ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 161/12781/22

У червні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Д. В. (далі - приватний виконавець) звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Подання обґрунтовано тим, що в провадженні приватного виконавця знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 06 січня 2021 року у сумі 100 000,00 грн та судового збору у сумі 1 000,00 грн.

Приватний виконавець зазначав, що боржник виконавчий документ не виконав, заборгованість не сплатив.

Постановою приватного виконавця № НОМЕР_1 від 22 травня 2023 було описано та арештовано належне боржнику майно, а саме - нежитлове приміщення /Е-1/, цех вичинки з № 1-1 по № 1-6, загальною площею 215,4 кв. м, у тому числі 64,8 кв. м самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , на яке приватний виконавець просив звернути стягнення.

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 22 червня 2023 року у складі судді Присяжнюк Л. М. подання задовольнив.

Звернув стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, що належить ОСОБА_2 , а саме - нежитлове приміщення /Е-1/, цех вичинки з № 1-1 по № 1-6, загальною площею 215,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

Суд виходив з того, що наявні підстави для задоволення подання приватного виконавця.

Особа, яка не брала участі у справі, а саме ТОВ «Декстон Р» подало апеляційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року.

Волинський апеляційний суд постановою від 06 листопада 2023 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи ТОВ «Декстон Р» на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року у справі за поданням приватного виконавця Таранка Д. В. про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ТОВ «Декстон Р» не вирішувалося.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «Декстон Р», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі та витребував її із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

30 січня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції за результатами апеляційної скарги ТОВ «Декстон Р» мав постановити ухвалу, а не постанову.

Заявник вказує, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що майно на яке було звернуто стягнення є самовільно добудованим та не єдиним майном, що є у власності боржника.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, передбачено також статтями 17, 18 ЦПК України.

Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися судом виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14 та ухвалах від 20 січня 2021 року у справі № 202/2908/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-5986/11 та від 01 червня 2022 року у справі № 931/651/20.

Законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20.

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду, але тільки в разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 2-46/2010, від 05 червня 2024 року у справі № 607/12207/16-ц).

У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб [пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)].

Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з неї на свою користь борг за договором позики в сумі 100 000,00 грн та судові витрати по платі судового збору.

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 14 листопада 2022 року у складі судді Ковтуненка В. В. позовну заяву задовольнив повністю. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 січня 2021 року в сумі 100 000,00 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 000,00 грн.

10 січня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав у цій справі виконавчий лист.

02 травня 2023 року приватний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.

02 травня 2023 року приватний виконавець наклав арешт на все рухоме, нерухоме майно та кошти боржника.

22 травня 2023 року приватний виконавець описав та арештував належне боржнику майно, а саме - нежитлове приміщення /Е-1/, цех вичинки з № 1-1 по № 1-6, загальною площею 215,4 кв. м, у тому числі 64,8 кв. м самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності боржника на нерухоме майно загальною площею 150,6 кв. м підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів.

Приватний виконавець встановив, що коштів на виявлених відкритих рахунках боржника не має.

Приватний виконавець звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 22 червня 2023 року подання задовольнив.

Особа, яка не брала участі у справі, а саме ТОВ «Декстон Р» подало апеляційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року.

Апеляційну скаргу ТОВ «Дектон Р» обґрунтовує тим, що за ним зареєстроване право власності на приміщення 1-7 в приміщенні Е-1 - будівлі цеху вичинки. ОСОБА_2 розібрала належне товариству приміщення 1-7 і на його місці збудувала нове приміщення 1-6, яке згідно з висновком судової експертизи не відповідає параметрам приміщення 1-7, право власності на яке зареєстроване за ТОВ «Декстон Р».

З тексту наданого ТОВ «Декстон Р» рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2023 року у справі № 161/20416/21 за позовом ТОВ «Дектон Р» до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням встановлено, що приміщення 1-7 в приміщенні Е-1, цех вичинки - відсутнє в натурі.

Отже, оскарженою ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року питання про права, обов`язки ТОВ «Декстон Р», за яким зареєстровано право власності на приміщення 1-7, не вирішувалося.

При цьому, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ «Декстон Р» ухвалив постанову, а не ухвалу про закриття апеляційного провадження відхиляються, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення лише з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить, що суд апеляційної інстанції правильно застосовував норми процесуального права, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду