ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 643/12053/20

Описова частина

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта харківська міська державна нотаріальна контора

(далі - Четверта ХМДНК), про усунення від права на спадкування.

Позовна заява обґрунтована тим, що 20 лютого 2005 року між нею та

ОСОБА_3 зареєстровано шлюб.

Із 25 червня 2008 року чоловік перебував на інвалідності, як ліквідатор аварії Чорнобильський АЕС, та мав слабке здоров`я. Перебував на обліку та кожного року лікувався у КЗОЗ «Обласний клінічний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення», що підтверджується відповідними медичними документами.

У 2019 року стан здоров`я її чоловіка погіршився і під час обстеження в період із 06 грудня 2019 року по 20 грудня 2019 року у неврологічному відділені

КЗОЗ «Обласний клінічний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення» у нього було виявлено онкологічне захворювання. Хвороба була дуже агресивною і шансів на одужання майже не було. З лікарні чоловіка виписали додому з рекомендаціями здійснювати паліативне лікування.

Вона піклувалась про свого чоловіка до останньої хвилини його життя, доглядала за ним, як могла, купувала ліки, хоча сама при цьому є також інвалідом ІІ групи.

ОСОБА_2 (син) ніякої допомоги не надавав. Перед смертю чоловік запросив до себе родичів, у тому числі й відповідача, та оголосив свої побажання щодо спадкування майна, яке полягало в тому, щоб саме вона успадкувала земельну ділянку та недобудований дачний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Згідно довідки про причину смерті

№ 10-12/253/л/20, виданої відділенням № 2, судово-медичної експертизи трупів

07 лютого 2020 року, причиною смерті ОСОБА_3 зазначено: злоякісне новоутворення шлунку.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 6310137500:08:003:0057, площею 0,0588 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , садівничого товариства «50 років Жовтня», квартал 3 ділянка № НОМЕР_1 . Фактично, зазначена земельна ділянка була придбана нею з чоловіком під час шлюбу, за спільні кошти, що підтверджуються договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є.

02 липня 2020 року вона, як спадкоємець першої черги, звернулась до нотаріуса з приводу прийняття спадщини після смерті її чоловіка і їй стало відомо, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 вже відкрита 28 травня 2020 року за заявою відповідача ОСОБА_2 , який є рідним сином ОСОБА_3 .

Позивачка вказує, що за життя ОСОБА_3 його рідний син ОСОБА_2 жодним чином не піклувався про свого батька, який фактично потребував його допомоги, будучи у безпорадному стані. Відповідач не відвідував батька та не цікавився станом його здоров`я, вів аморальний спосіб життя, не допомагав ні матеріально, ні фізично, ні морально, його цікавили тільки гроші від батька, поки у батька була можливість їх надавати.

Таким чином, вважала, що на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України, ОСОБА_2 має бути усунено від права на спадкування після смерті батька, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, а відповідач ухилявся від надання батьку допомоги.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила судусунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 травня 2024 року, ухваленим у складі судді Афанасьєва В. О., позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта ХМДНК, про усунення від права на спадкування задоволено.

Усунуто від права на спадкування за законом ОСОБА_2 після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що

ОСОБА_2 за життя спадкодавця не турбувався про нього, не підтримував його матеріально, фактично ухилився від виконання свого обов`язку як сина щодо утримання батька та надання йому допомоги, у зв`язку з цим суд вважав, що наявні підстави для усунення відповідача від права на спадкування.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта ХМДНК, про усунення від права на спадкування залишено без задоволення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи без задоволення позовну заяву про усунення від права на спадкування, суд апеляційної інстанції виходив із того, що даних про умисне ухилення відповідача від надання допомоги та доказів звернення спадкодавця до відповідача за допомогою та ухилення останнього від надання такої допомоги матеріали справи не містять.

04 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нечитайло М. О. через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду на постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 51 Конституції України та статті 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а саме суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків не потребує доведення.

Представник заявника вказав, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не врахував пояснень свідків, які, підтвердили, що ОСОБА_2 не надавав батьку ОСОБА_3 необхідної допомоги, а також суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не подав допустимих та достатніх письмових доказів в обґрунтування апеляційної скарги.

Підставами касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня

2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 463/2634/16-ц (провадження № 61-24464св18), від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св18), від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц (провадження № 61-6290св21); суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нечитайло М. О. залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові, про що складено відповідний актовий запис про смерть за № 2076, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 10).

Причиною смерті ОСОБА_3 стало злоякісне новоутворення шлунку.

ОСОБА_3 мав проблеми зі здоров`ям, постійно проходив лікування, що підтверджується копіями медичної документації, яка міститься в матеріалах справи. (а. с. 11-17).

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 20 вересня 2005 року зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 20, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а. с. 9).

16 березня 2013 року ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,0588 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є. (а.с.18).

Після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 307П/2020 (а. с. 75-89).

Зі спадкової справи вбачається, що з заявами про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 , який є сином померлого ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , яка є дружиною померлого ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нечитайло М. О. задоволенню не підлягає.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2026 року у справі № 523/5419/24З зробив висновок, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц наголошено, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Спадкоємець може бути усунений від права на спадщину лише при одночасному існуванні цих обставин і доведеності їх сукупності (див. також постанову Верховного Суду у справі № 337/6000/15-ц від 21 березня 2018 року).

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц).

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача (див. постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі

№ 289/1965/16-ц, від 29 грудня 2025 року у справі № 195/2005/23 від 29 січня

2026 року у справі № 523/5419/24, від 10 лютого 2026 року у справі № 462/5597/23).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановивши, що позивач не надала переконливих доказів умисного ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю чи його бездіяльності, спрямованої на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю та доказів потреби спадкодавця в допомозі саме цієї особи, що входить до сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким суд апеляційної інстанцій надав обґрунтовану правову оцінку.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду