ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 215/4342/21

1. Описова частина

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном -кафе «Бістро» літ. А, загальною площею 117,5 кв. м, з літнім майданчиком, загальною площею 140 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом примусового звільнення приміщення та передачі вказаного нерухомого майна ОСОБА_1 .

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказувала про те, що вона набула право власності на спірне майно на підставі договору про відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року № 29-06/17, укладеного між ТОВ «Стандарт фінанс групп» і позивачем. За умовами цього договору ТОВ «Стандарт фінанс групп» відступило за плату ОСОБА_1 належні йому права вимоги за кредитним договором від 19 травня 2008 року №М014/03 - 03/240, на основі Генеральної кредитної угоди №М014/03-239 від 19 травня 2008 року, який укладено між ПАТ «Райфайззен Банк Аваль» і ОСОБА_5 . Також, 29 червня 2017 року між ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» і ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 травня 2008 року № М014/03-03/239/1.

Тобто до ОСОБА_1 перейшли усі права вимоги до Диньки ( ОСОБА_6 ) за вищевказаними договорами.

ОСОБА_5 умови кредитного договору не виконала і 11 березня 2021 року їй було направлено повідомлення про необхідність сплати заборгованості в сумі 838 241, 77 грн, але відповідач в 30-ти денний строк заборгованість не сплатила. Внаслідок чого, на підставі статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», 27 травня 2021 року відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, вищезазначеного спірного нерухомого майна. На момент звернення до суду відповідач продовжує здійснювати у спірній нежитловій будівлі підприємницьку діяльність, категорично відмовляється її звільнити, тому позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном.

У березні 2024 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року № 29-06/17, договір відступлення право вимоги за іпотечним договором від 29 червня 2017 року; припинити дію реєстраційних записів від 19 травня 2008 року № 7213370, від 01 липня 2017 року № 35943098, від 27 травня 2021 року № 42253266 та записи № № 42253552, 42253510; припинити дію договору іпотеки від 19 травня 2008 року № МО14/03-03/239/1 з усіма обмеженнями та застереження, застосованому на його підставі.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 вказувала, що укладений ОСОБА_1 договір відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року № 29-06/17 не може бути належною правовою підставою набуття права власності на нерухоме майно, оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, тому як для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме банк, або інша фінансова установа. Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором не може бути належною правовою підставою набуття права власності, тому як не був нотаріально посвідченим, та в силу частини першої статті 220 ЦК Україні є нікчемним.

Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 07 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 залишив без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнив частково. Визнав недійсним договір відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року № 29-06/17, укладений між ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» і ОСОБА_1 , на підставі якого були відступлені права вимоги за кредитним договором від 19 травня 2008 року № М014/03-03/240 на основі Генеральної кредитної угоди від 19 травня 2008 року № М014/03-03/240, укладеної між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_6 . Визнав недійсним договір відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року, укладений між ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» та ОСОБА_1 , на підставі якого були відступлені права вимоги за іпотечним договором від 19 травня 2008 року № М014/03-03/239, укладеним між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_7 , посвідченим 19 травня 2008 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я. О. за реєстровим № 4182. В іншій частині вимог відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки були відступлені первісним кредитором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за договором факторингу, тому всі наступні відступлення цих прав вимоги мають здійснюватись за договорами факторингу.

ОСОБА_1 не є юридичною особою, не включена до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема і щодо факторингових операцій, тому не може бути стороною договору факторингу.

За таких обставин договір відступлення прав від 29 червня 2017 року, укладений між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» і ОСОБА_1 , порушує вимоги частини другої статті 1083, частини третьої статті 1079 ЦК України.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_4 звільнити приміщення окремо розташованої одноповерхової будівлі кафе «Бістро» літ. «А» загальною площею 117,5 кв. м, з літнім майданчиком, загальною площею 140 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та передати його ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладені між ПАТ «Райффайзен банк Аваль», ПАТ «Юнекс Банк», ТОВ «Стандард Фінанс Групп», ОСОБА_1 договори відступлення прав вимоги, є саме договорами цесії, а не факторингу. Права боржника при укладанні цих договорів порушені не були, тому підстав для визнання їх недійсними немає.

Набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - приміщення кафе є законним.

Відповідач не спростувала порушення права ОСОБА_1 на вільне володіння своїм майном.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, та залишити в силі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2025 року.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14 та постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_1 не є фінансовою установою, тому не могла придбати право стягнення боргу з іншої особи.

Первинний договір іпотеки від 19 травня 2008 року припинив свою дію 29 червня 2017 року. Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором передбачає необхідність нотаріального посвідчення додаткової угоди за участю ОСОБА_2 .

Суд відкрив провадження за апеляційною скаргою, яка подана після завершення строку на апеляційне оскарження без клопотання про поновлення строку цього строку.

Суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги позову були про зобов`язання ОСОБА_7 усунути перешкоди, водночас суд прийняв рішення щодо ОСОБА_4 .

Крім того, апеляційний суд не надав оцінки наявній у справі заяві про застосування позовної давності. Первісний позов подано понад чотири роки після укладення оспорюваних правочинів.

В січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Дербіна Д. О. як представника ОСОБА_4 , мотивований законністю і обґрунтованістю постанови апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

16 грудня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором, та ОСОБА_6 (прізвище ОСОБА_6 відповідно до свідоцтво про шлюб від 13 червня 2009 року), як позичальником, укладено генеральну кредитну угоду № М014/03-03/239, на основі якої того ж дня, 19 травня 2008 року, укладено кредитний договір № М014/03-03/240, за умовами якого ОСОБА_6 отримала перший транш у розмірі 70 000 дол. США. Строк дії угоди 180 місяців.

19 травня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як іпотекодержателем, і ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки №М014/03-03/239/1.

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно нежитлова одноповерхова будівля кафе «Бістро» загальною площею 117,5 кв. м, з літнім майданчиком загальною площею 137,5 кв. м, загальна площа - 255,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2004 року ВВС № 570059.

29 червня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) відступило за плату ПАТ «Юнекс Банк» (новому кредитору), належні йому права вимоги за кредитним договором від 19 травня 2008 року № М014/03-03/240. Розмір таких вимог станом на день укладення договору відступлення прав вимоги склав. 38 906, 90 дол. США.

Згідно з актом приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передав, а ПАТ «Юнекс Банк» прийняли, зокрема документи судового та/або виконавчого провадження, пов`язаного з правом вимоги за кредитним договором від 19 травня 2008 року № М014/03-03/240 на основі Генеральної кредитної угоди від 19 травня 2008 року № М014/03-03/239 за домовленістю.

29 червня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель/первісний кредитор) та ПАТ «Юнекс Банк» (новий кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

29 червня 2017 року ПАТ «Юнекс Банк» (кредитор) відступило за плату ТОВ «Стандард Фінанс Групп» (новому кредитору) належні йому права вимоги за кредитним договором від 19 травня 2008 року № М014/03-03/240 на основі Генеральної кредитної угоди № М014/03-03/239 від 19 травня 2008 року, який укладено між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_6 . Розмір таких вимог станом на день укладення договору відступлення прав вимоги склав 38 906, 90 дол. США .

29 червня 2017 року ПАТ «Юнекс Банк» (іпотекодержатель/кредитор) і ТОВ «Стандард фінанс групп» (новий кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

29 червня 2017 року укладено договір відступлення права вимоги №29-06/17 згідно з умовами якого ТОВ «Стандард Фінанс Групп» (кредитор) відступили за плату ОСОБА_1 (новому кредитору) належні права вимоги за кредитним договором (№ М014/03-03/240 від 19 травня 2008 року на основі Генеральної кредитної угоди № М014/03-03/239 від 19 травня 2008 року, який укладено між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та Боржником ( ОСОБА_6 ), разом з додатками, а також додаткові угоди/договори до нього).

Згідно з актом приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року, ТОВ «Стандард фінанс групп» передали, а ОСОБА_1 прийняла, зокрема документи судового та/або виконавчого провадження пов`язаного з правом вимоги за кредитним договором № М014/03-03/240 від 19 травня 2008 року на основі Генеральної кредитної угоди № М014/03-03/239 від 19 травня 2008 року.

29 червня 2017 року ТОВ «Стандард Фінанс Групп» (іпотекодержатель/ кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

Відповідні зміни щодо іпотекодержателя у зв`язку з відступленням прав вимоги внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф.

11 березня 2021 року приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. за заявою ОСОБА_1 склала і направила ОСОБА_7 , ОСОБА_6 повідомлення-вимогу про повернення одержаних у позику грошових коштів в розмірі 83 241,77 грн.

27 травня 2021 року власником окремо розташованої будівлі кафе «Бістро» літ. А, загальною площею 117,5 кв. м з літнім майданчиком, загальною площею 140 кв. м, АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року та постановою Верховного Суду від 16 липня 2024 року (справа № 214/1429/16) позов ОСОБА_6 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про припинення дії договору іпотеки, зобов`язання вчинити певні дії, скасування державної реєстрації залишено без задоволення.

У рішенні (справа № 214/1429/16) встановлено, що 13 червня 2018 року Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року в справі № 215/1492/16-ц видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в сумі 33 139,47 дол. США та витрат зі сплати судового збору 13 349,79 грн. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання встановлено до 17 травня 2021 року.

Постановою приватного виконавця від 25 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Стягувачем визначено ОСОБА_1 з урахуванням ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2017 року про заміну стягувача.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Щодо зустрічного позову

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Згідно зі статтею 175 ЦПК України, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Верховний Суд уже неодноразово зазначав, що в справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (зокрема, постанови Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в справі № 950/823/23, від 06 травня 2026 року в справі № 211/3408/23).

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 зокрема просила визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 29 червня 2017 року № 29-06/17, договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29 червня 2017 року, які укладені між ТОВ «Стандарт Фінанс Груп» і ОСОБА_1 .

Водночас, відповідачем визначено лише ОСОБА_9

ТОВ «Стандарт Фінанс Груп» до участі у цій справі як співвідповідач не залучене, заяв чи клопотань про його залучення ОСОБА_2 не заявляла.

Тобто у цій справі позов пред`явлено не до всіх осіб, які повинні відповідати за позовом, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

З огляду на наведене в цілому правильним є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні зустрічного позову, однак мотиви відмови слід викласти в редакції цієї постанови.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, оскаржувану постанову необхідно змінити в частині мотивів відмови у зустрічному позові з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Щодо первісного позову

Згідно з частиною першою, частиною другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_7 усунути перешкоди у користуванні приміщенням - будівлі кафе «Бістро» літ. А на АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано 27 травня 2021 року за ОСОБА_1 внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вимоги про припинення дії договору іпотеки та скасування державної реєстрації заміни іпотекодержателя були предметом розгляду у справі № 214/1429/16 у задоволенні яких було відмовлено.

У цій справі зустрічний позов про визнання недійсним договору відступлення права вимоги залишено без задоволення.

Встановивши законність набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_1 , та наявність перешкод у користуванні цим майном з боку ОСОБА_3 , що відповідач не спростувала, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову та зобов`язав ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні майном.

Аргументи касаційної скарги щодо пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження та неподання нею клопотання про поновлення строку на увагу не заслуговують. Повний текст рішення суду першої інстанції складено 07 серпня 2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 направила 08 вересня 2025 року, тобто у встановлений законом 30-денний термін.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення постанови апеляційного суду в частині первісного позову - без змін.

Оскільки дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, її дію необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду