-17767св19).

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду ухвали суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, апеляційний суд зобов`язаний виконати вимоги частини першої статті 352 та пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

За відсутності встановлених обставин щодо вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ПАТ «Банк Восток», апеляційний перегляд справи є неможливим і апеляційне провадження у такому випадку підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

При цьому суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання щодо закриття апеляційного провадження, оскільки такими повноваженнями наділений саме апеляційний суд.

Враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, а також висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі № 333/537/13-2 (провадження № 61-17767св19), колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, викладених у цій постанові.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Касаційна скарга містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що дана справа містить виключну правову проблему та є небхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 903/825/18, які є протилежні висновкам викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц (провадження № 61-8894св20), від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10 (провадження № 61-11656св20), від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19 (провадження № 61-8963св20), від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18, що вказані заявником у касаційній скарзі.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, а також у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, а доводи щодо вказаного питання - необґрунтованими. Верховний Суд не встановив наявності виключної правової проблеми, яка свідчила б про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, наведені заявником, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Верховний Суд враховує, що вирішення процесуального питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду відноситься до дискреційних повноважень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішується за його розсудом та є можливим виключно у разі, якщо суд встановить для цього достатні та об`єктивно існуючі підстави, передбачені процесуальним законом.

Оскільки підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказаної справи згідно зі статтею 403 ЦПК України відсутні, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції відмовляє.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом наведених правових норм, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду), судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо судом касаційної інстанції скасоване судове рішення і ухвалене нове, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, в тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, тому відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду