ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/18831/21

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

2. Позов обґрунтований тим, що у 2009-2011 роках ОСОБА_4 (мати позивачки) за договорами позики надала ОСОБА_2 грошові кошти у загальній сумі 38 300 дол. США.

3. Позивачка вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а вона є її єдиним спадкоємцем.

4. Оскільки ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконала та не повернула отримані в позику грошові кошти, ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_4 , звернулася до ОСОБА_2 з позовом про стягнення боргу за договорами позики.

5. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року у справі № 756/3057/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто борг у розмірі 1 172 534 грн.

6. Рішення суду перебуває на примусовому виконанні, в ході якого було з`ясовано, що з 1997 року ОСОБА_2 була власником 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 145,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яку 16 серпня 2019 року подарувала своєму сину

ОСОБА_3 .

7. На думку позивачки, ОСОБА_2 , маючи боргові зобов`язання перед ОСОБА_4 , здійснила безоплатне відчуження єдиного належного їй нерухомого майна шляхом дарування своєму сину з метою ухилення від виконання зобов`язань за договорами позики, що вказує на фіктивність договору дарування.

8. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений

16 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48273637 від 16 серпня 2019 року державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Малаховської І. В. щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну частину будинку.

9. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого

2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку, за адресою:

АДРЕСА_1 , укладений 16 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору у розмірі 454 грн та частину витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору у розмірі 454 грн та частину витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір дарування частини будинку вчинений на шкоду позивачці, як кредитору, тобто є фраудаторним. Відчуження ОСОБА_2 єдиного належного їй на праві власності нерухомого майна виключає її платоспроможність та тягне неможливість звернення стягнення на це майно під час виконання рішення суду про стягнення з неї боргу на користь позивачки. Оскільки визнання недійсним договору дарування є самостійною підставою для скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію.

11. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що ОСОБА_2 , як боржник, який відчужив своє єдине нерухоме майно на користь свого сина, знаючи про наявність боргових зобов`язань в сумі понад 30 тис. дол. США, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси стягувача і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

12. Під час розподілу судових витрат, врахувавши заперечення відповідачів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про можливість стягнення з відповідачів на користь позивачки по 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 24 000 грн.

13. У касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

14. У лютому 2026 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали касаційні скарги на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого

2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2026 року відкрито касаційне провадженняза касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 756/18831/21, які надійшли у квітні

2026 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

17. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19, від 08 листопада 2022 року у справі № 902/1023/19, від 23 листопада 2022 року у справі № 918/559/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Крім того вказують, що судами порушені норми процесуального права та не досліджені наявні у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційні скарги мотивовані тим, що про вимогу повернення боргу ОСОБА_2 дізналась лише 24 квітня 2020 року після отримання позову ОСОБА_1 , а до цього вважала, що виконала свої зобов`язання перед ОСОБА_4 . Причиною укладення оспорюваного правочину було те, що із 2011 року ОСОБА_2 хворіє на тяжку хворобу і, маючи намір забезпечити майбутнє свого сина, вирішила подарувати йому частину спірного будинку, що також було весільним подарунком. Звертають увагу, що ОСОБА_2 була власником спірного майна з 1997 року та під час існування боргових відносин з ОСОБА_4 не здійснювала відчуження цього майна з метою уникнення цивільної відповідальності. Наголошують, що оспорюваний договір був укладений до настання у відповідачки зобов`язання із погашення заборгованості.

20. У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Богдан О. О., подала відзиви на касаційні скарги, доводи яких не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзиви подані з пропуском строку, встановленого судом в ухвалах про відкриття касаційного провадження, і клопотань про поновлення цього строку ОСОБА_6 не заявлено.

21. Після відкриття касаційного провадження Верховний Суд двічі надсилав на адресу позивачки ОСОБА_1 копії касаційних скарг та ухвал про відкриття касаційного провадження, а дата укладення нею договору про надання правової допомоги із представником в цьому випадку не належить до об`єктивних причин пропуску встановленого судом строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. Згідно з договором дарування від 16 серпня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В., ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_3 1/2 частину будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

23. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня

2020 року у справі № 756/3057/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 172 534 грн та судовий збір у розмірі 10 510 грн.

24. У вказаному рішенні Оболонського районного суду м. Києва зокрема встановлені такі обставини:

21 липня 2009 року між ОСОБА_4 , правонаступником якої є

ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000 дол. США, строком до 21 січня 2010 року, під 5 % щомісячно із зобов`язанням виплачувати 21 числа кожного місяця.

21 квітня 2010 року між ОСОБА_4 , правонаступником якої є

ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 13 300 дол. США, зі строком користування до першої вимоги позикодавця про повернення.

23 червня 2011 року між ОСОБА_4 , правонаступником якої є

ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 20 000 дол. США, під 3% щомісячно, зі строком користування до першої вимоги позикодавця про повернення.

ОСОБА_2 не виконала взяті на себе зобов`язання та станом на 03 березня 2020 року грошові кошти за розписками від 21 квітня 2010 року та від 23 червня 2011 року не повернула.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за розпискою від 21 липня 2009 року, суд виходив із пропуску строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачкою.

25. 27 липня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ліліцький Р. В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 756/3057/20, виданого 21 липня 2021 року Оболонським районним судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 03 грудня 2020 року.

26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

27. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

28. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

29. Згідно з частиною першоюстатті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

30. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

31. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (стаття 717 ЦК України).

32. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

33. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

34. Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

35. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

36. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

37. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

38. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

39. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора.

40. У постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц Верховний Суд звертав увагу на те, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

41. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

42. У постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: «…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин».

43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

44. У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 безоплатно, відчужуючи 16 серпня 2019 року належне їй на праві власності нерухоме майно на користь свого сина, була обізнана про наявність невиконаного нею боргового зобов`язання, яке виникло на підставі договорів позики, укладених у 2010 році на суму 13 300 дол. США та у 2011 році на суму 20 000 дол. США, виконання яких було обумовлено першою вимогою кредитора та строк позовної давності щодо яких не сплив.

45. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня

2020 року у справі № 756/3057/20 про стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості на підставі договорів позики у розмірі 1 172 534 грн не виконане, зокрема й через відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

46. Вказане свідчить, що ОСОБА_2 , як боржник, який безоплатно відчужив єдине цінне майно на користь свого сина, знаючи про наявність невиконаних боргових зобов`язань, діяла на шкоду кредитору та вчинила оспорюваний правочин, який призвів до порушення законних майнових інтересів кредитора.

47. За цих обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що укладений між відповідачами договір дарування необхідно визнати недійсним, як фраудаторний.

48. Доводи касаційних скарг з посиланням на те, що оспорюваний договір був укладений до настання у відповідачки зобов`язання із погашення заборгованості не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки ОСОБА_2 була обізнана про наявність в неї боргу за договорами позики в загальній сумі понад 30 тис. дол. США, вимога щодо повернення якого могла надійти в будь-який час.

49. При цьому ОСОБА_2 відчужила своє майно безоплатно, не отримавши замість частки у праві власності на будинок її грошового еквівалента, який міг бути спрямований на погашення боргу за договорами позики, та не маючи у своїй власності іншого цінного майна, за рахунок якого можна було виконати зобов`язання перед ОСОБА_4 , чи її правонаступниками.

50. Розмір витрат позивачки на правничу допомогу суди правильно визначили з огляду на часткове задоволення позову, складність справи, характер виконаної роботи та врахувавши заперечення відповідачів.

51. З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19, від 08 листопада 2022 року у справі № 902/1023/19, від 23 листопада 2022 року у справі № 918/559/21, на які в касаційних скаргах посилаються відповідачі.

52. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

53. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

54. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

55. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду